«Людей треба любити», — Ірина Ґаладза в УКУ про те, як будувати живу парафію
Як збудувати парафію, яка справді є спільнотою, де панує родинний затишок і тепло? Як збільшити кількість парафіян, які стануть справжньою опорою один для одного? Як зробити так, щоб діти з радістю ходили до церкви? Про це під час публічної лекції у межах Днів УКУ розповіла Ірина Ґаладза, катехитка, активна діячка, дружина світлої пам’яті митрофорного протоієрея Романа Ґаладзи (пароха УГКЦ Святого Іллі в Брамптоні, Онтаріо).
Про це повідомляє пресцентр Українського католицького університету.
Ірина Ґаладза понад 50 років пліч-о-пліч зі своїм чоловіком, світлої пам’яті о. Романом жила і служила на парафії Святого Іллі в Канаді. Подружжю вдалося розбудувати з маленької громади УГКЦ велику спільноту, куди приходять люди з усіх околиць, і не лише українці. Богослужіння проводять українською та англійською мовами.
Коли Ґаладзи почали своє служіння в Брамптоні, до парафії належало 12 сімей, однак за рік відійшла половина. Попри це, подружжя не опускало рук і працювало на славу Господа. Відтак із кожним роком спільнота збільшувалася. З часом вдалося споруди красивий дерев’яний храм у бойківському стилі. Але у 2014 році він згорів. Це було великим горем і викликом для парафії. Його відбудовували всі парафіяни: хто допомагав грошима, хто долучився до будівництва. У цей період богослужіння відбувалися в будинку священника, у місцевій школі чи просто на церковному подвір’ї під шатром.
Цікаво, що в парафії під час відправ не використовують електроенергію — свічки і лампадки наповнюють храм живим світлом. Добродійка Ірина поділилася, що Літургія так стає дуже особливою.
Також парафіяни відмовилися від лавок. За словами Ірини Ґаладзи, це дає змогу виконувати молитву тілом. А діти мають більше свободи, бо можуть вільно ходити між людьми.
Опісля служби зазвичай парафіяни залишаються на каву і теплу бесіду. У спільноті всі доволі близькі, підтримують і допомагають один одному. За роки служіння парафіяни Святого Іллі у Бремптоні стали справжньою родиною.
«То надзвичайні люди, які люблять молитися, які хочуть рости духовно, цікавляться своєю вірою. Я їх люблю, — ділиться Ірина Ґаладза. — Вони докладають багато зусиль для добробуту парафії, допомагають як волонтери. Вони себе організують і приходять допомогти в церкві, коли це необхідно».
Добродійка Ірина поділилася думками, як вдалося збудувати живу парафію. Найцікавіше з бесіди:
- «Жива парафія потребує живого священника. Отець Роман дуже любив людей, ішов до них, притягував до себе. Він умів знайти підхід до кожного, особливо, до молодих, і не лише через молитву, а й через пісні під гітару».
- «Літургія є джерелом і вершиною християнського життя, основним шляхом формування вірних. Літургійні богослужіння мають стати центром життя парафіяльної родини».
- «Дуже важливо вітати людей, коли ті приходять до церкви, щоб вони відчували свою важливість».
- «Ми, як спільнота, молимося, тримаємо піст разом. Хоча не примушуємо наших парафіян до строго обмеження, але заохочуємо до мінімального стримування. Це спосіб їх формувати і будувати духовну родину».
- «Коли ми приходимо до церкви — це не є приватним досвідом чи можливістю виявити особисту побожність. Це радше космічне об’єднання народу Божого, святих і ангелів, щоби прославляти Бога і втілювати Його царство тут, на землі. Ось правдиве значення Літургії».
- «Зараз зростає тенденція робити все зручнішим, зрозумілішим, доступнішим і сучаснішим, зокрема, і в літургійному житті Церкви. Наша Літургія створена для спільної участі. Вона є передбачуваною, повторюваною і дуже інтерактивною».
- «У живій парафії існує повне літургійне життя: вечірня, утреня, Божественна Літургія та особливі богослужіння Великого посту за активною участю мирян».
- «Кожна особа в парафії має свою роль у богослужінні: хтось запалює свічки, хтось дзвонить у дзвони. Це — їхня пожертва Богові».
- «Від початку в нашій парафії кожна особа є потрібною. Так ми виховуємо наших дітей і нових прихожан».
- «Коли Літургію співає винятково хор, то люди позбавлені участі, навіть у найбільш основних частинах служби. Ми любимо співати. Добре збиратися в біблійне коло, читати, дискутувати, але то треба пережити. По-іншому сприймаються слова зі Святого Письма, якщо їх співаєте і втілюєте через серце. У нас співіають усі, навіть діти. Вони теж мають свої книжечки з текстами, і дуже раді цьому».
- «У нас немає лавок. Адже лавка перешкоджає молитися тілом. А так можна легко бити поклони. Священник із Дарами переходить поміж усіх людей. Це неймовірне відчуття. Плюс діти можуть спокійно ходити храмом, дивитися, оглядати і нікому практично не заважати. У них більше свободи. А ми, дорослі, відчуваємо спільну молитву».
- «Важливим є літній табір при церкві, де діти дізнаються про свята та святих. За два тижні літа малечу можна навчити більше, ніж за цілий рік під час богослужінь».
- «Для росту парафії цінна присутність онлайн. Те, що ми поширюємо на нашому сайті, показує характер спільноти. Там є пояснення віри, вітання, запрошення. Люди заходять, дивляться і вирішують доєднатися чи ні. Так вони знають, куди входять».
- «Треба людей любити, незважаючи на те, як часто вони приходять до храму. Вони це відчувають. Ми ж не знаємо, чому їх не було і що діється в їхньому житті».
