Хрещення в Запоріжжі. «Військові — і діючі, і ветерани — дуже відкриті на Слово Боже», — о. Олександр Богомаз
На Богоявлення, 6 січня, у Запоріжжі в парафії УГКЦ Святого архистратига Михаїла відбулася непересічна і водночас нерідкісна тепер подія — прийняття Хрещення людиною, яка знає, що таке війна. Хрещення відбулося у храмі Святого Володимира, здійснив його єпископ УГКЦ Максим Рябуха, екзарх Донецький.
Духовну підготовку новоохрещеного провів о. Олександр Богомаз, священник УГКЦ із Мелітополя, який уже 3 роки служить у Запоріжжі: у грудні минулого року отець став настоятелем новоствореної парафії УГКЦ Святої Варвари. А поштовхом до такого рішення для чоловіка стали реколекції під проводом о. Богдана Гелети — редемпториста з Бердянська, який 20 місяців був у російському полоні.
Новоохрещений — зрілий чоловік, ветеран. Запоріжжя — його рідне місто, де він народився й виріс. Довгий час жив і працював у Києві як журналіст. Після смерті бабусі й дідуся повернувся в Запоріжжя. Із початком повномасштабної війни як доброволець вступив у лави Збройних сил України. Впродовж першого року війни отримав численні поранення, проходив лікування, був звільнений із лав ЗСУ за станом здоров’я. До сьогодні лікується і проходить реабілітацію.
«Уже після звільнення із ЗСУ він потрапив на духовну віднову на Івано-Франківщині. Її проводив о. Богдан Гелета. І після цих реколекцій, після розмов з о. тцем Богданом цей чоловік прийняв рішення, що хоче прийняти Хрещення, — розповідає о. Олександр. — Він повернувся до Запоріжжя, прийшов до отця Андрія Бухвака, пароха парафії Святого архистратига Михаїла і настоятеля храму Святого Володимира, поговорив із ним. На той момент я був сотрудником на тій парафії, і отець Андрій скерував його до мене для підготовки до прийняття Тайни Хрещення».
Випадків, коли доросла людина хоче прийняти Тайну Хрещення, сьогодні немало — і серед військових і ветеранів, і серед цивільних, зокрема у прифронтових областях. Отець Олександр розповів про ще одне хрещення цими днями, про яке йому відомо: іноземець, француз, який воює у ЗСУ, після повернення з позиції з «нуля», звернувся до свого командира з тим, що хоче охреститися. Командир звернувся до римо-католицького священника, і бійця охрестили в його вірі.
«Коли ми живемо у звичних обставинах звичним життям, багато речей стають для нас буденними, і ми можемо не помічати дію Бога. Але в таких складних обставинах, у яких зараз живуть українці — і на фронті, і у прифронтових областях, і в умовному тилу, і в окупації, — Божа присутність більше зауважується, вона стає очевидною. Пошук і прагнення Бога в таких обставинах — це прагнення якоїсь твердішої основи, на якій можна встояти, втриматися, — каже о. Олександр. — Я у Запоріжжі уже 3 роки, і весь цей час бачу та свідчу, що військові — і діючі, і ветерани, які уже не служать, — дуже відкриті на євангелізацію, на слово Боже, відкриті приймати Ісуса як свого Господа, готові змінювати своє життя. Звичайно, серед них є і закриті люди — у собі, у своїх кризах, у тому, що вони пережили, але ті, хто відкривається на Бога, точно виходять із тих криз. Це — непростий шлях, але той, хто хоче, той шлях із Божою поміччю долає».
Духовні реколекції для військових і ветеранів, які проводять священники та монахи УГКЦ, відбуваються на Заході Україні — і як частина загальної реабілітації, і окремо, саме як духовна віднова. Оголошення про них поширюють як храми й організації УГКЦ, так і ветеранські спільноти. Взяти участь у реколекціях можуть і військові та ветерани, і їхні сім’ї.
«У наших обставинах, у Запоріжжі, проводити такі духовні реколекції і відновлення неможливо, хоч запит на це є, і великий, — розповідає о. Олександр. — Не раз бувало, що хтось із військових приходив у відпустку і тут, у місті, потрапляв під обстріли й діставав поранення і травми — аж до ампутацій. Один взагалі загинув — приїхав у відпустку додому і загинув від „шахеда“. Тому якщо і робити таку духовну віднову, то в умовах, у яких можна максимально абстрагуватися і прожити хоча б день у тиші».
Але, звичайно, священники УГКЦ працюють із військовими й безпосередньо на місці.
«Ми контактуємо з великою кількістю військових — стараємося їм служити і посеред тижня, і Літургію по неділях. У нашій досяжності частини і підрозділи, які не мають капеланів, — ми ними теж опікуємося, хоча ми — єпархіальні священники, а не капелани, які водночас є штатними військовими. Але, по домовленості з командирами, ми їздимо, опікуємося нашими бійцями, бо запит є.
Важливо, що дуже часто відкритими на Бога є й невіруючі. Але тут треба поставити питання: чому вони невіруючі чи думають так про себе? Як правило, не тому, що мали чи мають якісь такі переконання, а тому, що їм ніхто свого часу не відкрив Бога. Так, це величезний вакуум, особливо у наших південно-східних регіонах, і на території нашого Донецького екзархату зокрема. Слава Богу, що цей вакуум свого часу якось заповнювали протестантські спільноти — вони євангелізували людей, відкривали їм Бога. Що стосується УПЦ Московського патріархату, то це… Її представники завели людей у забобони і страхи, у те, що не має нічого спільного із вірою в живого Бога. І це насправді зло — і проти Церкви, і проти людей».
На сьогодні велика частина Донецького екзархату УГКЦ, а це Донецька, Запорізька, Дніпропетровська та Луганська області, перебуває в російській окупації. Осідок екзархату з Донецька перенесено до Запоріжжя. 15 громад УГКЦ безпосередньо Запорізької області, найбільшими з яких були Мелітополя й Бердянська, нині перебувають в окупації — УГКЦ там фактично заборонена й переслідувана. Натомість Церква дуже активно розвивається у прифронтовому Запоріжжі: на сьогодні в самому місті — три «старі» парафії з парафіяльними храмами й одна новостворена в Хортицькому районі. Також діє монастир сестер ЧСВВ, при якому є храм Святих Петра й Павла.
Підготувала Оксана КозакДепартамент інформації УГКЦ
