#1 — З чого починається молитва?
16 травня «Живе телебачення» у прямому ефірі презентувало проєкт «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе». У ньому Глава УГКЦ роздумує про важливі християнські істини і намагається доступно пояснити їх глядачеві. У першому випуску він говорив про те, з чого починається молитва.
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми хочемо розпочати з вами серію роздумів на тему молитви. Молитва як один із найважливіших елементів християнського життя, зокрема у теперішніх обставинах, є, мабуть, у центрі уваги нас усіх. Ми молимося. Ми молимося в різних обставинах, з різних нагод, у різний спосіб. У молитві часом просимо про різне. Але що таке молитва? У чому є особливість саме християнської молитви? І чому молитися для всіх нас є так важливо?
Насамперед хочу підкреслити, що Святі Отці називали молитву диханням душі. Коли людина є живою, вона дихає. Навіть більше, коли переживає якесь фізичне навантаження, швидко іде або починає бігти, тоді починає, природно, частіше дихати. Дихання є однією з суттєвих ознак життя. Бо хто не дихає, той, властиво, не живе. Він уже мертвець. Щось подібне є з молитвою.
Молитва — індикатор духовного життя
Молитва є індикатором, ознакою духовного життя. Коли хтось не молиться, має певні труднощі в молитві або починає щоразу менше молитися, тоді це означає, що духовне життя такої людини починає потрохи завмирати. І навпаки. Коли ми переживаємо якісь нові небезпеки, виклики, труднощі, які мусимо долати, то цілком природно, що наше серце, наша душа, наш дух потребують частішої і глибшої молитви для того, щоби мати необхідну силу йти вперед, рухатися дорогою християнського духовного життя. Що ж таке молитва?
Молитва — спілкування
Молитва — це спілкування, розмова між людиною і Богом. Святі Отці, щоб пояснити динаміку цього спілкування, цього діалогу, цієї розмови, наводять нам приклади того, як ми будуємо стосунки між людьми, між особами. Щоб спілкуватися з особою, потрібно мати з нею добрий стосунок. Спілкування між людьми, зокрема в контексті цієї пандемії, також може набрати нових труднощів.
Ми дуже часто, спілкуючись з іншою людиною, іншою особою, маємо велику небезпеку її не чути. На неї ми начебто проектуємо особисте «я». Часом, коли ми навіть говоримо з іншою особою, створюється враження, що говоримо самі із собою. Коли особа, яка є поруч, хоче нам щось сказати, ми часто її не чуємо. Тому інколи навіть рівень нашого голосу, гучність нашої розмови з іншою особою може зростати. Бо, коли хтось до мене промовляє, а я не чую, тоді він, цілком природно, намагається голосніше до мене промовити, щоб я все ж таки дослухався. Щось подібне є в нашій молитві.
Молитва — спілкування з Божественною особою
Дуже важливо зрозуміти, що в молитві ми спілкуємося з іншою — Божественною — особою. Тому так важливо до неї підготуватися: зупинитися, усвідомити, перед Ким я стою, до Кого я звертаюся, до Кого скеровую свою увагу і до Кого я маю відкрити своє духовне вухо. Тому дорогою підготування до молитви є дорога підготування нашої уваги. Каже Христос: «У вашій молитві не будьте многослівні, як погани, бо вони думають, що у своєму многослів’ї будуть почуті. Ні. Ти, як молишся, зайди у свою кімнату, зачини за собою двері і промовляй до твого Небесного Отця, який є у тайні. Щоби Він, побачивши тебе у таких обставинах, міг тобі відповісти». Очевидно, що тут не йдеться лише про якусь кімнату з фізичними стінами, йдеться про мій внутрішній духовний світ, який я маю сконцентрувати довкола цієї розмови, цього діалогу. Я маю поставити себе перед обличчя іншого «Я» — того Бога, до якого я починаю звертатися.
Моляться всі
Усі люди моляться, незалежно від того, чи вони вірують в Бога. Навіть атеїсти моляться. Вони звертаються, навіть подумки, до того, кого вважають взірцем для себе або сильнішим від себе: в той чи інший спосіб будують діалог зі своїм начальником, говорять з тим, кого вони бояться.
Молитву розпочинає Бог
Християнська молитва є цілком інакша. Християни завжди усвідомлюють, що ініціатором такого діалогу, такої розмови є не ми, а Господь Бог. Це Він перший стукає до мого серця. Це Він перший хоче до мене заговорити, навіть тоді, коли я Його не знаю, не чую, я від Нього втікаю. Він перший торкає мого серця і викликає мене до цієї розмови. Тому суттєвою річчю, дуже важливим елементом християнської молитви є присутність Святого Духа. Дух Святий є тим, хто першим торкає мене і витягає мене з моєї самотності, зацикленості на самому собі. Дух Святий є той, хто провокує мене шукати Бога, шукати іншого. Тому ми називаємо Духа Святого учителем молитви.
