«Лікувати рани війни»: в УГКЦ провели пізнавально-реабілітаційний тур для вдів і матерів загиблих воїнів
За 2 роки повномасштабної війни для багатьох із нас звичними стали фрази: «Герої не вмирають», «Ми вічно будемо пам’ятати», «Час гоїть рани»… Як можна зцілити рани від втрати найрідніших? Очевидно, щоб цілком їх загоїти, потрібно повернути втрачену особу. Нам це фізично зробити не під силу. Проте можемо підтримати їхніх рідних — батьків, дружин, дітей. Саме тому від перших часів і донині покликання Церкви — опікуватися вдовами, сиротами й іншими потребуючими.
Про це йдеться на сайті Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ.
У цей непростий, сповнений болю, відчаю і втрат час, Церква як добра Мати зцілює і гоїть рани війни, огортаючи милосердям та любов’ю родини Героїв, дбаючи про їхнє фізичне і духовне здоров’я, підтримуючи молитвою, добрими справами, а також організовуючи пізнавально-реабілітаційні тури.
Нещодавно 10 українок — вдів і матерів загиблих воїнів — повернулися із двотижневої поїздки до Генуї (Італія). Завдяки організаторам і благодійникам — Тернопільсько-Зборівській архиєпархії (координатор — о. Роман Дутчак), Апостольському екзархату УГКЦ в Італії, українській громади при церкві Святого Стефана у м. Генуя (духовний наставник — о. Віталій Тарасенко), асоціації «Покрова» (очільник — Олег Сагайдак) — і в супроводі духівника-капелана о. Миколи Квича, вони отримали багато вражень. Цей проєкт — відповідь на заклик Синоду Єпископів УГКЦ в Україні звернути увагу на тему «Лікувати рани війни» не лише фізичні, а й духовні.
Оскільки війна триває і приносить в українські родини біль та смуток, координатори проєкту працюватимуть надалі, щоб охопити якомога більше родин Героїв духовною опікою, внести в їхнє життя промінь світла та любові. За словами о. Віталія Тарасенка, найближчим часом у межах ініціативи відбудеться кілька реабілітаційно-пізнавальних турів.
Своїми враженнями та переживаннями поділилася учасниця поїздки п. Марія Вітишин: «Десятий рік наша Батьківщина спливає кров’ю своїх синів і дочок. Зболена, зранена, знівечена, плаче українська земля сльозами вдів і сиріт. Чи можна словами передати біль, розпач материнських сердець, які втратили своїх дітей? Попри це, ми знаходимо сили жити і любити, боротися і робити все можливе й неможливе, аби зберегти вільною та незалежною нашу Українську державу. Ми віримо в наше світле майбутнє і заради пам’яті наших найдорожчих живемо, працюємо, молимося й боремося. І на цій непростій дорозі нас підтримують добрі милосердні люди та Церква, завдяки якій відбуваються поїздки, прощі, різноманітні заходи, спрямованні на зцілення наших ран, спричинених війною. Нещодавно група паломників із родин Героїв, із ласки небайдужих людей, перебувала у м. Генуя (Італія) на своєрідній реабілітаційній програмі. У кожної згорьованої матері чи вдови свій біль і горе, незагоєна рана втрати, яка ятрить та болить.
За два тижні, перебуваючи в атмосфері уваги і поваги, любові та турботи, ми віджили, набралися сил. Велика вдячність за це кожному небайдужому, хто вніс лепту до цього проєкту: українській громаді в місті Генуя, церкві Святого Стефана в особі отця Віталія та пані Люби Тарасенків. У храмі, де молиться українська громада, ми з фотографіями наших чоловіків та дітей молитовно йшли Хресною дорогою Спасителя, а згодом, зміцнені духовно, проходили "шляхом зцілення" у проєкті під орудою отця Віталія Тарасенка.
Завдяки старанням організаторів, ми мали можливість зустрітися з відомими і поважними людьми міста Генуї: спілкуватися з мером, представниками Карітасу, журналістами… Такі зустрічі були наповнені щирістю, любов’ю, взаєморозумінням, співчуттям, повагою. Пам’ятною була зустріч із єпископом Генуї Марком Таска, зокрема вразив його жест батьківської приязні та християнської любові, особливо слова підтримки: "Запам’ятайте, ви не самі!".
Ми почувалися комфортно в готелі "Брістоль", оточені турботою його працівників. Дякуємо за жест християнського милосердя його директорові Джованні Феррандо, який відновив нашу віру у благородність людських вчинків.
Щоденні екскурсії, знайомство з визначними пам’ятками і святинями дивували, наповнювали позитивними емоціями, молитвою. Ми відчували спокій, зцілювали свої зранені душі, відновили сили в нашому протистоянні на шляху до перемоги і боротьбі за мир не тільки в Україні, а й у всьому світі.
Дякуємо всім, хто розділяє наш біль і підтримує нас. Після втрати рідної людини залишилася порожнеча і тепер вона заповнилася людяністю благодійників, духовним та культурним багатством. Нехай Господь благословить працю добродіїв сторицею».
Департамент інформації УГКЦ
