«Душа радіє, коли єднаємося у молитві з Патріаршим собором», — Ірина Асєєва з Первомайська

20 квітня 2023, 16:21 1334

Святкуючи престольний празник Патріаршого собору, у Світлий понеділок Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав ствердив, що цей собор у Києві постав як досвід «собирання в розсіянні сущих» на честь воскресіння Христової Церкви. Глава Церкви акцентував, що під час війни він перетворився на вселенський центр єднання українців, адже чимало людей з усього світу синхронізує особисте духовне життя із серцебиттям Патріаршого собору.

Окремо Патріарх у проповіді згадав про родину з Миколаївської області, із м. Первомайська, яка спеціально приїхала до собору, щоби бути на спільній молитві й пережити в ньому присутність воскреслого Спасителя.

Ця родина — пані Ірина Асєєва з чоловіком. Ми сконтактували з ними, і вони розповіли нам свою історію.

— Христос воскрес! Пані Ірино, розкажіть, будь ласка, свою історію: як ви стали парафіянкою Української Греко-Католицької Церкви?

— Це дуже довга історія. Батьки мого чоловіка переселенці зі Заходу України, вони греко-католики.

У Первомайську спершу цієї конфесії не було. Звично, всі ходили до Української Православної Церкви Московського патріархату. Я також туди ходила до 2013 року.

З початком Революції Гідності, у якій брали участь мої діти і їхні друзі, у нашій московській церкві священник закликав не дивитися телевізор, не слухати про що там говорять. Учасників Майдану називав алкоголіками та наркоманами. Я була шокована від почутого. Моя душа просто кричала від цієї неправди. Я розуміла, що там наші діти й вони боряться за гідність України. Після цього рік не ходила до церкви взагалі.

Одного разу священник, отець Віктор Давидюк з Української Греко-Католицької Церкви в Первомайську, проводив зібрання та служив Божественну Літургію в однієї парафіянки вдома. Згодом вони поставили вагончик і почали там служити. Мама мого чоловіка вже туди ходила. Вона мене запросила на цю зустріч, щоб я подивилася і послухала. Мені чомусь спочатку здавалося, що я зраджу свою віру, якщо поміняю конфесію. Але прийшовши на молитву, послухала священника, пішла до сповіді, розповіла йому свої побоювання. Він пояснив, що я залишуся вірною Христовій Церкві. Я сама побачила, що Літургії такі самі, люди моляться однакові молитви. І так від 2014 року вже постійно ходжу на молитву до Української Греко-Католицької Церкви. Тепер у нас вже інший священник — отець Андрій Сидорак.

Знаєте, ще в моєї бабці вдома були ікони, а в нас не було. Я навіть не знала молитви «Отче наш» спочатку. Бабця щось мене вчила, але віра згодом прийшла до мене сама. Хоча коли я вчилася у школі, пам’ятаю, завжди зверталася до Бога — просила про допомогу перед контрольною чи екзаменом. Мене цього ніхто не вчив.

— Що ви відчуваєте під час молитви в нашій Церкві? Чи щось для вас змінилося?

— Найперше для мене важливі внутрішні душевні відчуття. Моя душа дуже радіє! Мені дуже подобається те, як служать священники УГКЦ. Найголовніше, що розумію про що йдеться в молитвах, Божому слові й проповіді. Бо коли ходила до Московського патріархату, я там нічого не розуміла. Не розуміла, що вони говорять, про що проповідують, бо правили старослов’янською мовою. Я знала лише «Отче наш», «Богородице Діво». Це незрозуміло не лише для мене. У такій ситуації там більшість людей. Тут великою перевагою є молитва українською мовою. Отець каже зрозуміло проповідь, а якщо щось не зрозуміло, то завжди можна запитати. Виходить, що я вже девʼять років є парафіянкою греко-католицького храму.

— Коли у вас престольний празник?

— На Спаса. У нас храм Преображення Господнього. На освячення приїжджав екзарх Одеський владика Михайло Бубній. Було дуже урочисто й гарно.

— Чи долучаєтеся до життя парафії, окрім участі в Божественних Літургіях?

— Так, мене запросили співати в хорі. Може ми не так гарно співаємо, як у Патріаршому соборі (сміється) Але співаємо щиро і від душі.

— Розкажіть, будь ласка, як ви дізналися про Патріарший собор, про нашого Патріарха?

— Я розуміла, що кожна Церква має свою ієрархію. Десь мусить бути материнська, тобто головна церква. Про Патріарший собор ми знали давно, але коли почалася пандемія ковіду і ми не могли ходити до своєї церкви, я ввімкнула телебачення і натрапила на трансляцію Божественної Літургії з Патріаршого собору. Так ми почали щонеділі дивитися і єднатися з ним в молитві. Дуже любимо, коли служить Блаженніший Святослав. Ми ще пам’ятаємо диякона старшого віку, який завжди разом із ним молився? Де він тепер?

— Це був патріарший протодиякон Михайло Продиус. На жаль, він помер під час пандемії у березні 2021 року.

— Ой, я так і подумала. Бо в нас всі запитують, куди він дівся. Вічна йому памʼять!

— Чим вам подобається Божественна Літургію у Патріаршому соборі?

— Найважливіше, що душа радіє! Дуже любимо, коли служить Блаженніший Святослав, бо відчуваємо спокій, мир і тиху радість на душі. Мабуть, так сходить Божа благодать. Всі священники там гарно служать, але його батьківський голос й інтонація по-особливому заспокоюють.

— У Квітну неділю ви були на Літургії в Патріаршому соборі…

— Ми вже довший час відчували бажання приїхати і побути тут, пережити наживо цю молитву, з якою ми так часто єднаємося віртуально. Тому сіли і поїхали. Ще й наші діти тепер живуть у Києві. Знайшли собор… Важко словами висловити емоції, які мене переповнювали… На моєму обличчі була така усмішка, що зі мною хтось із дияконів, який проходив поруч, привітався. Я пережила відчуття великої радості від того, що можу бути тут, у Патріаршому соборі — головному храмі всієї Церкви. Ми справді давно про це думали та мріяли. Тут також мала нагоду приступити до сповіді, зустрітися із Блаженнішим Святославом і зробити спільну фотографію. Він дуже проста, чуйна та світла людина. Дивиться з великим теплом. Гідний наступник патріарха Любомира Гузара.