2. Поширення християнської віри до Володимира (ІХ–Х століття)
Становлення Київської держави тісно переплетене з поширенням християнства на українських територіях. За свідченням Константинопольського патріарха Фотія та візантійських хроністів, 860 року київський князь Аскольд та його оточення прийняли хрещення («перше хрещення Русі») під час походу на Константинополь і запросили до Києва місіонерів.
Відтоді християнство почало активно поширюватися серед киян.
Визначальний вплив на цей процес, починаючи з ІХ століття, мала місійна діяльність братів Кирила та Методія. Місто Тесалоніки (Солунь), у якому народилися брати, знаходилося в безпосередній близькості до слов’янських земель. Кирило навчався в Константинополі при дворі візантійського імператора Михайла III, добре знав слов’янську, грецьку, латинську, єврейську, арабську мови. Певний час працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, їздив з дипломатичною місією до хозарів. Методій пішов на службу у військо, однак дуже швидко відмовився від військової кар’єри та вступив до монастиря.
На запрошення великоморавського князя Ростислава, за згодою візантійського імператора Михаїла ІІІ та патріарха Ігнатія, брати розпочали свою місійну діяльність, проповідуючи християнство серед населення великоморавської держави. Успіхові проповіді сприяло те, що Кирило ще перед від’їздом створив слов’янську абетку для перекладу Святого Письма, яка, за згодою Римського престолу, стала офіційним письмом східних та південних слов’ян. Брати переклали з грецької мови частини Святого Письма, Псалтиря, листи апостолів, богослужбові книги та відправляли Богослужіння слов’янською (давньоболгарською) мовою.
Завдяки використанню зрозумілої для слов’ян мови християнська віра почала швидко поширюватися не лише у великій Моравії, а й серед сусідніх слов’янських племен, зокрема в Польщі та західній частині Русі.
Більше того, перекладацька діяльність Святих Кирила й Методія сприяла подальшому розвиткові слов’янської культури загалом. «Старослов’янська» стала на довгі століття не лише мовою Церкви, а й офіційною літературною мовою, якою користувалися освічені прошарки суспільства.
«Реймське Євангеліє» Анни Ярославни, написане старослов’янською мовою
Крім того, Святий Кирило ще перед початком місій, перебуваючи 861 року в Херсонесі, віднайшов мощі Святого Климентія та разом зі своїм братом привіз їх до Рима (867 року), де вони були урочисто прийняті Римським архієреєм. Святі Кирило і Методій увійшли в історію як «містки», що єднають слов’янські народи з Католицькою Церквою. Уже в той час різниця між Римом та Константинополем була доволі помітна, вони вели між собою гостру полеміку в церковній літературі. Водночас діяльність святих братів мала примирливий характер. Вони шукали компромісів і вважали, що спірні питання потрібно вирішувати шляхом діалогу. Саме тому 30 листопада 1880 року Папа лев XIII офіційно запровадив свято Кирила й Методія в Західній Церкві, підкреслюючи цим їхнє вселенське значення. 31 грудня 1980 року Папа Іван Павло ІІ проголосив їх разом зі Святим Венедиктом духовними покровителями Європи, а 2 червня 1985-го видав окреме послання Slavorum Apostoli, у якому підкреслив особливе значення їх у історії європейського християнства.
Церква прославляє Святих Кирила і Методія як «просвітителів слов’янських народів», «єдинорівних апостолам», «слов’янських апостолів і первосвятителів».