#27 — Як відбувається зростання у вірі і чи для цього необхідно причащатися Тіла і Крові Господніх?
У 27-му випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе» Глава УГКЦ роздумував над етапами зростання у християнській вірі. Нижче пропонуємо текстову версію катехизи.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри, продовжуємо нашу духовну мандрівку роздумів про віру. Минулого разу ми з вами роздумували над плодами, або наслідками, віри. Справді, віруючи в Бога, ми Йому відкриваємося, впускаючи оновлювальну і животворчу силу Духа Святого в наше серце, у нашу особу, у наше життя. Він нас оновлює. Він нас перероджує. Робить нас, як про це говорить нам апостол Павло, новими людбми, новими створіннями в Христі. Моментом цього нового народження є Свята Тайна Хрещення, а моментом отримання благодаті Святого Духа — Миропомазання.
Я б хотів, щоб ми сьогодні роздумали над тим, що далі відбувається з людиною, яка вийшла з хрещальної купелі. Яким чином нам потрібно крокувати далі в нашому житті і як жити тією вірою, яку ми отримали як дар?
Бог робить перший крок назустріч людині
Насамперед потрібно собі усвідомити, що віра є Божим даром. Так, це і вчинок людини, яка цей дар приймає, але саме Бог першим робить крок нам назустріч. Так, людина Бога шукає, але Він дає себе віднайти. Так, людина хоче Бога пізнати, але вона може пізнати Його настільки, наскільки Він їй сам про себе розповість і об’явить себе людині. Ми вже згадували, що повнота Божого об’явлення є дана людині в особі Ісуса Христа, який є Божим Словом. Отець у своєму Сині силою і діянням Святого Духа все розказав людині про себе. Ба більше, запросив її щоразу глибше входити в таїнство Божого життя і пізнавати Бога через досвід особистого з Ним спілкування. Тож після нашого народження ми повинні рости.
Віра потребує зросту
Дитина, коли народжується, починає своє життя. Народження є лише початком у нашому фізичному та психічному житті. Згодом маємо етапи нашого становлення, розвитку всіх дарів, талантів, задатків, які є вже в народженій дитині, однак весь потенціал проявляється лише з часом. Ми народжуємося людьми, але повинні ще людьми стати. Так само ми народжуємося як християни у Тайні Хрещення, але ми мусимо у нашій вірі щодня зростати. Це означає, що кожного дня ми повинні відновлювати акт віри, стосунок з Господом Богом. Неможливо повірити раз і назавжди. Ми повинні щодня нашу віру розбудовувати, розвивати і в ній утверджуватися. Ми щодня по-новому, дедалі глибше пізнаємо того Бога, який щодня нам себе по-новому відкриває, дарує і веде за собою дорогами земного життя.
Для зростання у вірі необхідна пожива — Тіло і Кров Господні
Для того щоб мати можливість зростати у вірі та дозрівати в боголюдському стосунку, щоб могти чинити вчинки, які є свідченням нашої віри, ми потребуємо певної поживи. Подібно, як ми не можемо рости і розвиватися у фізичному житті, якщо не споживаємо відповідної їжі у відповідний вік, так не можемо зростати в нашій вірі, коли не маємо духовного корму. Цим духовним кормом, у якому Господь Бог дає необхідне для нашого розвитку і зростання у вірі, є Пресвята Тайна Євхаристії, мета і вершина християнського життя. Той, хто кормиться Тілом і Кров’ю нашого Спасителя, може зростати і зберігати віру, може розвивати у собі здатність Бога знати, любити, у Ньому діяти і по-божому жити.
Зростання у вірі як розвиток життєво необхідних органів
Цей динамізм зростання у вірі описав дуже красномовно, на мою думку, один із грецьких богословів — Микола Кавасила. Момент життя людини у вірі тут, у цьому світі, він порівняв із розвитком ембріона в лоні матері. Очевидно, коли ми побачимо Бога лицем-у-лице після завершення нашого земного життя, віра уже звершиться. Етап нашого спілкування з Богом закінчиться, бо через чесноту віри ми бачимо Бога, наче у дзеркалі, каже апостол Павло, а там, у вічності, побачимося лицем-у-лице. Тут, у лоні Церкви-матері, ми живемо, готуючись до вічності.
Микола Кавасила говорить, що, як ембріон, щоб рости, потребує живлення через кров матері, так і ми тут, щоб зростати у вірі, щоб не завмерти, потребуємо кормитися Тілом і Кров’ю нашого Спасителя.
Зростання у вірі він описує як момент розвитку життєво важливих органів, які нам знадобляться після нашого народження до вічності, після завершення нашого земного життя. Зокрема, розвиток органів чуттів, якими можна Бога відчувати, щоразу краще бачити і чути, відчувати Його присутність поруч із нами.
Але є одна відмінність, за словами богослова, між розвитком ембріона в лоні матері і життям християнина в лоні Церкви. У час, коли він жив, вважали (можливо, на основі тогочасних медичних знань), що ембріон не спілкується зі світом поза лоном матері, в якому він має жити після народження. Проте сьогодні ми знаємо, що дитина у лоні матері вже чує наш світ, пізнає голоси тих, які до неї говорять. Навіть своїми очками уловлює ті елементи світла, які потрапляють до неї. Вона відчуває дотики, відчуває рухи тіла матері.
Микола Кавасила каже, що цей період розвитку у лоні матері є вкрай необхідний для того, щоб повноцінно розвинути всі життєво важливі органи, які нам знадобляться після народження. Він каже: «Коли ми народилися, але не маємо достатньо повноцінно сформованих легень — після народження не зможемо жити». Коли, він каже, запах Духа розливається, Ісус Христос приходить у другому приході, вже пізно формувати ніс. Коли світло Божого Воскресіння являється небесним і земним, запізно формувати око. Коли Господь Бог до тебе говорив так довго, а ти глухий на Його Слово, вже буде запізно формувати духовне вухо.
Отже, зростаючи у вірі вже тут, ми повинні розвинути в нашому духовному житті всі необхідні органи для уможливлення спілкування з Богом. Ми повинні сформувати здатність сприймати вічне життя, яке починається вже сьогодні. Через віру вічність є присутньою у дочасності. Через віру вже тут починаємо жити вічним життям. Тому Христос і каже: «Хто вірує в Мене, на суд не приходить, бо від смерті перейшов до життя» (Ів. 5, 25). Амінь.
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
