15 маловідомих фактів з життя Блаженнішого Святослава
За роки служіння Главою Української Греко-Католицької Церкви ім’я Блаженнішого Святослава стало добре відомим не лише в Україні, але й у світі. Його знають як духовного лідера, інтелектуала, доброго проповідника і людину, яка щодня звертається до українців у час війни.
Однак його життєвий шлях має багато маловідомих і несподіваних сторінок — від служби в радянській армії та підпільної семінарії до навчання в Аргентині, гри на скрипці, захоплення голубами, любові до Карпат, медицини і навіть несподіваного заповіту Папи.
З нагоди 15-річчя патріаршого служіння Глави УГКЦ пропонуємо стільки ж маловідомих фактів, які допоможуть краще пізнати його не лише як Предстоятеля Церкви, а й як людину.
Факт № 1: радянський солдат у Луганську підтримував відродження Церкви на Донбасі
Багато хто знає Блаженнішого Святослава як Главу УГКЦ, але мало хто чув цю історію з його молодості.
Наприкінці 80-х майбутній Предстоятель служив строкову службу в радянській армії у Луганську (тоді — Ворошиловград). Служив фельдшером (медичним працівником) в окремому батальйоні аеродромного забезпечення. Саме там він дізнався, що після візиту Михайла Горбачова до Ватикану в Донецьку легально відновлює діяльність греко-католицька парафія — одна з перших після десятиліть заборон.
І що зробив молодий солдат?
Він регулярно зі своєї скромної солдатської зарплати фінансово підтримував цю парафію. Просто тому, що хотів допомогти Церкві відроджуватися на Сході України.
«Я був тоді радянським солдатом у Луганську і перераховував свою солдатську зарплату на рахунок цієї парафії в Донецьку, бо прочитав, що вона легально відновила діяльність», — згадує Блаженніший Святослав.
Те, що було зрештою дозволено навіть за радянської влади, сьогодні на окупованих територіях повністю заборонено.
Факт № 2: Блаженніший Святослав вільно говорить дев’ятьма мовами
Ви, мабуть, чули, як Блаженніший Святослав говорить вільно іноземною мовою, але не всі знають, що він справжній поліглот. Окрім рідної української, вільно володіє англійською, італійською, іспанською, польською, латиною, грецькою, російською та старослов’янською мовами.
Його шлях почався рано: з 13 років вже читав Псалми старослов’янською, а польську опанував у дитинстві завдяки польськомовним родинам Борислава — «В них навчився польською і читати, і розмовляти». Потім — іспанська в Аргентині 1991 року: прибув молодим студентом без жодного слова, але вже під час першої сесії здавав екзамени з філософії іспанською. «На початку жодного слова не розумів іспанською, але вже під час першої сесії екзамени з філософії здавав цією мовою. Треба просто сісти і вивчити», — згадує Блаженніший.
Згодом італійська в Римі: конспекти першого року писав іспанською, слухаючи лекції італійською. Проте згодом саме італійська стала основною: «Сьогодні цією іноземною мовою я користуюся найбільше, бо це мова ватиканської дипломатії».
На основі свого досвіду Блаженніший сформулював три прості правила для вивчення мови:
1) Не боятися робити помилки. Головне — почати говорити, навіть якщо не ідеально. Багато хто відкладає практику, бо хоче бути бездоганним, але саме помилки допомагають прогресувати.
2) Не ображатися на виправлення. Коли хтось тебе виправляє — це не критика, а допомога. Приймай з вдячністю, бо так стаєш кращим.
3) Не соромитися перепитувати. Якщо щось незрозуміло — уточнюй одразу. Краще перепитати 10 разів, ніж удавати, що все зрозумів.
І додає: «Немає іншого способу вивчити мову, окрім як прив’язати себе до крісла. Треба сісти й просто засвоїти певні речі, зокрема граматику, щоб це стало умовним рефлексом. Якщо ти вже опанував одну мову латинського походження, інші даються трохи легше».
Ці мови стали для теперішнього Глави УГКЦ інструментом свідчення про Україну по всьому світу.
Факт № 3: Блаженніший Святослав грає на скрипці
У дитинстві Блаженніший Святослав закінчив дитячу музичну школу в Стрию по класу скрипки. Музика була частиною його родинного середовища: мама, Віра Шевчук, усе життя викладала у тій самій школі фортепіано, а вчителькою скрипки була її рідна сестра.
«Фортепіано до певної міри було відоме, а скрипка була загадкою, таємницею, тому я зацікавився нею», — згадує Блаженніший.
