«Господи, хто згрішив — він чи батьки його, що він сліпий родився?» — отець Василь Баглей до неділі Сліпородженого
Пропонуємо вашій увазі коментар о. Василя Баглея на євангельський текст неділі Сліпородженого. Він роздумує над уривком Євангелія від Івана 9, 1–38.
Наближаємося до неділі Сліпородженого, яка завершує наш Пасхальний цикл. Уже наступного четверга за юліанським календарем святкуватимемо Вознесіння Господнє, а в Українській Греко-Католицькій Церкві розпочнемо Декаду місійності.
Назва цієї останньої неділі після Пасхи походить з Євангелія, яке ми чуємо в цей день, — про зцілення сліпородженого, тобто того, хто був сліпим від початку життя.
Передовсім треба зазначити, і кожен офтальмолог підтвердить, що людське око і мозок — це два найскладніші органи. Чарльз Дарвін, засновник теорії еволюції, при кінці життя сказав, що шлях еволюції можливий для всього, крім людського ока. Це — дуже унікальний орган, за допомогою якого людина пізнає світ. За допомогою слуху (вуха) ми сприймаємо дуже багато інформації, однак мозок мусить її фільтрувати, контролювати, і зір (око) немовби ставить печатку, підтверджує. Коли людина щось бачить на власні очі, це завжди для неї є істиною в останній інстанції.
Господь, як ми чуємо у Євангелії, зцілює людину, яка від народження була абсолютно сліпою. Ми не раз зустрічаємо сліпих людей, самі сліпнемо впродовж життя від сидіння за компʼютером, від читання, від багатьох інших чинників. Але важко уявити, як це ніколи не бачити цього світу. Важко уявити стан такої людини, її емоції. Очевидно, у неї працюють інші відчуття, більш загостренні, але це надзвичайно важко. Господь, який є Творцем фізичних законів, людини, макро- і мікрокосмосу, має силу це змінити. У псалмі 94 є цікаві запитання: «Невже ти думаєш, що той, який створив людське око, не бачить тебе? Невже думаєш, що той, який створив людське вухо, не чує тебе?». Це дуже важлива думка, бо вводить нас у Божу присутність. Той, хто створив моє око, здатен бачити мене і всі мої вчинки — я не сховаюся від Нього.
Це Євангеліє — довге, полемічне, десь незрозуміле, десь комічне. Але сьогодні я хотів би звернути увагу на один момент — учні запитують Ісуса Христа: «Господи, хто згрішив — він чи батьки його, що він сліпий родився?». Якщо вдуматися, то як він міг згрішити, якщо сліпий?
Тут є два моменти, які треба зрозуміти, бо вони надзвичайно важливі для християнського світогляду. Перший — як він міг згрішити, якщо сліпий народився? Коли? Це — дуже глибока думка, бо давні люди, насамперед юдеї, як і ми тепер у XXI столітті, вважали, що людське життя починається не від моменту народження, а від моменту зачаття. Тому аборт є вбивством ще ненародженої людини. Юдеї вірили, що людина саме з цього моменту веде своє абсолютно автономне, морально відповідальне життя. Ми знаходимо приклад у Святому Письмі — патріарха Якова, який мав двох синів, що в лоні матері сперечалися за первородство — хто має першим народитися. Євреї, до речі, також вважали, що дитині від моменту зачаття і всі девʼять місяців являється ангел та читає Тору — Боже слово. Коли вона народжується, ангел бʼє її по лиці й вона, забуваючи Тору, плаче. І потім, упродовж життя, коли вчиться, пізнає світ, не раз має відчуття дежавю. Ангел приходить до плоду, який може мати день-два і вже чує Боже слово. Це важлива думка. Адже дуже часто з нею приходять люди, які вірять у реінкарнацію, що походить з індуїзму. Вони кажуть: «У вас у Святому Письмі написано про перевтілення».
Що таке реінкарнація? З грецької ρε — «знову» і ενσάρκωση — «втілення» — «знову в інше тіло». Ці думки блукають у сучасному «вінегретовому» світогляді. Люди вірять, що ми переселяємося — душа переселяється в інше тіло залежно від того, як жила. Християни в це не вірять! Доказом чого є воплочення Христа — Ісус прийняв людське тіло і його вже не зніме. Він його освятив. Давні люди, навіть до обʼявлення Христа, розуміли, що людська душа вічна і не матиме іншого тіла. У похованнях періоду палеоліту знаходимо їжу — люди розуміли, що того не їстимуть, але це підтверджує їхню віру в те, що душа існуватиме вічно.
