250-річчя Барбареуму: «Європейські риси й відкритість до служіння наша Церква успадкувала з Відня», — історик Олег Турій
250 років тому у Відні відкрився Барбареум — семінарія, що вписала українське духовенство в європейський освітній простір. Тут формувалися майбутні митрополити й науковці, зароджувалося духовне та національне відродження. Саме в цьому середовищі були закладені європейські риси нашої Церкви — відкритість до служіння, а не до панування, живий зв’язок із народною культурою і відчуття спільності всіх греко-католиків. Сьогодні, відзначаючи 250-річчя цієї події, маємо нагоду пригадати, як «знак піднесення смиренних» із XVIII століття промовляє до сучасності. Про значення Барбареуму для Церкви й України в інтерв’ю Департаменту інформації УГКЦ розповів історик, проректор УКУ п. Олег Турій.
— Пане Олеже, у 2025 році ми відзначаємо 250 років від заснування Барбареуму. Розпочнімо розмову з історичного контексту XVIII століття. Якою була ситуація в Європі і чому виникла потреба створити таку семінарію?
— У другій половині XVIII століття відбулися події, які змінили карту Європи. Зникла Річ Посполита, до складу якої входили українські землі. Більшість із них опинилася під владою Російської імперії, яка відразу ж узялася ліквідовувати Київську унійну митрополію, що перебувала в єдності з Апостольським престолом, переводячи її на державне синодальне православ’я. Інша доля випала Галичині — після поділів Польщі вона перейшла до Габсбурзької монархії. Ще раніше в її складі було Закарпаття (у значно ширших межах, ніж сучасна область), а також частини теперішніх Угорщини, Словаччини та Румунії — Пряшівщина, Мармарощина. На відміну від росії, де панувала політика русификації та насильницького переведення на православ’я, Габсбурзька імперія була багатонаціональною й багатоконфесійною державою. Вона толерувала різноманіття народів і конфесій. Саме в цей час, із приєднанням Галичини до Австрійської монархії, там відбувалися реформи, які ми називаємо просвітницькими, або «йосифінізмом» — від імені цісаря Йосифа II, хоча фактично вони почалися ще за його матері Марії-Терезії. Її правління стало періодом найбільшого розширення території монархії. Реформи «освіченого абсолютизму» відповідали викликам часу, адже економіка потребувала не лише робочих рук, а й освічених людей. Австрійські монархи зрозуміли, що без загальної освіти та кваліфікованих фахівців держава не зможе розвиватися.
Пан Олег Турій, фото: Відділ комунікації УКУ
— Чому саме духовенство опинилося в центрі цих реформ?
— Коли Галичина ввійшла до складу Австрії, вона була економічно й культурно відсталою. Австрійський уряд намагався здобути симпатії місцевого населення і водночас нейтралізувати стремління до відновлення польської державності. Між українськими селянами та польськими землевласниками були напружені відносини. У цьому контексті уряд звернув увагу на католиків східного обряду — як у Галичині, так і на Закарпатті.
Більшість населення була неграмотною, і єдиною освіченою елітою залишалося духовенство. Тому цісарський уряд вирішив зробити ставку саме на нього: дати священникам якісну освіту, забезпечити їх матеріально і зробити провідниками державної політики на місцях. Важливо й те, що саме Йосиф II запровадив державну оплату для священників. Це дало змогу зрівняти їх у правах і вберегти від убогості, адже селяни здебільшого не могли забезпечити достойного утримання своїх парохів.
Тож суть габсбурзьких реформ полягала у тому, щоб через освічене духовенство мати доступ до широких мас. Так виникла ідея заснувати у Відні центральну семінарію для всіх греко-католиків монархії: русинів (українців), словаків, румунів, хорватів.
— Як відбулося заснування Барбареуму?
Перше рішення ухвалили ще 1774 року, а вже в жовтні 1775-го Марія-Терезія підписала декрет про відкриття семінарії. Її розмістили при церкві Святої Варвари у Відні — звідси й назва «Барбареум». Першими студентами стали 14 галичан. Щороку набирали 12 кандидатів із парафіяльного духовенства та лише 2 монахів, бо василіани мали інші можливості для навчання. Семінаристи жили й молилися спільно, мали свою формаційну програму, але основне навчання відбувалося на філософському та богословському факультетах Віденського університету — одного із провідних у Європі. Уявіть собі хлопців із галицьких сіл, які потрапляють у центр імперії — і відразу здобувають освіту найвищого європейського рівня! Відомо, що Марія-Терезія мала особливі симпатії до українських вихованців колегії, можливо, через їхнє скромне походження. Вона приймала перших студентів у Шенбрунні на початку їхнього навчання й під час випуску. Не варто, однак, ідеалізувати: за людською симпатією стояв і прагматичний розрахунок. Австрійська держава потребувала освічених людей — еліти, яка б сама навчалася й могла навчати інших.
