#3 — Зростаючи у спілкуванні з Богом: молитва покаяння
У 3-му випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе» Глава УГКЦ пояснив, що другий кроком зростання у молитві є покаяння. Нижче пропонуємо текстову версію катехизи.
Дорогі у Христі брати і сестри!
Наступним після подяки кроком у молитві є молитва покаяння. Розмовляючи з Богом, ми починаємо краще усвідомити, перед Ким ми стоїмо, до Кого звертаємося. З іншого боку, починаємо краще розуміти, ким ми є, зокрема в той момент, коли починаємо розмову з Богом.
Зробити крок у напрямку до Бога
Спілкування з Богом у молитві є також дорогою зростання в міжособовому стосунку. Іншими словами, коли молимося — наближаємося до Бога і дозволяємо Йому наблизитися до нас. Саме це взаємне зближення Бога із людиною, наближення людини до Бога ми називаємо покаянням. Кожного разу, коли ми намагаємося звільнитися від власних труднощів і гріхів, коли робимо крок у напрямку до Господа Бога, чинимо покаяння.
Згадуючи на попередньому етапі нашої молитви — молитві подяки — всі дари, які нам дав Господь Бог, ми згадуємо, що ми з ними зробили. Тоді можемо усвідомити, як багато з тих дарів ми втратили.
Впустити Боже світло у власний внутрішній світ
У молитві покаяння, зближаючись із Господом Богом, ми пускаємо Його світло у наш внутрішній духовний світ. І саме на цьому етапі нашого спілкування з Богом відбувається дуже цікава дія — Господь своїм світлом входить у наш духовний світ і починає його освітлювати.
Святий Августин порівнював внутрішній світ людини з підземними лабіринтами, які мають дуже багато цікавих внутрішніх ходів. Часто про ті ходи, лабіринти, тунелі ми навіть самі не знаємо і не усвідомлюємо їх. Однак, коли молимося молитвою покаяння, дозволяючи Господу Богу ввійти і освітлити наш духовний світ, відбувається щось подібне до того, як ми зі свічкою в руках подорожуємо печерами Києво-Печерської лаври. Так далеко, як освітлює наша свічка підземний лабіринт, ми можемо бачити дорогу. І так глибоко, як Боже світло освітлює наші серця, ми можемо бачити себе, пізнати себе, свої гріхи, рани, — пізнати те, що, можливо, сьогодні нам дошкуляє. Пізнати власні гріхи є великою ласкою і благодаттю, великою силою. Пізнати самого себе і знати правду про себе є неодмінним кроком для того, щоби звільнитися від гріха, неодмінним кроком вперед для того, щоби з’єднатися з Господом Богом.
Постати перед Богом таким, як я є, — без прикрас
У молитві покаяння ми є запрошені вивести на світло всі темні сторони наших сердець, стати перед Господом Богом в усій правді про себе. Без цієї правди про нас самих немає щирої молитви з Господом Богом. Часто ми поводимося в молитві з Богом, як з іншими людьми, — нам хочеться виглядати кращими, ніж ми є насправді. Тому намагаємося приховати те, що виставить нас у не дуже привабливому світлі перед нашим ближнім.
Коли ж приступаємо до розмови з Господом Богом, потрібно діяти цілком по-іншому. Не потрібно перед Ним нічого приховувати. Навпаки, потрібно самому усвідомити повноту свого стану, висвітливши перед Господом Богом все те, ким ми є. Лише тоді наша молитва буде справжньою і щирою. А Господь Бог, бачачи наше щире, відкрите до нього серце, наблизиться до нас, нас просвітить, оздоровить, підніме.
Покаяння — запорука переходу на якісно новий рівень молитви
Внаслідок такого нового, глибшого, етапу спілкування Бога з людиною наша молитва перейде на якісно новий рівень. Просячи в Господа Бога прощення усіх провин, звільнення з усіх гріхів, ми починаємо краще розуміти, про що нам потрібно молитися в наступних рівнях християнської молитви.
Я всім бажаю, щоби наша молитва, в якій ми стоїмо перед Господом Богом, була справжньою, щоби вона не була лише намаганням використати Бога для задоволення наших особистих примх і потреб. Адже часто ми шукаємо різних форм, способів та інструментів молитви, як це роблять інші, поганські, релігії, — інструменталізують Бога, змушуючи виконати волю молільника.
Християнська постава є цілком інакшою. Ми повинні наблизитися до Господа Бога, стати перед Ним в усій правді про себе, а тоді зможемо пізнати і повноту правди про нашого Бога — рідного Тата, який хоче мені добра, який хоче мого здоров’я. Тоді ж Він, якого ми впускаємо у найбільш потаємні лабіринти свого серця, обов’язково прийде, зійде, завітає. Каже Христос: «Хто любить Мене і заповіді Мої зберігає, того і Отець Мій полюбить, і Ми прийдемо до Нього і в ньому закладемо наше жилище». Ось це і є плід, мета, завдання молитви покаяння — щоби той Бог, до якого ми молимося, вже не був для нас кимось далеким, але щоби ми могли відкрити, як Авраам, двері свого дому, свого серця, а Він міг зійти до нас, увійти в наше серце і там замешкати. Тоді наша молитва буде справді дуже глибокою, інтимною, справжньою.
Нехай Господь Бог завітає до кожного з вас, а молитва покаяння зробить нас кращими, здоровими, зробить нас здатними до наступного кроку зростання в нашому духовному житті!
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
