Блаженніший Святослав: «Якщо хтось розпалює національний егоїзм, то працює на користь російської пропаганди»
В останні кілька років напруга в польсько-українських стосунках, пов’язана із взаємними історичними травмами часу Другої світової війни, у польському політикумі й суспільстві помітно зросла і радикалізувалася. Для цього є багато причин та пояснень, проте результат один — взаємне примирення і прощення, задля яких десятиліттями працювали політичні, громадські й церковні діячі з обох сторін, знову віддаляється.
Саме тому такі цінні ініціативи і заходи для повернення на шлях порозуміння, одним із яких був перший польсько-український молитовний сніданок на тему «Україна в новій Європі. Роль Церков», який відбувся 27 червня у Варшаві, у стінах Сейму Польщі. Організаторами заходу виступили Комітет із міжнародних справ Сейму РП (голова — Павел Коваль) та Католицька інформаційна агенція (КАІ). Про безпрецедентність події свідчить, зокрема, представництво з обох сторін: з боку України — Всеукраїнськарада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), з польського — Конференція єпископів Польщі та Польська екуменічна рада. Екуменічну молитву перед сніданком провели Глава УГКЦ Блаженніший Святослав і Примас Польщі, архиєпископ РКЦ Войцех Поляк. У сніданку взяли участь парламентарії та представники урядів обох країн.
В інтерв’ю журналісту КАІ Кшиштофу Томасіку — автору книг-бесід із Блаженнішим Святославом «Діалог лікує рани» (2018) та «Бог не залишив Україну» (2023), Глава Української Греко-Католицької Церкви говорить про значення цієї події, про потребу втілення духовного заповіту святого Івана Павла II полякам і українцям, про солідарність і прощення, а також про те, хто користає із суперечок між нашими народами.
— У Сеймі Польщі вперше відбувся польсько-український екуменічний молитовний сніданок. Наскільки важливим був такий захід для відносин між Польщею та Україною, відносин між християнськими Церквами наших країн?
— Ця подія була історичною з трьох причин. До польського Сейму вперше була запрошена Всеукраїнська Рада Церков та релігійних організацій (ВРЦіРО). До Варшави приїхали глави та представники найбільших Церков і релігійних спільнот України, а також Великий муфтій Криму. Що важливо: ВРЦіРО репрезентує не державні структури чи політичні кола України, а справді є голосом громадянського суспільства. Ми представляємо, перш за все, вірних, простих людей України. Наша Рада об’єднує 75,5 % українського суспільства — православних і католиків обох обрядів, різні протестантські спільноти, а також єврейське та мусульманське середовища. Тому ми є голосом саме громадянського суспільства, який пролунав у стінах Сейму.
Другим виміром цієї історичної події було те, що ми вперше мали можливість зустрітися з Польською Екуменічною Радою. Це дуже важливо, оскільки екуменічні й міжрелігійні контакти, особливо у часі війни, є вкрай необхідними.
А третім виміром цієї справді історичної події було те, що від імені Римо-Католицької Церкви у Польщі на найвищому рівні пролунав голос Примаса Польщі, архиєпископа Войцеха Поляка, який говорив про рішучу підтримку України.
Молитовний сніданок у Польському сеймі відбувся вперше — раніше такого ніколи не було. Такий сніданок — протестантська традиція, започаткована у Сполучених Штатах, з певного часу такі заходи почали практикуватися і в Україні. І тепер у Польщі ми стали свідками народження нової традиції — спільного широкого двостороннього діалогу і співпраці як Церков і релігійних організацій Польщі й України, так і парламентів та урядів обох країн (українську делегацію депутатів ВР очолила віце-спікер Олена Кондратюк, на заході також були присутні міністр культури та національної спадщини Польщі Ганна Врублевська, міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький, та заступник міністра закордонних справ України Олександр Міщенко — Ред.)
Тому бажаю особисто собі і всім учасникам цієї екуменічної зустрічі, щоб вона стала добрим початком, і ця чудова ініціатива мала продовження. Бо це — майданчик, на якому можемо говорити не лише про глобальні засади і завдання, які перед нами постали, а й про конкретні проблеми між поляками й українцями і спільний пошук їх вирішення.