Сьогодні вважаємо, що ми найпрогресивниші. Але людина 2000 років тому, щоби вижити, мусила знати дуже багато речей: і як будинок збудувати, і як поле засадити, і як природу відчитати. І вона розуміла, що душа безсмертна, що житиме вічно, не шукаючи іншого тіла.
Подібні думки дуже делікатно входять у свідомість сучасної людини. Наприклад, таким явищем, як гороскопи. Ніби я мушу жалити, бо є скорпіоном за гороскопом. Це, власне, зняття із себе моральної відповідальності за свої вчинки і намагання її на когось перекласти, бо, можливо, я в іншому житті був тим чи тим. Ні! Людське тіло освятив Христос, який воплотився. Ми з вами служимо в неділю Літургію на мощах святих — частичках тіла святого, через які Господня благодать сяє донині. Ми маємо нетлінні тіла святих. Тобто Господь спас і наше людське тіло — не тільки душу. Тому ніякої реінкарнації не існує. Єдине пояснення, що ця думка зародилася в середовищі, у якому жив Христос і промовляв формулами чи імперативами, які тоді були зрозумілі. Тобто люди свято вірили, і вірять досі, що життя починається з моменту зачаття і саме відтоді ми відповідальні за свої вчинки — не з моменту народження. Це дуже глибока думка!
До прикладу, Господь каже: «Де двоє чи троє зібрані в моє імʼя — там Я є серед них». Він це говорить і вони дуже чітко розуміють, бо і в Талмуді є слова: «… де збереться двоє або троє, і буде говорити про Бога в Його славу, то Божа слава серед них явиться».
У Євангелії про сліпородженого Господь говорить, що ця дитина вже з лона матері могла мати моральні проступки. Пророк Ісая стверджує: «… з лона матері Ти пізнав моє імʼя» (Іс. 49, 1). Апостол Павло каже до галатів: «Ти покликав мене з лона матері» (пор. Гал. 1, 15). Все це ще раз підтверджує, наскільки цінне людське життя і як важливо його оберігати.
Другий момент — він згрішив чи батьки його? Як це застосувати до свого життя? Чи діти відповідальні за своїх батьків? Дуже часто можна зустріти псевдопобожні речі — спеціальні молитви для відмолювання гріхів батьків, родових проклять. Наголошую, що це нічого спільного із християнством не має! Ми несемо особисту відповідальність за моральні вчинки. Ми персонально просимо в Бога прощення і персонально його отримуємо. Ми можемо молитися за померлих родичів, які мали свої провини та гріхи. Знаємо, що Бог добрий, милосердний і справедливий. Коли людина помирає, то через молитву, жертву Євхаристії, милостиню можемо випросити, щоби Господь пробачив їй, але не несемо відповідальності за її гріхи. За винятком хіба моменту, коли гріх має не лише моральну площину, а й фізичну, і це поширюється на дітей, до прикладу, через генетичні збої. Скажімо, люди з дитинства вживали алкоголь чи наркотики, відтак у них народжується дитина з певними проблемами. Вони запитують: «Для чого ти мене караєш, Боже?». Їх ніхто не карає — вони пожинають те, що посіяли. Тобто, гріх настільки входить у життя людини, що може знищити її організм. Із нездорового важко народитися чомусь здоровому. Кожен випадок, очевидно, індивідуальний. Але ми не несемо відповідальності за гріхи наших батьків. Ми несемо персональну відповідальність, тому важливе персональне прощення.
Апостол Петро у своєму першому посланні каже: «Будьте готові відповісти, коли тебе спитають за твою віру» (пор. 1 Пт. 3, 15). Ми мусимо розуміти, що це запитання актуальне і для кожного з нас. Мусимо розуміти, що людське життя від моменту зачаття індивідуальне.
Кожен із нас персонально отримує як кару за гріх, так і милість та прощення. Тому це слово про сліпородженого, яке чуємо сьогодні, важливе для кожного з нас. Просімо, щоб Господь, який є Творцем, і Світлом, і Законодателем законів, не тільки моральних, а й фізичних, відкрив нам очі, бо інколи ми також сліпі, — сліпі на правду, на добро, на багато добрих речей. Амінь.
Отець Василь Баглей
священник Апостольського екзархату в Німеччині та країнах Скандинавії,
душпастирює в м. Вейле, Данія
