Єпископи УГКЦ під проводом владики Ігоря Ісіченка провели день духовної віднови
У вівторок, 12 липня, у свято Верховних апостолів Петра і Павла, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, зібрані на Синод у Перемишлі, провели день духовної віднови. Реколекційні науки для владик виголосив архиєпископ Ігор Ісіченко.
День духовної віднови на Синоді розпочався напередодні Великою Вечірнею з Литією, яку очолив владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський. Відтак зранку владики відслужили Божественну Літургію. Очолив її владика Василій Семенюк, архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський. Проповідь під час Літургії цього дня, як і попередніми днями, виголосив архиєпископ-емерит Ігор Ісіченко. Опісля протягом дня владика Ігор виголосив три реколекційні науки, у яких запросив архиєреїв застановитися над постаттю святого апостола Павла.
Архиєпископ-емерит Ігор Ісіченко
Тема — навернення, спокуса і проповідь Павла
«Коли мені було запропоновано провести реколекції на Синоді Єпископів УГКЦ, — розповів владика Ігор Ісіченко у коментарі Департаменту інформації УГКЦ, — я сприйняв це як велику честь і недовго міркував над тим, що саме можна запропонувати, бо цей день призначений на вшанування пам’яті первоверховних апостолів Петра та Павла, життєвий досвід яких є дуже суголосним до наших сучасних переживань, особливо досвід Павла, який пройшов важку еволюцію від гонителя християн до найдинамічнішого апостола».
Таку тему реколектант обрав не випадково, адже такий злам, на його переконання, якоюсь мірою сьогодні переживає українське суспільство: «Наше посткомуністичне суспільство пережило щось подібне тоді, коли після років переслідування почало приходити до відкриття християнства як єдиної конструктивної сили, здатної будувати майбутнє. Сподіваюся, подібний процес проходить зараз увесь світ спостерігаючи драматичні процеси, які переживаємо впродовж останніх років. Маю на увазі і пандемію Covid-19 і сучасну війну, яка насправді не є тільки російською агресією в Україні, але війною східного деспотизму проти сучасної світової цивілізації, заснованої на християнських засадах».
В духовних науках, запропонованих Синодові, владика Ігор застановився над трьома моментами з життя Апостола народів: особиста зустріч з Христом на Дамаській дорозі, спокуса вивищення, коли Павло і його супутника хотіли визнати у Лістрі богами, і поява на афінському Ареопагу, який дуже схожий на сучасну цивілізацію.
Вічні цінності можуть врятувати від психологічного полону війною
«В цю мить нам важливо думати над тим, що є найважливіше, — підкреслив реколектант. — Бо сучасна ситуація в Україні обмежує нас у можливості думати про майбутнє. Ми занурені у воєнну повсякденність, і, якщо ми будемо обмежені думкою про те, чи доживемо до ранку (а така ситуація у нас, в Харкові, постійно), то ми можемо і програти це змагання за майбутнє. Нам важливо вміти дивитися у майбутнє крізь призму нашого земного життя, у те майбутнє, до якого ми покликані. Нам важливо розуміти важливість присутності вічних цінностей, бо це може врятувати нас від психологічного полону війною, з якого важко вибратися. А цей психологічний полон і є найбільшою небезпекою для кожного з нас. Сьогодні Церква, як ніколи, має зосередитися на аналізі себе як структури, як спільноти вірних, як містичного Тіла Христового. Зосередитися на тому зламі, який вона переживає не тільки в Україні у зв’язку з війною, але й у західному світі через брутальні атаки на Церкву. Адже стає очевидним вичерпання ліберальної альтернативи, що пробувала позиціонувати себе як постхристиянське суспільство».
Ми вже можемо говорити про постсекулярне суспільство, продовжив думку архиєпископ, до якого наближаємося, у яке ще не входимо, але яке можемо будувати вже сьогодні. «В цій перспективі Церква зосереджується на пізнанні власної ідентичності, — каже він. — Оскільки Церква є апостольською, то її ідентичність відкривається для нас у поверненні до апостольської традиції».
Про участь в цьогорічному Синоді Єпископів
Цьогорічний Синод Єпископів УГКЦ — не перший, на який запрошено архиєпископа Ігоря Ісіченка. Однак на попередньому Синоді, розповів сам владика, він був ще тоді, коли його парафії проходили попередній період юридичного оформлення свого статусу, визначення нового місця в церковній структурі. «Зараз ситуація зовсім інша, — каже архиєпископ. — Парафії, які зуміли дійти до кінця у процесі, який розпочався у Харківсько-Полтавській єпархії УАПЦ у 2015 році, мають почувати себе втішеними. Вони з вдячністю згадують той крок, який зробили на Соборі у 2015 році, розпочавши братній діалог з УГКЦ, який завершився переходом кількох парафій до Харківського екзархату».
Владика Ігор додає, що вже встиг відчути себе пенсіонером у Церкві, але війна знову змусила його долучитися до церковного життя. «Через брак священників з початком війни я мусив долучитися до допомоги владиці Василію Тучапцю і зараз почуваю себе дуже комфортно серед співпрацівників на Христовій ниві. Це дарує нове, дуже приємне відчуття перебування у дружній родині, яка здатна захистити себе й консолідуватися перед новими викликами. Найголовніше — що здатна будувати не тільки своє майбутнє, а й майбутнє всього українського народу, дбаючи про його спасіння», — відзначив архиєпископ-емерит Ігор Ісіченко.
Пригадуємо, 7–15 липня у Перемишлі відбувається Синод Єпископів УГКЦ, головною темою якого є «Синодальність і соборність: досвід УГКЦ».