— Які з цих проблем, на вашу думку, є найважливішими і постійно повинні стояти на порядку денному?
— Під час цієї зустрічі я згадував святого Івана Павла II і його духовний заповіт полякам та українцям. І нагадав про три дуже важливі основи цього заповіту. Святий Іван Павло II був переконаний: примирення між європейськими народами після Другої світової війни, яке почалося примиренням між Францією і Німеччиною, пізніше відбувся знаковий обмін листами між єпископатами Польщі та Німеччини зі словами «прощаємо і просимо прощення», є чимсь фундаментальним для Європи.
Іван Павло II також започаткував українсько-польське примирення: наші єпископати проголосили його патроном українсько-польського примирення. Я нагадав, що 24 роки тому, в кінці червня відбувся візит Папи Івана Павла II в Україну: тоді, 27 червня 2001 року, Папа очолив Божественну Літургію у Львові, під час якої беатифікував мучеників УГКЦ часів радянської влади. І перед тією беатифікацією Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар промовив історичні слова: «У Вашій присутності, Святий Отче, і в імені Української Греко-Католицької Церкви, хочу просити про прощення (…) у тих, кого ми, сини і доньки цієї Церкви, скривдили. Щоб страшне минуле не обтяжувало нас і не затруювало нашого життя, ми також прощаємо тим, хто скривдив нас. Ми переконані, що в дусі взаємного прощення можемо зі спокійним серцем продовжити прийняття цієї Євхаристії разом, з усвідомленням, що у такий спосіб, з великою і щирою надією, вступаємо у нове, краще століття». Це були дуже важливі слова, які ніколи не втратять своєї актуальності.
Читайте також:
Глава УГКЦ у польському Сеймі: «Коли хтось намагається знову посварити поляків і українців — це мета і вияви московської пропаганди»
Друге послання заповіту полягає у тому, що Іван Павло II був Папою «Солідарності», яка звільнила Польщу від комунізму (Папа Римський Іван Павло ІІ зіграв ключову роль у підтримці польського профспілкового руху «Солідарність». Його візит до Польщі у 1979 році надихнув поляків до боротьби за свої права і став важливим каталізатором для виникнення руху, — Ред.) Сьогодні саме солідарність рятує Україну: солідарність простих людей робить українське суспільство спроможним протистояти російській агресії. І саме солідарність, я думаю, схиляє не піддаватися спокусам національного егоїзму та маніпуляцій. Бо сьогодні не можна зосереджуватися лише на власних внутрішньополітичних проблемах, потрібно будувати загальноєвропейську і загальносвітову солідарність.
Третім виміром заповіту Івана Павла II є те, що він був Папою з широким розумінням європейськості. Він казав: Польща потребує Європи, але і Європа потребує Польщі. Так само сьогодні кажемо й ми: Україні потрібна Європа, але і Європі потрібна Україна. І це тим більш важливо, що певні кола знову намагаються роз’ятрити болючі рани поляків та українців, завдані складними історичними реаліями, і прагнуть, щоб між нами знову було взаємопоборювання. Так, якщо хтось розпалює національний егоїзм і антиєвропейський євроскептицизм, зневажає дух тієї «Солідарності», то працює на користь російської пропаганди. Не піддаваймося цьому!
— Тема, якою хочуть вбити клин у процес польсько-українського примирення, є, зокрема, питання ексгумації жертв Другої світової війни, а саме — так званої «Волинської різанини».
— Звісно, за всім цим стоять і болісні стосунки, і взаємні історичні травми. Але від імені Церков України вкотре запевняю: ми підтримуємо ексгумацію, бо кожна людина, без огляду на її етнічне походження чи віросповідання, має право на повагу й гідне поховання. Кажуть, що війна не скінчилася, поки не поховали останнього її солдата. Тому так: та війна ніколи не скінчиться, якщо ми не вшануємо і гідно не поховаємо усіх жертв війни як з польського, так і з українського боку. Ми всіляко підтримуємо ексгумацію всіх, хто став жертвами цих війн і конфліктів у минулому, щоб будувати краще майбутнє.
— Так само важливо формувати історичну обізнаність і усвідомлення того, що відбувалося, зокрема, на Волині. Перед істориками і надалі стоїть це величезне завдання.
