«Грушівське чудо»: як Богородиця провістила кінець радянського режиму

28 червня 2024, 07:00 12305

26 квітня 1987 року в с. Грушів на Дрогобиччині відбулося те, що у християнській традиції називають чудом, — об’явлення Богородиці. І час — 1987-й, рівно за рік після Чорнобильської катастрофи, яку називають початком кінця радянської «тюрми народів», і місце — давній паломницький відпустовий центр Галичини, — напевно, не випадкові. «Мати Божа — поміж нами» — така звістка про подію миттєво поширилася не лише на Львівщині й по всій Україні, а й у по всьому «союзу» і, що цікаво, за кордоном.

Ось що сказав про чудо у Грушеві Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав на відзначенні 30-річчя цієї події у 2017 році, на третьому році фактичної війни росії, як спадкоємиці срср та царської імперії, проти України: «Через рік після страшної Чорнобильської трагедії Україна відчула, що ми — не сироти, що у нас є Мама, Небесна Богородиця, яка благовістила нам свободу. Грушівське об’явлення Пресвятої Богородиці тоді, у 1987-му, було благовіщенням нашої свободи і у сенсі державному й політичному, і возвіщенням виходу нашої Церкви з підпілля, знаком, що спрага за Богом буде втамована самим Христом, який покличе нас до життя. Можливо, ми сьогодні не до кінця розуміємо, як і чому Богородиця об’явилася саме тут і тоді, але бачивши плоди цього явлення, можемо сказати, що тут був присутній Живий Бог, і сюди Матір Божа привела сотні тисяч людей, щоб вони сказали, як самаряни міста Сихар: „Я сьогодні вірю в Бога не тому, що чув про якесь об’явлення, а тому, що сам бачив“».

Про подробиці грушівського чуда і подальші події, які воно викликало, в «Історіях з історії УГКЦ» розповідає о. Тарас Бублик, викладач Інституту історії Церкви Українського католицького університету.

Об’явлення Богородиці у Грушеві

Грушів на Дрогобиччині — відомий ще з XIX століття паломницький центр, до якого протягом багатьох років ходили прочани на поклін Пресвятій Богородиці та Її чудотворній іконі. За благословенням Апостольського престолу, у Грушеві тричі на рік відбувалися відпусти, на які приходили вірні з усіх країв України, що тоді приналежала до Австро-Угорщини. За даними шематизму, до парафії у Грушеві Меденицького деканату Перемишльської єпархії тоді належали дві церкви і каплиця.

Після остаточного приходу радянської влади у 1944-му одна з церков у 1959 році була зачинена. І саме на балконі цієї занедбаної святині 26 квітня 1987 року 12-річна грушівчанка Марія Кізен побачила силует жінки в чорному. Дівчинка покликала своїх рідних і сусідів, які теж це побачили.

Чутка про чудо у Грушеві впродовж дня облетіла всі навколишні села, а згодом — і Львівщину, й сусідні області. До Грушева почали їхати прочани. Очевидці свідчили, що справді бачили цю живу постать: не всі описували бачене однаково, але всі були переконані, що це — Пресвята Богородиця.

Знаки і символи

Як часто буває в таких випадках, віруючі шукали аналогій цього видіння у драматичних подіях історії України та сусідніх народів. Так, наприклад, грушівці згадували, що багатьом війнам чи катастрофам часто передували подібні об’явлення.

Також особливої драматичності додавав побачений дівчинкою Марією образ Мадонни в чорному саме у річницю аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року — події, яка в духовному сенсі мала апокаліптичне трактування як в Україні, так і серед населення радянського союзу. Так, для багатьох громадян срср катастрофа в Чорнобилі стала остаточним розчаруванням у пропагованій режимом вищості матеріалізму над духовними цінностями й остаточним свідченням брехливості радянської влади.

Тож із 26 квітня 1987 року, з грушівського Богоявлення, кількість прочан у Грушеві щодень зростала — люди їхали звідусіль. Інформація про цю подію блискавично ширилася — люди хотіли на власні очі побачити чудо, незалежно від релігійних переконань і конфесійної належності.

Чому радянська влада злякалася

Щоб зупинити цей потік прочан, радянська влада розпочала масштабну ідеологічну операцію на шпальтах львівських газет, зокрема «Вільної України», «Львівської правди», «Ленінської молоді», і дрогобицької газети «Радянське слово», звинувачуючи грушівців та тих, хто масово їхав до Грушева, у «маніпуляціях довірливістю наївних громадян, фінансовому зловживанні, пропаганді уніатства, антинауковості та поширенні релігійних забобонів». Також дісталося від радянських пропагандистів і родині Марії Кізен — її звинувачували у, мовляв, низькій соціально-політичній свідомості, оскільки виховали дитину в релігійному дусі.

Влітку 1987 року тема об’явлення Богородиці у Грушеві почала висвітлювати навіть центральна преса. Наприклад, була стаття в щотижневику «Літературна газета» та журналі «Людина і світ». Також був короткий сюжет на центральному телебаченні. Але намагання влади методом очорнення цієї події применшити її значення дало зворотній ефект — до Грушева почало їхати ще більше людей.

