Блаженніший Святослав на безпековому форумі: «Україна має що сказати про свою історію і собі, і світові. Ми маємо що сказати і про майбутнє»
Темою цьогорічного Київського безпекового форуму, який відбувся 1 грудня, є найбільш болюче і нагальне на сьогодні питання — як Україні бути і залишатися сильною у виснажливій війні з Росією — зокрема, у війні інформаційній, психологічній, у війні цінностей і цивілізаційного вибору? Як захистити і підтримати людей у цій боротьби зі злом, часто невидимим, але таким, що нищить свідомість і душі? Про це говорили запрошені на Форум духовні особи — зокрема, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.
Тімоті Снайдер, американський історик, дослідник тоталітаризмів, автор кількох книг, серед яких — монографія «Криваві землі. Європа між Гітлером та Стіланим», у своїй доповіді до Форуму щодо коренів російської агресії і агресивності, казав що «Росія атакує, бо не знає, хто вона», і тому загрози з її боку мали і матимуть сталий характер, це її спосіб буття. Як у цій війні — явній і прихованій, не дати себе зламати і не піддатися зневірі, безсиллю і розпачу? За словами Блаженнішого Святослава — пам’ятати своє минуле і сміливо дивитися у майбутнє. І те, й інше в України є, і це не підлягає жодному сумніву — Україна і українці це довели і доводять.
«Найперше, дозвольте всіх привітати з сьогоднішнім святом — 30-ою річницею Всенародного референдуму, на якому і Крим, і Донбас, і вся соборна Україна, сказали світові і собі, що ми хочемо бути незалежною, вільною, демократичною державою. І ми маємо за що сьогодні подякувати — Господу Богу, його провидінню, і всім тим, хто у такий спосіб 30 років тому вирішили долю нашої держави», — звернувся Блаженніший до присутніх.
Продовжуючи думку Тімоті Снайдера, Блаженніший Святослав підкреслив, що, на відміну від Росії, Україна має свою справжню, а не придуману історію, а, відтак, має і майбутнє, яке виборює, зокрема, і в нинішній війні:
«На відміну від нашого північного сусіда ми маємо що сказати про свою історію і собі і світові. Більше того — ми маємо що сказати і про майбутнє, тому що це майбутнє випливає не з протиставлення комусь, не з якоїсь антитези, а з нашої історії і нашого способу буття сьогодні. На жаль, та риторика, яку чуємо з півночі, говорить нам про повернення назад, в Радянський Союз. А ми прагнемо руху вперед, до вільного співтовариства держав, до європейської сім’ї народів. Я про це часто кажу, коли іноземці мене запитують — „чому все-таки йде війна в Україні? За що ви воюєте?“ Я завжди кажу: це — не війна двох народів, але війна двох перспектив майбутнього. Одна — це рух вперед, інша — рух назад. І для нас назад дороги немає. Якщо йдеться, зокрема, про релігійне середовище — чи нашу УГКЦ, чи наших православних братів, чи юдеїв, чи мусульман, то дорога назад для нас — це дорога знову в підпілля. Думаю, цей рух вперед ми зможемо здійснити — разом, соборно, як єдиний великий багатомільйонний народ».
Що робити зараз, коли ворог на порозі? Зокрема, як мобілізувати внутрішні сили, озброїти свій дух — і кожній людині, і всьому суспільству?
«Відповім як церковна особа, тому що на це питання політик, дипломат чи військовослужбовець відповів би по-своєму, — сказав Блаженніший Святослав. — З перспективи духовного погляду на наше сьогодення і майбутнє в таких ситуаціях, як сьогодні, Церква закликає до трьох діл, трьох вимірів духовної боротьби — це молитва, піст і милостиня. Коли військовий бачить, що ворог наближається, він мобілізується, стає на сторожі. Такою духовною мобілізацією сьогодні переповнене серце кожного християнина. Кілька днів тому ми оприлюднили заклик Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні до безперервного посту і молитви. Кожного дня якась єпархія чи екзархат нашої Церкви тримає строгий піст. Кожен день тижня ми молимося у певному намірі: в понеділок — за президента, уряд і Верховну Раду, у вівторок — за наших ворогів, як вчив нас наш Ісус Христос. У середу ми молимося за Українське військо. У четвер — за правоохоронні органи і поліцію. У п’ятницю — за всіх постраждалих від війни на Сході, переселенців, тих, хто перебуває на окупованих територіях. В суботу молимося за упокій загиблих. У неділю — за мир в Україні, за єдність і соборність нашої держави. Отож, ми, християни встаємо і стоїмо на духовній сторожі».
Блаженніший Святослав також пригадує слова Блаженнішого Любомира на Майдані взимку 2013 року, коли почалося жорстке протистояння. Тоді ці слова, звернені до людей, втілилися у дію, в діло.
«Блаженніший Любомир на Майдані сказав тоді дві фрази, звернені до людей, які прийшли, щоб взяти відповідальність за майбутнє своїх дітей і країни у свої руки. Блаженніший сказав: „Не бійтеся“ і „Чиніть добро“. Я би хотів сьогодні ці слова повторити для народу України. Хоч на кордоні України починаються російські військові навчання, ми кажемо: „Не бійтеся“. Подібні слова сказав пророк Ісая до Єрусалиму, який обложили війська ассирійського царя. Єрусалим шукав військового союзу з Єгиптом, сподіваючись на допомогу зброєю і військом. Але пророк Ісая каже мешканцям Єрусалиму: „Нехай не тривожиться серце ваше“. Тобто — „Не бійтеся, довіряйте Богові“. І так тоді й сталося: асирійський цар постояв під мурами Єрусалиму і пішов. Те місто вистояло завдяки своїй внутрішній духовній силі — не військовій, завдяки цілковитій довірі до Бога і тій силі, яку Він дає. Бо якщо не Господь збудує дім — даремно трудиться будівничий. Якщо не Господь Бог охороняє цей дім — даремно стоїть на сторожі нічна охорона».
Робити добро — це і духовна мобілізація. Маленькі кроки і дії дають великі результати — українці в цьому переконалися не раз за ці вісім років від Революції гідності і початку війни. Зусиллями кожного можливо творити чудо.
«Ця духовна мобілізація спонукає нас робити щось добре — для своєї країни, для свого ближнього. Краще запалити одну свічку, ніж сидіти і нарікати на суцільну темряву. Тому давайте робити добро — один для одного, для країни, у якій ми живемо, давайте підтримувати один одного, давайте знову брати відповідальність за країну у свої руки. Коли ми будемо робити це самі, багато хто захоче нам допомогти. Пригадую двох сусідів у моєму рідному Стрию: між ними повалився паркан і вони десять років сперечалися: „Ти роби паркан, а я тобі поможу“ — „Ні, давай ти роби, а я буду допомагати“. Отож, не сперечаймося, робімо і весь світ нам допоможе — світ, який хоче миру, добра, хоче рухатися вперед і ніколи не поверне назад».
Департамент інформації УГКЦ