У музичній школі він часто виконував твори улюбленого композитора Антоніо Вівальді.
Сьогодні скрипка в руках Предстоятеля з’являється рідко — через щільний графік служіння. Але інколи вдається: «Граю, коли ніхто не чує».
Музика для нього — не просто хобі з дитинства, а справжній помічник у духовному житті. Вона допомагає зосередитися в молитві і знайти внутрішній спокій.
Ця тиха пристрасть до скрипки — ще один доказ, як прості дитячі захоплення можуть стати частиною великого покликання.
Факт № 4: На момент обрання Блаженніший Святослав був наймолодшим серед єпископів УГКЦ
Памʼятаєте, наскільки несподіваним і сміливим було обрання Главою УГКЦ Блаженнішого Святослава?
23 березня 2011 року на Виборчому Синоді Єпископів УГКЦ (у Брюховичах під Львовом) 40 єпископів з усього світу обрали новим Предстоятелем саме владику Святослава Шевчука — наймолодшого за віком єпископа в Синоді Єпископів УГКЦ. Йому тоді виповнилося лише 40 років (народився 5 травня 1970 року).
Він став одним із наймолодших Глав УГКЦ за всю її історію. Водночас це робило його одним із наймолодших предстоятелів Східних Католицьких Церков і одним з наймолодших лідерів на такому рівні в усій Католицькій Церкві того часу.
Обрання 40-річного єпископа, який на той момент служив у Аргентині як єпископ-помічник і апостольський адміністратор, стало справжньою сенсацією. Багато хто називав це «вибором надії» — знаком оновлення Церкви і довіри молодому поколінню ієрархів.
Сам Блаженніший Любомир Гузар, який зрікся патріаршого престолу через стан здоров’я, прокоментував це з притаманним йому гумором одразу після обрання: «Якщо владиці Святославу як Главі Церкви ставлять в докір, що він надто молодий, то я маю вам сказати, що він з кожним роком виправляється».
Ця жартівлива фраза Блаженнішого Любомира стала легендарною — вона підкреслювала віру в потенціал молодого Предстоятеля і показувала мудрість вибору Синоду. Сам Блаженніший Святослав прийняв це покликання з глибокою відповідальністю, і за роки служіння довів, що вік — не перепона для великої місії.
Факт № 5: Захоплення в дитинстві: голуби та фотографія
Ви, мабуть, і не чули про перші справжні захоплення Блаженнішого Святослава в дитинстві у Стрию.
Маленький Святослав дуже любив розводити екзотичних голубів. Його мама, Віра Шевчук, з теплотою згадувала про це так: «Голуби — то було його перше справжнє захоплення. На стриху, де тепер гараж, була голуб’ятня».
Сам Блаженніший говорить про це так: «У різні періоди життя я захоплювався і колекціонуванням монет, і розведенням голубів. Збирав марки з репродукціями картин, в основному Рафаеля. Був просто закоханий у цього художника».
Ще одне захоплення з’явилося трохи пізніше — фотографія. Воно теж почалося у Стрию і залишило теплий слід у спогадах теперішнього Глави Церкви.
Ці дитячі пристрасті — голуби, які символізують мир і свободу, та фотографія, яка вчить бачити красу навколо, — гармонійно вписувалися в атмосферу християнської родини Шевчуків, де завжди панували музика, віра і творчість.
Факт № 6: Від діда лісничого митрополита Шептицького до підпільної семінарії. Родинна історія Блаженнішого Святослава
Ця історія почалася ще на початку XX століття. Дід Блаженнішого Святослава по батьківській лінії працював лісничим у маєтках митрополита Андрея Шептицького. Він опікувався церковними лісами на Івано-Франківщині (Брошнів-Осада та околиці). Це була тиха, але вірна служба Церкві в часи, коли митрополит Андрей активно розвивав господарство Галицької митрополії.
Дідусь і бабуся стали для маленького Святослава справжніми вчителями віри.
«Через них я увійшов у життя Церкви. — згадує Блаженніший. — Вони стали для мене ходячою енциклопедією історії Церкви і нашого народу».
До того ж дідусь з бабусею майбутнього Глави Церкви підтримували тісні дружні стосунки з родиною священномученика Олексія Зарицького, який не раз приїжджав до їхнього дому, служив там Літургію.
У 1980-х роках, вже в часи підпілля УГКЦ, родина Шевчуків була активно залучена в таємне церковне життя. Саме тоді юний Святослав познайомився з отцем Михайлом Косилом — видатним ісповідником віри, який двічі відбував ув’язнення в радянських таборах і був одним із ректорів підпільної духовної семінарії на Івано-Франківщині.