Наприкінці травня 1987 року місцеві можновладці вдалися до радикальніших дій і, у зв’язку з нібито «складною епідеміологічною ситуацію в республіці щодо інфекційних захворювань сільськогосподарських тварин і птиці і з метою застереження завезення цих захворювань на територію району», заборонили доступ приватних транспортних засобів до Грушева та сусідніх сіл, а також скоротили автобусні маршрути. Щоб ускладнити піший рух, дорогою до села розкидали гравій і полили дорогу гудроном. За свідченням очевидців, село Грушів та його околиці охороняли посилені наряди міліції, солдатів і пожежників, стояли пости ДАІ.

Місцеві чиновники намагалися нібито відремонтувати балкон церковці, де відбувалося об’явлення Богоматері, оббивши його фанерою і тканиною.

Місцевого православного священника Зеновія Майкута змушували публічно розвінчати чудо, але він відмовився, стверджуючи, що не може заперечувати того, що сам бачив.

Проте всі ці заходи влади не стали перешкодою для молільників — тисячі людей продовжували їхати і йти до Грушева.

«Вопрос УГКЦ»

Цікаво, що тоді, у 1987 році, представники влади особливо остерігалися, щоб до Грушова разом із прочанами не потрапили підпільні греко-католицькі священники.

Зокрема, працівники Міністерства внутрішніх справ УРСР затримали і звинуватили в порушенні законодавства про релігійні культи отців Іван Сеньків і Тарас Сеньків (тепер — єпископ-ординарій Стрийський), які були душпастирами підпільної Церкви на Тернопільщині. Цікаво, що у спогадах отець Іван Сеньків пригадував, що вирішив поїхати до Грушова саме після низки публікацій у місцевій пресі: мовляв, якщо вже про це пише преса, то справді щось є.

Якщо говорити про розголос, то у зв’язку з цією подією Грушів став відомим не лише у Західній Україні та срср, а й у цілому світі.

13 жовтня 1987 року вийшла стаття американської журналістки, представниці New York Times у Москві Фелісіті Беренджер «Примара блукає Україною: Церква, якої немає», у якій вона описала об’явлення Богородиці в ширшому контексті, а саме: про існування УГКЦ в умовах заборон і порушень прав віруючих радянською владою. Уповноважені ради срср у справах релігії в західних областях України були дуже стривожені подіями у Грушеві — всі звинувачення лунали в бік греко-католиків, що, мовляв, саме вони є інспіраторами та поширювачами цих чуток.

«Картковий будинок» кпрс

Варто сказати, що об’явлення Богородиці у Грушеві мало дуже цікавий ефект: уповноважений по Тернопільській області у звіті за 1987 рік повідомляв, що «в області зафіксовані подібні випадки в 47 населених пунктах, і у цьому задіяні підпільні греко-католицькі священики та віруючі». Об’явлення та зацікавлення святими місцями, які колись були відпустовими місцями УГКЦ, траплялися і в інших областях.

Отож партійні функціонери забили на сполох: атеїстична пропаганда та боротьба із греко-католицьким підпіллям сипалася, як із відра, але її результати давали абсолютно зворотній ефект. У спільному документі від 2 червня 1987 року прокурор, міністр внутрішніх справ і голова ради у справах релігії УРСР визнавали помилки партійців у релігійній сфері і рекомендували «взяти під особливий контроль так звані святі місця, богородичні святині — як діючі, так і не діючі, виявляти підпільних священників, попереджуючи їх нелегальну незаконну діяльність».

Цікаво, що в цьому документі навіть вказано дати головних свят, під час яких можлива висока релігійна активність людей. Так і написано: Богородичні свята — 28 серпня, 21 вересня, 14 жовтня, Тройця — 7 червня. Серед цих дат також згадано приїзд Папи Римського Івана Павла ІІ до Польщі 14 червня 1987 року.

Цікаво, що феномен Грушева радянські ідеологи представляли як частину антирадянської політики капіталістичного заходу у співпраці з Ватиканом та українською діаспорою у їхньому спільному прагненні відродити УГКЦ. Навіть у проголошенні Апостольським престолом Марійських років — а саме таким був 1987-й — вбачали боротьбу проти радянського союзу.

Постфактум

І хоч об’явлення Богородиці в чорному вбранні у Грушеві за кілька місяців завершилися, це місце продовжувало притягувати віруючих. Недаремно саме околиці цього села стали місцем проведення святкування 1000-річчя Хрещення Русі-України, який організував Комітет захисту Української Греко-Католицької Церкви в липні 1988 року.

Незабаром Грушівська парафія відновила свою належність до УГКЦ (див. текст про Львівський «псевдособор» — ред.)

Це місце донині залишається важливим паломницьким осередком, куди приїжджає велика кількість прочан.

Події у Грушеві показали недієвість атеїстичної пропаганди у срср — що б не було, а люди зберігали свої релігійні почуття, хотіли вільно сповідувати свою віру. Тому феномен об’явлення Пресвятої Богородиці у Грушеві можна трактувати як символ і провісник перемоги свободи сумління над насаджуваним тоталітарною владою атеїзмом, перемоги над антигуманним комуністичним режимом.