— Чому саме церква Святої Варвари стала місцем семінарії?
— Церква разом із прибудовами раніше належала єзуїтам. А в 1773 році діяльність ордену була заборонена і його майно перейшло в розпорядження держави. Тож у монастирській будівлі розмістили семінарію, а при храмі створили парафію, яка у Відні мала репрезентувати греко-католиків. Ця церква служила для всіх католиків східного обряду, незалежно від мови. З огляду на чисельність, парафія мала українське обличчя і донині вважається українською.
До речі, там, у Відні, неподалік від церкви Святої Варвари, є і грецька православна церква. Важливо, що Габсбурги проводили реформи не лише для греко-католиків. На кошти держави пізніше вони заснували Чернівецький університет із православним богословським факультетом, а Йосиф II зрівняв у правах не лише католиків, православних і протестантів, а й юдеїв, дозволивши набувати нерухомість.
Реформи були комплексними. Хоч Барбареум існував недовго (лише близько 10 років), за цей час він виховав ціле покоління церковних діячів і підготував ґрунт для перенесення семінарії до Львова в 1783–1784 роках.
— Хто з вихованців Барбареуму мав особливе значення для УГКЦ?
— Передусім — Антоній Ангелович, який належав до першого набору семінаристів і першим захистив докторську працю у Відні. Згодом він став ректором Львівської семінарії, а 1807 року очолив відновлену Галицьку митрополію як перший митрополит.
Інший приклад — Михайло Гарасевич — один із перших істориків Церкви в сучасному розумінні. Його «Анали Руської Церкви», написані латинською, стали першим критичним дослідженням української церковної історії.
Загалом, Барбареум виховав покоління священників, які стали провідниками духовного й культурного життя, посередниками між владою та народом, організаторами парафіяльних шкіл і просвітницької праці серед народу.
— Яким був головний внесок Барбареуму в історію нашої Церкви?
— Я би виокремив кілька моментів. По-перше, Барбареум поширив дух австрійського просвітництва, який не був антиклерикальним, а навпаки — використовував церковні канали для розвитку освіти й культури. Як приклад можна згадати засноване в Перемишлі на початку XIX століття «Товариство священників». «Руська трійця» — це плід Львівської семінарії, але її ідейне коріння сягає саме Барбареуму.
По-друге, Барбареум допоміг українцям із Галичини і Закарпаття глибше відчути спільність між собою, налагодити контакти з іншими, зокрема слов’янськими, народами. Сьогодні, відзначаючи ювілей, нам варто пригадати цей досвід. Хоча нині кожна Церква має власні структури, ієрархію чи університети, саме тут була закладена основа того, що визначає греко-католиків: зв’язок із народною культурою, відкритість до служіння, турбота про спільне благо. Європейські риси нашої Церкви значною мірою сформувалися в добу австрійських реформ у Відні.
По-третє, Барбареум став підґрунтям для національного відродження, бо його випускники творили нову українську культуру, а з часом перебрали і політичний провід.
— У чому актуальність цієї спадщини для нас сьогодні?
— Барбареум заклав модель Церкви, яка збереглася й досі: Церкви, тісно пов’язаної з народом, відкритої на освіту та служіння, а не на панування та привілеї.
— Це про те, що Блаженніший Святослав у проповіді в контексті ювілею назвав цю семінарію «знаком піднесення смиренних»?
— Саме так. Барбареум дав шанс людям із простих родин стати освіченими провідниками Церкви та суспільства.
— І наприкінець: яка сторінка історії Барбареуму для Вас найособливіша?
— Для мене найцікавіший період становлення — 1770-1780-ті роки. Ми ще дуже мало його знаємо, але вивчатимемо ретельніше. Якраз цього року під керівництвом професора Томаса Немета з Віденського університету розпочався великий міжнародний дослідницький проєкт про Барбареум, у якому беруть участь і наші історики з УКУ. Думаю, невдовзі матимемо нові цікаві відкриття.
Звичайно, були й не завжди позитивні періоди, наприклад, москвофільські впливи у другій половині XIX століття. Але навіть після перенесення семінарії до Рима, у вигляді Колегії святого Йосафата, спадкоємність Барбареуму не перервалася.
А найціннішим для мене залишається той початковий досвід, коли невелика група семінаристів із Галичини та Закарпаття стала частиною великого європейського простору і поклала початок новій добі в історії нашої Церкви.
Підготувала Христина ПотерейкоДепартамент інформації УГКЦ
