«Для кожної матері найдорожчою людиною є її дитина», — владика Микола Бичок
Роздумуючи у 20-ту неділю після Зіслання Святого Духа над євангельським уривком про померлого сина-одинака вдови з Наїну, якого воскресив Ісус владика, владика Микола Бичок, єпарх Мельбурнський, провів паралель із сьогоднішніми подіями в Україні.
«Для кожної матері найдорожчою людиною є її дитина. Мама носить своє дитя під серцем, ростить його, навчає, мріє, що її дитина матиме щасливу долю. Проте мрії багатьох наших матерів в Україні жорстоко розбила війна, яка забрала життя їхніх синів та доньок. Тисячі матерів в одну мить втратили найдорожче, сенс свого життя — своїх дітей», — виголосив владика.
У контексті цього єпископ розповів історію про юнака-одинака матері з Маріуполя, який загинув внаслідок обстрілів його будинка. «Сьогодні поділюся з вами історією однієї матері з Маріуполя. 15 травня цього року її синові Богдану Пилипенку мало виповнитися всього 17 років. Він навчався на другому курсі Морського ліцею і мріяв про кар’єру моряка — хотів бути схожим на свого дідуся. Коли почалася війна, хлопець намагався допомагати не тільки своїм близьким, а й майже незнайомим людям. А ще Богдана щиро обурювало те, що війна забирає його молоді роки. Однак війна забрала у нього не лише молодість, а й життя, оскільки 11 березня хлопець загинув від попадання у будинок ворожої ракети», — сказав єпарх Мельбурнський.
Наголошуючи на здібностях хлопця, якими він ще міг служити цьому світові, а саме хоробрості та відважності, володінні багатьма мовами, простодушності та відкритості для допомоги ближньому, єпископ підсумував: «Серце в цієї дитини було співчутливе».
«З початком війни, — повів далі владика, — хлопець зібрав речі та разом з мамою поїхав у село до бабусі, бо там було безпечніше. Богдан укріпив свою домівку, набрав у мішки землю, заставив ними вікна, провів усім інструктаж, знайшов у будинку безпечне місце, де було б дві стіни. Він рубав дрова, оскільки люди готували їжу на вогні, допомагав з їжею і військовим». Та, на жаль, молоде і запальне життя хлопця обірвалося: «11 березня, коли всі були вдома, їхній будинок обстріляли із градів. Коли мама Богдана прийшла до тями, то перешочергово ліхтариком перевірила реакцію зіниць усіх, хто жив із нею. На жаль, усі загинули — лише мати залишилася живою. У неї не було навіть часу попрощатись зі своїм сином, не те, щоб його поховати. Розуміння того, що її сина вже нема в живих, до матері прийшло тоді, коли вона потрапила на підконтрольну Україні територію. Це сталося аж 9 квітня, практично через місяць після втрати сина», — із сумом повідомив єпископ, додаючи, що «це лише одна історія з життя однієї мами під час війни: а скільки сьогодні є таких матерів в Україні? Якою духовною силою має володіти мама, щоб віднайти в собі сенс життя після смерті власної дитини?».
Роздумуючи над цими запитаннями, єпископ зауважив, що Євангеліє у 20-ту неділю після Зіслання Святого Духа описує схожу ситуацію. Події відбуваються у місті Наїн, де йде похоронна процесія: помер єдиний син у матері, яка була вдовою. Ісус стає свідком цієї події. Словами «Юначе, кажу тобі, встань!» Господь повертає зболеній матері увесь сенс її життя — її дитину.
«Як багато людей прагнуть зараз опинитися на місці цієї матері та повернути назад своїх чоловіків, жінок, дітей, щоб вони воскресли і жили з ними», — продовжив свою проповідь єпарх Мельбурнський. Опісля ж роздумував над тим, чому відбуваються ці жахіття і гинуть невинні люди: «Чесно кажучи, я не маю на це відповіді. Проте я вірю, що Господь приходить у глибину кожного болю і заспокоює його. Я вірю, що Господь має план для мене і для вас, навіть якщо Він веде через незрозумілі випробування. Він є той, хто дав нам вічне життя і жодна сила не зможе його у нас забрати». На завершення єпископ додав: «Господь є завжди за нами — і в цьому наша найбільша сила і перемога!»
Департамент інформації УГКЦза матеріалами Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра і Павла