«Христос прийшов до нас і заради нас, а Він — наша надія», — отець Олександр Смеречинський про служіння людям моря
Вже незабаром українці, як і весь світ, святкуватимуть народження Христа. Різдво Христове завжди асоціюється з чудом і дає надію. Ми поспішаємо до рідних і близьких, очікуючи зустрічі, просимо прощення і прощаємо, молимося і колядуємо. Кожен намагається підготуватися до цієї зустрічі, бути в родинному колі, але є й ті, хто через рід занять не зможе бути зі сім’єю, у домашньому затишку, до прикладу моряки. Про те, як вони святкують Різдво, про служіння в морі, сім’ї моряків розповів в інтерв’ю Департаменту інформації УГКЦ о. Олександр Смеречинський.
Святкування Різдва для моряків — це суміш національних традицій різних народів.
— Отче, розкажіть, будь ласка, як моряки зустрічають Різдво?
У моряків, на відміну від нас, сухопутних, якби дивно це не звучало, Різдво настає тоді, коли вирішив капітан. Оскільки життя моряків у морі — це постійний виробничий процес, то щоб його не порушувати, саме капітан призначає дату святкування Різдва.
Минулої суботи на одному з кораблів, який стояв у порту, святкували Різдво, бо наступного дня він мав виходити в море і 25–27 днів плистиме до Китаю. Капітан своїм рішенням встановив, що перед виходом моряки відсвяткують Різдво, бо в дорозі можуть бути різні виклики. Моряки до цього звикли. Крім того, вони по-іншому сприймають час, оскільки в подорожі постійно змінюються часові пояси.
Ще один момент: переважно на борту є змішані екіпажі — і філіппінці, і українці, і індуси. Тому святкування Різдва для моряків — це суміш національних традицій різних народів.
Також екіпаж може бути нехристиянським. Зараз дуже багато китайських, арабських моряків. Це стосується і страв, які готують на Різдво, вбирання ялинки, співу національних колядок.
Морський апостолят старається створити атмосферу домашньої гостинності, де моряк міг би відпочити душею від усіх тих викликів, які має під час рейсу, коли перебуває в морі.
— Двадцять чотири роки тому відбулася офіційна реєстрація католицької місії «Морський апостолят». Як священники служать для моряків?
Якщо говорити про священниче служіння, то зараз його у світі все менше — у Католицькій Церкві спостерігаємо кризу покликань. Переважно для моряків служать моряки. Хоча це служіння і перебуває під наглядом Церкви.
На перший погляд, це — служіння гостинності, якщо це стосується іноземних моряків, бо в той чи той порт приходять люди, які не знають порядків країни, а тим більше в нас, під час війни. Ми, як християни, виконуємо обовʼязок гостинності до чужинця.
Що стосується нашої Церкви, то плануємо, зокрема, організувати мережу служіння українським морякам, дуже чисельно розкиданим по світу. Звичайно, будувати винятково свою мережу — це занадто складно, дуже затратно, проте маємо величезні церковні громади у світі і зараз намагаємося долучити наших священників до такої служби гостинності.
Якщо говорити про суто священниче служіння для моряків, то треба зазначити одну важливу річ: ми стверджуємо, що є християнським народом, але такими не є. Відповідно й більшість українських моряків, навіть якщо формально належать до якоїсь конфесії, та все-таки християнських потреб, які б хотіли задовольнити в Церкві чи у священника, переважно не мають. Вони виникають тоді, коли щось сталося, відтак просять про благословення корабля.
Моряки здебільшого перебувають далеко від дому, мають проблеми самотності, відділеності від родини, тому потребують уважного слухача, того, з ким можна було би просто поговорити. І, власне, дуже часто священникові на судні доводиться бути «вільними вухами», який би міг без докору, без претензії, тепло і приязно вислухати людину. Дуже часто українські моряки у змішаному екіпажі та серед людей інших ментальностей, відчувають, що їх не розуміють, і хочуть когось, хто б міг просто бути рідним слухачем.
У Морського апостоляту є гасло «Home away from home» («Дім поза домом»). Отже, там, де є можливість, Морський апостолят старається створити атмосферу домашньої гостинності, де моряк міг би відпочити душею від усіх тих викликів, які має під час рейсу, коли перебуває в морі.
— Священики беруть участь у рейсі чи тільки на суші зустрічають моряків?
Зараз у деяких круїзних компаніях на борту є капелани. У торговому флоті священиків, які би були частиною екіпажу, немає. Нормальне судно зараз має в середньому 25 членів екіпажу, кожна посада — чітко розписаний функціонал. Круїзне судно має величезний екіпаж, там велика кількість туристів і для задоволення релігійних потреб у деяких компаніях є капелан.