Блаженніший Святослав з особливою теплотою згадує: «Для мене отець Михайло Косило був учителем священничої жертовності, ревності та чистоти. Завдяки його харизматичному, в доброму сенсі цього слова, прикладу я увійшов у мережу підпільної семінарії».
Так через три покоління — від лісничого митрополита Шептицького, через дружбу зі священномучеником Зарицьким і духовне наставництво о. Косила — пролягла дорога, якою йшов майбутній Глава Української Греко-Католицької Церкви.
Факт № 7: Особисто висвятив на священника свого молодшого брата
У Блаженнішого Святослава є молодший брат — Всеволод Шевчук. Вони росли разом у Стрию, разом виховувалися в любові до Церкви, переживали часи її заборони й виходу з підпілля.
Ще до обрання Главою Церкви владика Святослав мав честь особисто висвятити Всеволода на священника.
Сьогодні отець Всеволод Шевчук служить у Єпархії святого Йосафата в Пармі (США), де душпастирює в Українській католицькій церкві Святого Духа в Акроні та Покрови Пресвятої Богородиці в Солоні, штат Огайо.
Разом із дружиною Галиною, з якою одружений понад 15 років, виховує чотирьох дітей: Юрія, Анну, Софію та Давида.
Факт № 8: Блаженніший Святослав має медичну освіту
У 15 років, після відмінного закінчення восьмого класу, він вступив до Бориславського медичного училища. Там здобув спеціальність фельдшера. Навчання паралельно з підпільною семінарією стало важливим етапом: медицина подобалася юнаку, а знання латини (медичної та церковної) пізніше допомогли швидко опановувати мови.
Блаженніший згадує, що вступ до медичного училища був дуже важливим моментом у його житті: «У 15 років я вилетів з сімейного гніздечка. Мені це дуже подобалось. Це був мій перший досвід самостійного життя».
Після училища він відслужив строкову службу фельдшером у радянській армії.
У період пандемії COVID-19 Церква під проводом Блаженнішого Святослава активно підтримувала медиків, готова була віддати свої приміщення під госпіталі та реабілітацію для лікарів. Медичні капелани духовно супроводжували персонал, а сам Глава УГКЦ неодноразово особисто звертався до медиків зі словами підтримки.
У березні 2020 року він сказав: «Вчора я побачив одну фотографію медика з ранами на чолі та обличчі від носіння захисної маски… Якщо буде потрібно, увесь церковний простір стане шпиталями».
У 2025 році Львівський національний медичний університет присвоїв Блаженнішому звання почесного доктора за опіку медичною спільнотою під час пандемії та війни.
Медична освіта та досвід допомогли йому завжди бачити в лікарях не просто професіоналів, а тих, хто на передовій бореться за життя — і Церква завжди поруч з ними.
Факт № 9: Щоденні звернення до українців: хроніки святотатської війни
У найтемніші дні повномасштабної війни росії проти України голос Блаженнішого Святослава став голосом надії для мільйонів.
З першого дня повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року, Блаженніший Святослав почав записувати щоденні відеозвернення до українців. Кожного дня, без вихідних, він говорив про біль, надію, віру, про те, як жити в умовах війни, як не втрачати людяність і як бачити Бога посеред страждань.
Ці звернення швидко стали справжнім духовним щоденником війни: короткі, щирі, сповнені молитви та підтримки. Їх дивилися мільйони українців — вдома, в укриттях, на фронті, в евакуації, за кордоном. Вони транслювалися на офіційних каналах УГКЦ в YouTube, Facebook, Telegram і навіть перекладалися на 6 мов.
Сам Блаженніший згадував пізніше: «Я не планував робити це щодня. Але відчував, що люди потребують слова підтримки, молитви та надії саме зараз. І Господь давав сили говорити щодня».
З 24 лютого 2023 року (рівно через рік після початку щоденних звернень) формат змінився: відеозвернення стали виходити раз на тиждень — у неділю ввечері. Вони й надалі залишаються регулярною духовною підтримкою вірних в умовах війни.
Ці звернення — не просто слова. Ними Глава УГКЦ «формує духовність воєнного часу». А ще завдяки їм мільйони знають, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться.
Факт № 10: Навчання в Аргентині: кроки до священства за океаном
А ви знали, що шлях до священства Блаженнішого Святослава пролягав через далекий континент?
Після демобілізації з радянської армії, де він служив фельдшером, і навчання у підпільній семінарії обставини змінилися. УГКЦ виходила з підпілля, і з’явилася можливість офіційного навчання за кордоном. На прохання владики Андрія Сапеляка, єпископа для українців в Аргентині, сформували групу молодих кандидатів, до якої потрапив і Святослав.
