«Іти в народ»: отець Ксенофонт Сосенко, священник УГКЦ і український етнолог
В історії України і Української Греко-Католицької Церкви є багато імен тих, хто, за словами митрополита Андрея Шептицького, ділами свого життя, «тихою невтомною працею любив Україну». Багато імен — майже забуті, багато — саме з покоління митрополита Андрея. В «Історіях з історії УГКЦ» за участю історика Церкви Володимира Мороза розпочинається цикл про людей, які свого часу вклали цеглинки в розбудову не тільки Церкви, а й у поступ українського суспільства загалом.
«Свою розповідь розпочну цитатою з листа, написаного 1933 року, — починає п. Володимир: "В дійсності захоплювала мене і тих сучасних студентів ідея „іти в народ“ та працювати над його культурою, освітою та просвіченістю і національним політичним освідомленням. Цей патріотичний порив переміг у мені всі давні, від дитинства вкорінені в душі бажання і природні покликання працювати для мистецтва, письменства, науки"».
«Ці слова були адресовані Іванові Франку, а їх автор — знаний український етнолог першої половини ХХ століття, перекладач, діяч кооперативного руху. Але цим усім він займався на дозвіллі, після свого головного заняття — священничого служіння. Не триматиму інтригу — мова йде про отця Ксенофонта Сосенка, автора книжок і численних статтей», — каже історик.
Ксенофонт Сосенко походив зі священничої родини: батько був католицьким парохом у Межигірцях, мама — зі священичого роду Синевицьких. Як писав о. Ксенофонт в автобіографії 1933 року, рід батька походив із Дашниці, села на заході Галичини, громадяни того села були козацькими переселенцями з Великої України і солтисами, тобто вільними від панщини людьми. Двоюрідний брат о. Ксенофонта — відомий художник-монументаліст Модест Сосенко.
«З дитинства Ксенофонт, — а він народився 7 лютого 1861 року в селі Межигірці Рогатинського повіту — збирав фольклор, мріяв стати художником. Під час навчання у Станиславівській гімназії був членом таємної „Української громади“, яка збиралася у домі родини Заклинських. Метою учасників громади було пізнати історію рідного народу. На юнака мали вплив його викладачі в гімназії: лексикограф, фольклорист і громадський діяч Євген Желихівський та історик і майбутній голова НТШ Юліан Целевич.
У 1878 році талановитого хлопця прийняли відразу на третій курс Академії мистецтв у Кракові. Водночас він відвідував лекції на історичному та філологічному факультетах Краківського університету. Але 1879 року юнак захворів на очі і через брак грошей змушений був покинути навчання. Він повернувся в рідні краї і вступив до Львівської духовної семінарії Святого Духа. Так Україна, можливо, втратила відомого художника, але здобула жертовного душпастиря і шанованого навіть на міжнародному рівні етнолога. Навчаючись у духовній семінарії, Ксенофонт також відвідував лекції на медичному, філософському й богословському факультетах Львівського університету».
Володимир Мороз показує першу сторінку священничої анкети о. Ксенофонта Сосенка: «1 квітня 1888 року він отримав священничі свячення. Служіння почав у селі Ямниця Станиславівського деканату, біля Івано-Франківська, звідки походила його дружина Емілія. У подружжя було п’ятеро дітей. Пізніше отець Сосенко служив у селах Солонці та Скнилові біля Львова, в Дулібах біля Ходорова, а в 1901 році отримав призначення у село Конюхи Бережанського району (тепер — Тернопільський район).
У Конюхах прослужив він 40 років, і як прослужив! … Він не опустив руки у часи Першої світової війни, коли село було дуже сильно знищене під час боїв на фронтах. Уже у перші роки в Конюхах молодий парох поборов поширене тоді в селі пияцтво, заснував читальню «Просвіти», опікувався молочним кооперативом, вів парафіяльне господарство на площі у майже 50 гектарів. При цьому практичний парох знаходив вільний час і для науки. Він — автор брошур «Про містику гаїлок», «Праджерело українського релігійного світогляду», монографії «Культурно-історична постать українських свят Різдва і Щедрого вечора». Дописував до часописів «Дзвони», «Літературно-науковий вісник», «Поступ».
У липні 1923 року отець Ксенофонт взяв участь у етнологічному з’їзді у місті Модлінік біля Відня, організованому відомим етнологом, ієромонахом Вільгельмом Шмідтом. Згодом отримував запрошення на подібні наукові з’їзди у Берліні, Лондоні, Копенгагені, але не міг взяти у них участі через брак коштів. Підтримував наукові зв’язки з етнографами Володимиром Гнатюком, Рішардом Ганшицем, Вільгельмом Шмідтом, Александром Гагсом. У Конюхи до нього приїздили Петро Франко, син Івана Франка, Осип Маковей, Модест Сосенко.
«Зайве говорити, що людині, яка, як і блаженніший Йосиф Сліпий, дотримувалася гасла — „Великого бажайте“, було несолодко в селі з його приземленими проблемами. Із п’яти дітей одна донька отця Сосенка, Дарія, померла ще дитиною. Син Петро, відомий науковець і історик права, який жив у Києві, був репресований: він загинув у 1937 році у таборах на Колимі.
Отець Ксенофонт помер 8 квітня 1941 року. Похований у Конюхах, поряд із дружиною. Його архів і листування з багатим фондом рукописів врятувала від знищення його донька Софія та її чоловік Володимир Придаткевич. Обоє були вчителями. За комуністичного режиму спадщину священника-інтелектуала замовчували. Коли Україна здобула незалежність, пам’ять про отця відродилася. Його книгу «Культурно-історична постать українських свят Різдва і Щедрого вечора» перевидавали уже кілька разів», — завершує розповідь Володимир Мороз.
Більше про о. Ксенофонта Сосенка:
Володимир Мороз. Різдво, Щедрий Вечір і вчений-парох
Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора
Пражерело українського релігійного світогляду
«Іти в народ»: Отець Ксенофонт Сосенко — український священник і етнолог — Історії з історії
Біографія та листи о. Ксенофонта Сосенка
Праці о. Ксенофонта Сосенка:
https://chtyvo.org.ua/authors/Sosenko_Ksenofont/Kulturno-istorychna_postat_staroukrainskykh_sviat_Rizdva_i_Schedroho_Vechora/
https://chtyvo.org.ua/authors/Sosenko_Ksenofont/Prazherelo_ukrainskoho_relihiinoho_svitohliadu/