Ми працювали як частина величезної команди державних і недержавних військових, що займалися допомогою, а згодом евакуйовували екіпажі заблокованих суден.
— Як змінилося служіння на морі з війною?
Початок війни був для нас моментом відкриття. Тоді в українських портах і на якорі, очікуючи на захід у порти, було заблоковано майже 100 суден. Більшість людей на них були іноземцями. Наша звична діяльність була неможлива. Ми працювали як частина величезної команди державних і недержавних військових, що займалися допомогою, а згодом евакуйовували екіпажі заблокованих суден.
До «зернового коридору» спочатку ми допомагали задовольняти елементарні побутові потреби, потім — з евакуацією, а згодом запустили два проєкти. Один із них був спрямований на надання психологічної допомоги людям моря, тобто не тільки морякам, а й їхнім родинам. Другий — нас використовували як знаряддя міжнародних організацій для фінансової допомоги морякам, родинам, які через закони військового часу не могли піти в море. Це великий виклик для українських моряків, бо для їхньої діяльності потрібно покидати країну. Майже 50 тисяч втратили роботу.
Міжнародні морські інституції теж мали кілька проєктів, більшість із них, на жаль, уже завершені, для фінансової підтримки українських моряків, яких індустрія дуже цінувала і продовжує цінувати. До нас є велика довіра міжнародних організацій. Ми були тими, хто підтверджував можливість для українського моряка, української морської родини отримати цю фінансову допомогу.
Отже, коли почав активно діяти «зерновий коридор», ми розпочали не без труднощів, звичайно, свою діяльність. Треба було дуже довго переконувати судні структури у користі й доцільності нашої діяльності, бо для того, щоб потрапити на борт, треба мати дозвіл Державної прикордонної служби, бо територія палуби судна — це територія тієї держави, під прапором якої він ходить. Коли заходиш на судно, то пересікаєш державний кордон, відповідно, треба мати дозвіл від прикордонної служби.
Ми відновили діяльність поки в порту Одеси, наступного року маємо намір розширитися до портів Південного і Чорноморська.
— Отче, хто може бути і що потрібно для священнослужіння в Морському апостоляті?
Для цього потрібно мати покликання. Для тих, хто перебуває територіально близько, має навички, бажання, у нас є спеціальні курси.
Взагалі, будь-яке капеланство потребує спеціальної підготовки, воно має свою специфіку служіння. І, зрештою, людина має бути фахово підготовлена. Тому, наприклад, на початку року в нас були курси у США, у порту Нью-Арк — це один із найбільших портів, який розташований біля Нью-Йорка. Влітку подібні курси мали в порту Гамбург — найбільшому пору Німеччини, одному з найбільших портів Європи. Також плануємо провести подібні курси тут. Вони охоплюватимуть теоретичну підготовку і практичні заняття з відвідування кораблів, бо корабель — це не просто цікава атракція, це велике постійно діюче транспортне підприємство, з дуже небезпечними моментами.
Сухопутним людям складно уявити, наскільки інший світ родинного життя у морських сімʼях, а для більшості морських родин — це звично.
— Як сім’ї моряків справляються з довгим очікуванням своїх рідних?
Контракт для моряка торгового флоту триває до девʼяти місяців. Коли батько чи мати перебуває далеко від дому, це дуже складний виклик для родинного життя. Потім вони ненадовго приходять додому. Часто їм важко вливається у сухопутний спосіб життя і мислення, потім знову йдуть у море.
Сухопутним людям складно уявити, наскільки інший світ родинного життя у морських сімʼях, а для більшості морських родин — це звично. Це дуже великий виклик. Так, Різдво в нашому розумінні — це родинне свято, із традиціями, а для морських родин такого не має.
Зараз величезна частина нашого народу переживає щось подібне. Воно інше, але подібне, коли так багато наших батьків, синів, братів на фронті. Звичайно, складно порівнювати виклики моря із викликами війни, бо війна — це тотальне жахіття, але виклики праці в морі, дуже часто подібні на виклики військової служби.
Побажав би пильніше придивитися до Христа, який приніс надію, наперекір всьому, побажав би без надії сподіватися, бо Христос прийшов до нас і заради нас, а Він — наша надія.
— Отче, щоби Ви побажали, які настанови дали українцям на Різдво?
Різдво Христове принесло у світ надію. Ми зараз живемо в час тотального тиску безнадії. У час, коли ця безнадія давить на нас, на наші серця, побажав би пильніше придивитися до Христа, який приніс надію, наперекір всьому, побажав би без надії сподіватися, бо Христос прийшов до нас і заради нас, а Він — наша надія.
Розмовляла Вікторія Мазур,Департамент інформації УГКЦ