У 1991–1992 роках він навчався в Центрі філософсько-богословських студій «Дон Боско» (салезіанському) у Буенос-Айресі, Аргентина. Це був дворічний курс філософії — обов’язковий етап підготовки до богослов’я і священства.
Блаженніший згадує, що коли отримав у посольстві в Москві візи для себе та друзів, то йшов вулицею і співав від щастя.
«На початку жодного слова іспанською не розумів, але вже під час першої сесії іспити з філософії складав тією мовою», — ділиться Глава Церки.
Аргентина стала для нього не просто місцем навчання — це був перший досвід життя в українській діаспорі, знайомство з великою українською громадою Латинської Америки.
Цей період — про сміливість, адаптацію, швидке вивчення мови і віру в те, що Бог веде через несподівані дороги.
Факт № 11: Служіння єпископом в Аргентині
14 січня 2009 року Папа Бенедикт XVI призначив отця Святослава Шевчука єпископом-помічником єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі для українців Латинської Америки. Хіротонія відбулася 7 квітня 2009 року у Львові. А вже 10 квітня 2010 року він став апостольським адміністратором єпархії (тимчасовим керуючим) після зречення попереднього єпарха.
Саме в цей період Блаженніший служив у віддалених провінціях, зокрема в Чако — бідній, сільській місцевості з великими відстанями та важкодоступними парафіями. До деяких громад він добирався на коні, щоб відправляти Божественну Літургію. Це був справжній місіонерський досвід: прості люди, джунглі, віддалені села — і єпископ на коні, як у давні часи.
Блаженніший згадує про той час з теплотою: «Коли я був скерований на єпископське служіння до Аргентини, собі навіть в думці не припускав, що колись Аргентину покину. Я справді намагався увійти в ту культуру, в той спосіб життя, мислення, пройти процес інкультурації. Я намагався стати частиною аргентинського суспільства і бути всім для людей, які були повірені моїй пастирській опіці. Я підтримую контакти з тими людьми й досі, переживаю, що робиться на тій чи іншій парафії».
У Буенос-Айресі він познайомився і тісно співпрацював з кардиналом Хорхе Маріо Берґольйо — тодішнім архиєпископом Буенос-Айреса, майбутнім Папою Франциском. Як ординарій для східних католиків без власної структури, кардинал Бергольйо опікувався українською єпархією і завжди тепло приймав молодого єпископа.
Блаженніший неодноразово згадував цю зустріч як ключову: «Кардинал Бергольйо прийняв мене як справжній батько і друг, допомагаючи мені в служінні вірним нашої Церкви».
Цей період — 2009–2011 роки — став для нього школою глобальної Церкви, місіонерства та міжкультурного діалогу. А потім, у березні 2011-го, з Аргентини його обрали Главою УГКЦ.
Факт № 12: Перший доктор богослов’я з незалежної України
Мало хто усвідомлює, наскільки унікальним був академічний шлях Блаженнішого Святослава у перші роки незалежності.
Після навчання в Аргентині (філософія, 1991–1992) та в Львівській духовній семінарії Святого Духа, у 1994 році він отримав священні свячення. А вже з 1994 по 1999 рік продовжував студії в Папському університеті святого Томи Аквінського (Angelicum) у Римі — одному з найпрестижніших католицьких університетів світу.
У 1999 році отець Святослав захистив докторат з богослов’я з відзнакою. Його дослідження стосувалося богословської антропології та основ морального богослов’я у візантійській богословській традиції. Таким чином він став першим українцем з незалежної України, який здобув докторський ступінь з богослов’я в Римі після 1991 року (за винятком тих, хто навчався в діаспорі раніше).
На той час це був рідкісний випадок: після десятиліть радянського атеїзму та підпілля УГКЦ, коли офіційна богословська освіта була неможливою, молодий отець Святослав повернувся в Україну з найвищою академічною кваліфікацією в своїй галузі.
«Я ніколи не хотів навчатися за кордоном. Але мене рекомендували. Тож поїхав на навчання до Риму за скеруванням, якому сприяв Мирослав-Іван Любачівський, тому що в той час було багато охочих стати священниками, але не було викладачів… Після захисту докторату в Римі домігся через Східну Конгрегацію загальної аудієнції в Папи Івана Павла II, на якій попросив благословення на свою місію в Україні. Отримав таку відповідь: „Їдь, брате, ти там матимеш дуже багато роботи“», — згадує Блаженніший Святослав.
