#23 — Господня молитва: що означає прохання «і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого»?
У 23-му випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе» Глава УГКЦ пояснив зміст останнього прохання Господньої молитви — про випробування. Нижче пропонуємо текстову версію катехизи.
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ми наближаємося до завершення нашої духовної мандрівки словами Господньої молитви «Отче наш». Багато разів ми згадували, що цієї молитви нас навчив наш Господь і Спаситель Ісус Христос. Сьогодні запрошую вас роздумати над завершальним проханням, яке для багатьох сучасних людей є певним викликом, можливо, не вповні зрозумілим. Це прохання неначе вінчає Господню молитву. Ми молимося: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава Отця, і Сина, і Святого Духа». Що означає ця спокуса? Чому на завершення цієї молитви ми наче вчимося стати віч-на-віч зі злом у нашому щоденному житті?
Спокуса є іспитом на зрілість
Слово «спокуса» у контексті книг Нового Завіту, зокрема Господньої молитви, означає випробування, іспит на зрілість. Ми маємо цікавий приклад того, як Господь Бог випробовує, наскільки Його слуга по-справжньому вірить Богові, довіряється Йому. Це подія, про яку, мабуть, усі знаємо. В історії читаємо про патріарха Авраама, який, отримавши здійснення Божої обіцянки (коли був уже в похилому віці, у нього народився син Ісаак), чує від Господа, щоби той свого сина, свою єдину надію, плід Божої обіцянки, приніс Богові в жертву. Це було велике випробування віри Авраама, випробування віри батька віруючих людей всіх часів і народів. Авраам таки бере свого сина і йде на гору, щоби принести його Богові в жертву. Ми знаємо, що Бог не так хотів загибелі Ісаака, як мав намір перевірити, наскільки повно Авраам довіряється Богові.
Апостол Павло каже нам, що віра Авраама була настільки сильною, що він розумів: якщо Бог дав йому цього сина, Він зможе його навіть із мертвих воскресити. Розумів, що Богові варто довіряти, — довіряти повністю. Адже в Божих руках — наше життя і наша смерть, наше життя на землі і у вічності.
Ця жертва Авраама є прообразом хресної смерті нашого Спасителя. Авраам є прообразом нашого Бога Отця, який жертвує людині свого єдинородного Сина, щоби здійснилися всі обітниці, усі пророцтва, написані про стражденного Слугу Господнього у книгах Священного Писання.
Ми, які кажемо, що віруємо в Бога, повинні в певний спосіб виявити, наскільки є тими, за кого себе видаємо. Впродовж нашого життя ми переживаємо дуже багато різних обставин, які перевіряють, наскільки ми дійсно є тими, за кого себе видаємо перед обличчям цього світу. Отож «спокуса» тут означає не так заохочення до злого, як іспит на зрілість того, хто вірить.
Визнання власної слабкості
У цій молитві ми начебто ісповідуємо перед нашим Богом, що деколи є слабкими у вірі. Ми не є такими закоріненими у вірі, як Авраам. У певних життєвих обставинах ми часом виявляємо себе як маловіри.
У Новому Завіті образом віруючого чоловіка, скелі віри, є постать святого апостола Петра. Але були ситуації, коли він захитався у вірі. Пригадаймо собі ходіння Петра по воді, коли в певний момент він засумнівався в тому, що робить. І Христос йому дорікнув: «Чого ти засумнівався, маловіре?» У час страстей Христових Петро тричі відрікся від Спасителя, тобто перейшов момент випробування у вірі. Але потім у певний спосіб відчув власну неміч і навернувся. Однак Христос його не покинув, а зробив скелею віри, на якій будує Церкву.
Випробування Бога
Самого Ісуса Христа диявол спокушає в пустині, немовби випробовуючи, наскільки Він справді є Божим Сином, який прийшов у світ, щоби спасти кожну людину. Але цікаво, що під час своєї спокуси в пустелі Христос начебто вказує, що часом ми, люди, спокушаємо Господа Бога, перевіряємо Його. Хочемо перевірити, наскільки Бог є сильний, могутній і здатний уже на наш перший поклик нас врятувати. Тому Христос каже: «Не будеш спокушати Господа Бога твого».
Підготовка до боротьби
Цим завершальним прошенням про випробування Христос немовби готує своїх учнів до боротьби. Готує нас до того, щоб ми не надіялися на власні сили, коли нам треба буде стати перед обличчям зла. Ми просимо: «Не випробовуй нашої віри, Господи, бо Ти знаєш, що вона слабка, але радше укріпи її, не дозволь, щоб ми були спокушувані злом понад наші сили. Але Ти своєю силою визволи нас від лукавого». Лише тоді, коли ми не надіємося на силу власної віри, на власну здатність протистояти злому, а, як Авраам, цілковито довіряємо тільки Богові, не собі, тоді можемо перемогти всяке зло в нашому житті. Зробимо це силою благодаті Святого Духа, силою померлого, розп’ятого і воскреслого Спасителя, тією силою, що сповнює молільника, який промовляє молитву «Отче наш», наш Бог і Отець.
Відвага бути свідками Бога, у якого віруємо
Ми читаємо в псалмах, що кожного дня Господь Бог, споглядаючи на нас, нас перевіряє. Глибоко заглядає в наше серце, щоб побачити, ким ми є насправді.
Цією завершальною фразою ми просимо, щоб у нашому щоденному житті, у тих складних обставинах, які переживаємо, ми дали добре, справжнє, християнське свідчення. Просимо, щоб ми були справжніми свідками Того, в кого по-справжньому віримо. Просимо, щоби Господь Бог дозволив, допоміг нам бути справжніми віруючими, які завдяки Божій силі перейшли випробування, справжніми християнами, які мають здатність перемогти зло і посвідчити нинішньому світові Бога, який навчив нас молитися.
Нехай молитва «Отче наш» буде осердям, змістом нашої особистої молитви! Нехай усі її прохання будуть Євангелієм, яке викарбуване в нас на серці. А наш погляд на ближнього нехай буде добрим поглядом люблячого Бога, до якого ми покликані уподібнюватися щодня через молитву. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
