Хрещення у Запоріжжі. «Військові — і діючі, і ветерани, дуже відкриті на Слово Боже», — о. Олександр Богомаз
На Богоявлення, 6 січня, у Запоріжжі, на парафії УГКЦ святого Архистратига Михаїла відбулася непересічна і, водночас, нерідкісна у нинішні часи подія — прийняття Хрещення людиною, яка знає, що таке війна. Хрещення відбулося у храмі святого Володимира, здійснив його єпископ УГКЦ Максим Рябуха, екзарх Донецький.
Духовну підготовку новоохрещеного провів о. Олександр Богомаз, священник УГКЦ із Мелітополя, який уже три роки служить у Запоріжжі: у грудні минулого року отець став настоятелем новоствореної парафії УГКЦ святої Варвари. А поштовхом до такого рішення для чоловіка стали реколекції під проводом о. Богдана Гелети — редемпториста з Бердянська, який 20 місяців був у російському полоні.
Новоохрещений — зрілий чоловік, ветеран. Запоріжжя — його рідне місто, де він народився й виріс. Довгий час жив і працював у Києві як журналіст. Після смерті бабусі й дідуся повернувся у Запоріжжя. Із початком повномасштабної війни вступив, як доброволець, у лави Збройних Сил України. Впродовж першого року війни отримав численні поранення, проходив лікування, був звільнений з лав ЗСУ за станом здоров’я. По сьогодні лікується і проходить реабілітацію.
«Уже після звільнення із ЗСУ він потрапив на духовну віднову на Івано-Франківщині. Її проводив о. Богдан Гелета. І після цих реколекцій, після розмов із о. Богданом цей чоловік прийняв рішення, що хоче прийняти Хрещення, — розповідає о. Олександр. — Він повернувся до Запоріжжя, прийшов до о. Андрія Бухвака — пароха парафії святого Архистратига Михаїла і настоятеля храму святого Володимира, поговорив з ним. На той момент я був сотрудником на тій парафії, і о. Андрій скерував його до мене для підготовки до прийняття Тайни Хрещення».
Випадків, коли доросла людина хоче прийняти Тайну Хрещення, сьогодні немало — і серед військових і ветеранів, і серед цивільних, зокрема у прифронтових областях. Отець Олександр розповів про ще одне охрещення цими днями, про яке йому відомо: іноземець, француз, який воює у ЗСУ, після повернення з позиції з «нуля», звернувся до свого командира з тим, що хоче охреститися. Командир звернувся до римо-католицького священника, і той охрестив бійця.
«Коли ми живемо у звичних обставинах звичним життям, багато речей стають для нас буденними, і ми можемо не помічати дію Бога. Але у таких складних обставинах, у яких зараз живуть українці — і на фронті, і у прифронтових областях, і в умовному тилу, і в окупації, — Божа присутність більше помічається, вона стає очевидною. Пошук і прагнення Бога у таких обставинах — це прагнення якоїсь твердішої основи, на якій можна встояти, втриматися, — каже о. Олександр. — Я у Запоріжжі уже три роки, і весь цей час бачу і свідчу, що військові — і діючі, і ветерани, які уже не служать, дуже відкриті на євангелізацію, на Слово Боже, відкриті приймати Ісуса як свого Господа, готові змінювати своє життя. Звичайно, серед них є й закриті люди — у собі, у своїх кризах, у тому, що вони пережили, але ті, хто відкривається на Бога, точно виходять з тих криз. Це непростий шлях, але той, хто хоче, той шлях з Божою поміччю долає».
Духовні реколекції для військових та ветеранів, які проводять священники і монахи УГКЦ, відбуваються у Західній Україні — і як частина загальної реабілітації, і окремо, саме як духовна віднова. Оголошення про них поширюють як храми та організації УГКЦ, так і ветеранські спільноти. Взяти участь у реколекціях можуть і військові та ветерани, і їхні сім’ї.
«У наших обставинах, у Запоріжжі, проводити такі духовні реколекції і відновлення неможливо, хоч запит на це є, і великий, — розповідає о. Олександр. — Не раз бувало, що хтось із військових приходив у відпустку і тут, у місті, потрапляв під обстріли і діставав поранення і травми — аж до ампутацій. Один взагалі загинув — приїхав у відпустку додому і загинув від „шахеда“. Тому якщо і робити таку духовну віднову, то в умовах, у яких можна максимально абстрагуватися і прожити хоча б день у тиші…».
Але, звичайно, священники УГКЦ працюють із військовими й безпосередньо на місці.
«Ми контактуємо з великою кількістю військових — стараємося їм служити і посеред тижня, і Літургію по неділях. У нашій досяжності є частини і підрозділи, які не мають капеланів — ми ними теж опікуємося, хоча ми — єпархіальні священники, а не капелани, які водночас є штатними військовими. Але, по домовленості з командирами, ми їздимо, опікуємося нашими бійцями, бо запит є.
Що важливо: дуже часто відкритими на Бога є й невіруючі. Але тут слід поставити питання: чому вони невіруючі чи думають так про себе? Як правило, не тому, що мали чи мають якісь такі переконання, а тому, що їм ніхто свого часу не відкрив Бога. Так, це величезний вакуум, особливо у наших південно-східних регіонах, і на території нашого Донецького екзархату зокрема. Слава Богу, що цей вакуум свого часу якось заповнювали протестантські спільноти — вони євангелізували людей, відкривали їм Бога. Що стосується УПЦ Московського патріархату, то це… Її представники завели людей у забобони і страхи, у те, що не має нічого спільного із вірою в живого Бога. І це насправді зло — і проти Церкви, і проти людей».
На сьогодні велика частина Донецького екзархату УГКЦ — а це Донецька, Запорізька, Дніпропетровська та Луганська області, перебуває у російській окупації. Осідок екзархату із Донецька перенесено до Запоріжжя. 15 громад УГКЦ безпосередньо Запорізької області, найбільшими з яких були громади Мелітополя й Бердянська, нині перебувають в окупації — УГКЦ там фактично заборонена й переслідувана. Натомість Церква дуже активно розвивається у прифронтовому Запоріжжі: на сьогодні у самому місті — три «старі» парафії, із парафіяльними храмами, й одна новостворена, у Хортицькому районі. Також діє монастир сестер ЧСВВ, при якому є храм святих Петра й Павла.
Підготувала Оксана КозакДепартамент інформації УГКЦ