— Звичайно. Часто забувають про причинно-наслідкові зв’язки, про різні, часом дуже складні, контексти, і трагічні події починають аналізувати поза цим всім, без огляду на всі чинники і обставини. Наприклад, поляки не завжди пам’ятають, що відбувалося перед «Волинської різаниною», а українці не пам’ятають, що саме робилося на Волині. Історична правда повинна бути для всіх нас максимально об’єктивною і підтвердженою науковцями, вільною від політичних маніпуляцій. Мусимо апелювати щодо правди до істориків, фахівців з обох сторін, підтримувати всі спільні дії щодо ексгумацій, досліджень, історичних студій на основі свідчень та архівів у Польщі та Україні. Зрештою, мусимо разом постати перед правдою.
— Мусимо також постійно пам’ятати, що з усіх польсько-українських суперечок користь має, перш за все, Росія.
— І це дуже болісно усвідомлювати. Адже Росія безжально воює і з поляками: російська пропаганда для своїх імперських цілей намагається використовувати будь-які антагонізми між народами. З іншого боку, ця пропаганда підживлює національну амнезію, маніпулюючи історичною пам’яттю. Тому ми справді повинні бути дуже пильними: з одного боку, прагнути історичної правди у наших стосунках, а з іншого, в ім’я польсько-української солідарності, не піддаватися спокусам російської пропаганди.
Коли святий Іван Павло II пояснював, що таке «солідарність», він завжди наголошував, що це не якийсь сентимент, не забуття правди, а любов, яка є в її основі. Тому і йдеться про солідарність з усім і для всіх. І це — найкращий рецепт на майбутнє для Європи, Польщі та України. Цей заповіт святого Івана Павла II має стати нашою культурою — культурою стосунків між людьми, між Церквами, культурою внутрішньополітичних стосунків у наших країнах, а також культурою стосунків між державами і народами.
— Ця солідарність вкрай необхідна, бо світ забуває про драматичну ситуацію в Україні, про цю війну з жертвами в усіх вимірах. Не можна дивитися на російську агресію лише через призму кількості ракет і безпілотників, які летять на українську землю. Все це слід сприймати, перш за все, як тривалу людську трагедію, і допомагати у всьому і як тільки можна.
На початку цього року ми мали надію, що після виборів у Сполучених Штатах і заяв президента Дональда Трампа, він задіє потужний дипломатичний тиск на Росію і йому вдасться зупинити цю війну. Здавалося, що й Путін цього хотів. Та, на жаль, цього не сталося. Росія знівелювала усі міжнародні зусилля, щоб дійшло хоча б до припинення вогню.
Кажу все це як людина, яка щойно приїхала з Києва. Нічні обстріли міста ще більше посилилися, нас щоночі бомбардують. Хотів би, щоб наші брати поляки зрозуміли, яким є життя, якщо ти місяцями нормально не спиш. Якщо твої діти в кінці навчального року мають здобути якомога кращі оцінки, але не можуть спати вночі, яким буде результат? У більшості випадків діти змінили собі день на ніч, а ніч — на день: коли сходить сонце — діти хочуть спати, коли настає ніч — шукають сховища. Це велика людська трагедія. Сучасні російські дрони і ракети сконструйовані так, щоб, в першу чергу, вбивати цивільних: люди гинуть, тисячі поранених. Кожен з нас носить в собі великий біль. Війна щодня забирає людські життя і справді руйнує нашу реальність у всіх вимірах.
Користуючись нагодою, хотів би просити наших сестер і братів поляків — не забувайте про Україну, щоб час миру, в якому вам дано жити, не знечулив ваших сердець і сумління. Щоб українці не стали жертвами байдужості, бо байдужість шкодить, перш за все, вам особисто. Очевидно, що ми, українці, намагаємося дати собі раду, як можемо, але байдужість вбиває у людині людяність. Байдужість призводить до байдужості до родини, близьких, ближніх. Той, хто замикається в собі, зрештою, шкодить самому собі і є нещасним. Пам’ятаймо: солідарність, про яку говорив святий Іван Павло II, — це любов, яка дає нам силу зростати особисто і в стосунках з іншими. Саме любов робить нас справді людьми.
eKAIПереклала з польської Оксана Козак
Департамент інформації УГКЦ