Дух Святий спонукає людину до молитви
Ми, християни, є ті, які отримали разом з нашим Хрещенням дар Святого Духа. Коли ми заходимо у нашу внутрішню кімнату, у своє серце, розуміємо, що воно не є порожнім. Там, у глибині свого «я», у глибині свого внутрішнього світу, на самоті, коли я є сам зі собою, я остаточно відходжу Божу присутність. Він є там присутній. Тому що ми християни, згідно зі словами апостола Павла, є храмом Святого Духа. І той Дух Святий промовляє, говорить у нас. Святий Ігнатій Богоносець говорить про те, що Дух Святий у глибині нашого серця дзюркоче подібно до живої води, подібно до річечки, яка дзюркоче і намагається пробитися з мене назовні, вивести мене з моєї самотності і ввести мене у діалог з Богом.
Молитва — відповідь людини на запрошення Бога
Це є перша, дуже важлива постава — щоби я зрозумів, що я повинен відповісти своєю молитвою. Я своєю молитвою відповідаю на певний поклик, на певне запрошення. Я у своїй молитві не повинен молитися до себе самого, говорити сам зі собою, не повинен молитися до своїх потреб. Я у своїй молитві повинен передусім розпочати спілкування, діалог, розмову з моїм Богом, до якої Він мене запрошує, до якої Він мене надихає, до якої Він мене, якщо хочете, провокує, навіть ставлячи мене в різні життєві обставини. Бог до мене говорить, а я повинен прислухатися і відповісти.
Спершу слухання — тоді відповідь
Дуже важливою порадою, як почати молитися, як робити перші кроки в молитві, як навчитися правильно молитися, є, щоби ми, перед тим як почати говорити своє до Бога, все ж таки хоча би трішечки відкрили своє вухо і послухали Його. Тому той, хто вчиться молитися, нехай на початку кожної молитви прочитає якусь маленьку фразу зі Святого Письма, зокрема зі Святого Євангелія. Послухати Бога, який до мене говорить через Боже Слово, а тоді питатися у своєму серці: «Що я маю на це Богові відповісти?»
Молитва — таїнственна справа
Отож наша молитва як діалог, як боголюдське спілкування, є таїнством, таємницею. Тому й каже Христос про цю таємницю, яка здійснюється в кімнаті моєї уваги, мого серця, за зачиненими дверима. Ця таємниця не є чимось таємним, але є таїнственним. Каже псалмопівець, що молитва — це коли безодня взиває до безодні. А справжня молитва — це діалог від серця до серця — коли Бог відкриває своє серце до мене і хоче, щоби я відкрив своє серце до Нього. Тоді ця молитва буде мати добрий фундамент, добру основу.
Як тільки я займу позицію відкрити власне серце до Бога перед тим, як почати щось йому казати, і буду готовий спершу послухати, а потім говорити, тоді початок молитви буде добрий. Бо якщо я починаю свою молитву зі своїх слів, зі своєї, як каже Христос, багатослівності, то часто можу не відрізнятися у своїй молитві навіть від поган, невіруючих людей, які мають багато що сказати якомусь абсолютові, своєму божкові, мають багато до нього претензій. Але дуже важливо для нас, християн, справді відчути, що молитва не є моїм першим кроком. До цього діалогу, до цього спілкування мене запрошує мій Творець.
Молитва — розмова з рідною особою
Дух Святий, який сходить на нас, Дух Святий, якого ми отримали у Тайнах Хрещення і Миропомазання, який є учителем молитви, Він у нас промовляє. Святий апостол Павло говорить про те, що Дух Святий є влитий у наші серця і Він з нашого серця говорить до Бога: «Авва Отче!» Це означає, що ця розмова з Богом є абсолютно інакша, якщо там говорить у нас Дух Святий. Бо «Авва» означає «Татусю». Ми говоримо в молитві до Бога не як до якогось зовнішнього потужного тирана, до якоїсь сили, якої треба боятися. Ні. Християнин у своїй молитві у Дусі Святому говорить до Бога, як до рідної особи. Ми добре знаємо, що розмова між чужими має один характер. Ми, коли говоримо з чужими або з тими, кого остерігаємося, не все їм скажемо. Спілкування з ними проходить на особливому рівні, в особливий спосіб. Ми відчуваємо часом загрозу перед цією чужою, інколи й ворожою для мене істотою. А Дух Святий, який влитий у наші серця, налаштовує нас до розмови з нашим Небесним Отцем як з рідним татом. Для нас, християн, Бог не є ворожою, чужою, зовнішньою, небезпечною для мене силою. Але є Тим, від кого залежить моє життя, моє майбутнє, хто мене любить, мною дихає. Я говорю з Богом, як з рідною особою, яка мене любить.
Нехай, можливо, ці перші наші думки, застанови про фундаменти, особливості християнської молитви допоможуть нам рухатися далі, зростаючи в молитві, спілкуючись з нашим живим Богом — Отцем, Сином і Духом Святим.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