Повернувшись в Україну, він одразу почав викладати у Львівській богословській академії (нині — УКУ), де його називали наймолодшим доктором богослов’я в Україні. Цей докторат став фундаментом для його подальшого служіння: від ректора семінарії до Глави Церкви.
Це приклад, як освіта, віра та сміливість відкривають нові горизонти для цілої Церкви в незалежній Україні.
Факт № 13: Папа Венедикт XVI згадав Блаженнішого Святослава у своєму заповіті
А ви знали про дуже особистий і зворушливий зв’язок Блаженнішого Святослава з Папою Венедиктом XVI?
15 років тому саме Папа Венедикт підтвердив обрання єпископа Святослава Шевчука Главою УГКЦ. А під час першого офіційного візиту новообраного Предстоятеля до Риму Папа публічно привітав його на загальній аудієнції на площі Святого Петра українською мовою. Коли українці заспівали «Многая літа», Папа встав, виявляючи особливу повагу до молодого Глави Церкви.
Але цей вагомий і найменш відомий факт Блаженніший відкрив лише недавно: «Про те, що Папа Венедикт згадав мене у своєму заповіті, я досі нікому не розповідав. Так сталося, що я був одним із останніх, кого він прийняв перед своїм відходом у вічність.
Вже тоді Папа майже не міг говорити — лише ворушив губами, а його секретар озвучував сказане. Під час тієї зустрічі він сказав мені, що вже не може багато робити, але додав: «Усе, що можу, — зроблю: буду за вас молитися». З цими словами він відійшов у вічність. Я певен, що Папа Венедикт молиться за Україну. А в заповіті він залишив мені частину свого одягу. Італійською це зветься «piviale». Це щось подібне до мантії, дуже вишукана, з бароковими малюнками…».
Блаженніший Святослав також пригадує, що на початку повномасштабної війни Папа Венедикт передав через нього особисті кошти на допомогу Україні.
Для теперішнього Глави УГКЦ Папа Венедикт став постаттю, подібною до біблійного Мойсея — людини, яка навіть у немічності продовжувала молитися і «гладити Боже обличчя» за свій народ.
Факт № 14: Любов до гір
А ви знали про особливу любов Блаженнішого Святослава до Карпатських гір?
У рідкісні вільні дні Предстоятель любить вирушати в Карпати. Блаженніший неодноразово піднімався на Говерлу — найвищу вершину України. Він також активно підтримує і бере участь у традиційних прощах у Карпатах.
Для нього гори — це особливе місце зустрічі з Богом, де можна набратись духовних сил. У горах він знаходить спокій, ясність думки і відновлення внутрішньої рівноваги, яких так бракує в щільному графіку Предстоятеля.
Любов до Карпат — ще один штрих до портрета людини, яка, попри високе служіння, залишається простою, близькою до природи і до свого народу.
Факт № 15: Блаженніший Святослав висвятив 26 єпископів
За два тижні ви багато дізналися про Блаженнішого Святослава, але чи усвідомлюєте масштаб його служіння у формуванні єпископату Церкви?
З моменту обрання Главою у 2011 році і станом на початок 2026 року Блаженніший Святослав як головний святитель особисто висвятив 26 єпископів Української Греко-Католицької Церкви.
Це значна частина сучасного єпископату УГКЦ. За роки його предстоятельства Церква отримала нових архиєреїв для єпархій в Україні, Європі, Північній і Південній Америці та Австралії — в умовах війни та швидких змін.
Серед тих, кого Блаженніший особисто висвятив як головний святитель — владики Дмитро Григорак, Борис Ґудзяк, Євген Попович, Михайло Бубній, Василь Тучапець, Богдан Манишин, Йосафат Мощич, Григорій Комар, Богдан Данило, Теодор Мартинюк, Володимир Груца, Андрій Рабій, Петро Лоза, Іван Кулик, Степан Сус, Микола Бичок, Аркадій Трохановський, Максим Рябуха, Микола Семенишин, Андрій Хім’як, Петро Голіней, Володимир Фірман, Михайло Смолінський, Маріуш Дмитерко та Ігор Ранця.
Блаженніший Святослав ставиться до цього служіння з великою відповідальністю. У своїх проповідях під час хіротоній він часто наголошує на суті єпископського покликання — бути не князем, а слугою, який «стає на коліна і миє ноги» своєму народу.
Цифра — 26 — не просто статистика. Це живий доказ того, як за 15 років служіння Блаженнішого Церква отримала нове покоління єпископів, готових нести Євангеліє і бути з людьми в найскладніші часи.
Департамент інформації УГКЦ
