«Моє завдання — максимально зберегти в сина пам’ять про тата», — Тамара Яніна, дружина полеглого азовця
Тамара Яніна була професійним психологом, колекціонеркою старовинного українського одягу. Але її долю назавжди змінила війна. Тепер вона жінка війни, дружина загиблого військового із полку «Азов», яка уже чотири місяці чекає на тіло свого чоловіка, аби його похоронити. Вона мама 3-річного сина і вдова, яка стала волонтером, щоб допомагати іншим сім’ям загиблих героїв. Також сьогодні Тетяна героїня документального проекту «Жінки війни», в основі якого лежать реальні історії вісьмох жінок-українок, життя яких назавжди змінила російська агресія проти України.
«Це наш, мій „індєєц“, — каже Тамара Яніна розгортаючи на одній з центральних площ Хмельницького напис на маленькому синьо-жовтому прапорці з підписом „Азов“, і додає: — Це мій чоловік, а поруч прапорець його друга, з яким вони разом були у снайперському відділенні. Цей малесенький символ із позивним мого чоловіка — це єдине місце, куди ми можемо прийти, щоб вшанувати його память».
Родина не має можливості поховати свого героя, бо ідентифікація тіл триває дуже довго. Така можливість з’явиться не швидше, ніж за пів року.
«Я Тамара Яніна — дружина загиблого героя, і це єдине формулювання, яке є в моєму житті впродовж останніх трьох місяців», — констатує жінка.
Її чоловік Олексій Янін — український військовий і спортсмен, чемпіон України з кікбоксингу, чемпіон світу з тайського боксу, на її думку, був військовим снайпером не лише за освітою, а й за покликанням і призначенням у житті.
Історія знайомства
«Ми познайомилися в інтернеті і вже через тиждень я пакувала йому першу передачку, бо зрозуміла, що я закохалася і це — моя людина», — ділиться Тамара.
Вони одружилися 23 серпня 2017 року нашвидкоруч, обряд вінчання відбувся на Хортиці в традиційному українському вбранні. Навіть шлюбні обручки молоді обрали з українським орнаментом.
«Мали багато спільних поглядів на життя, виховання дитини. Також мали однакову патріотичну позицію і однакові зацікавлення. Ми обоє хотіли в гори, ночувати в наметах… Чоловік був на пологах, фактично, приймав сина Назара у цей світ… Пробув з нами рік і п’ять місяців і вкінці червня 2020 року вирішив повертатися до „Азову“», — розповідає жінка героя.
Життя після 24 лютого
Після 24 лютого Олексій Янін перебував у Маріуполі на бойових завданнях.
Тамара Яніна розповідає, що в цей час її чоловік практично нічого не писав.
«Єдиний раз перед смертю, 6 квітня, коли я востаннє з ним спілкувалася, запитала його, як проходять його дні, що він робить. Він відповів, що стрибав по дев’ятиповерхівках, ховався від танку, від літака, який бомбардував… Заніс дітям цукерки в підвал, попоїв і знову пішов. Перед цим був поранений, перебував у госпіталі. Знала, що вони в жахливих умовах, перебувають у пеклі», — поділилася вдова.
У Маріуполі 7 квітня 2022 року Герой загинув. В цей момент світ жінки зруйнувався, але, коли вона оговталася, то зрозуміла, що не одна переживає подібну втрату і поруч є чимало таких самих, як вона, які потребують підтримки і допомоги.
Тамара Яніна як волонтер
Жінка розпочала допомогу з дописів про потребуючі родини у фейсбуці, виступала посередником між тими, хто хоче допомогти і кому була потрібна допомога.
«Я не сама і ми розуміємо одна одну, як ніхто. Я розумію, про що вона плаче, вона розуміє, чому плачу я. В нас тепер дуже багато роботи», — каже жінка.
«Ми спільно намагаємося по максимуму закривати потреби, шукати і оплачувати житло за донати людей. Таким чином ми допомагаємо родинам тим, що їм є необхідне у побуті: дивани, холодильники, пральні машини… Це все лише завдяки добрим людям. В нас також є побутова хімія, продукти харчування і дитяча канцелярія», — розповідає Тамара про свій досвід волонтерства…
І наголошує: «Діти, дружини і батьки героїв достойні найкращого, бо саме цього хотіли для них їхні чоловіки».
Мама трирічного сина
На переконання Тамари Яніної, перед кожною жінкою завжди стоїть мета гідно виховати свою дитину, але на саму Тамару зараз ця мета лягла з подвійною відповідальністю, бо мусить виховувати за маму і за тата.
«Тепер моє завдання максимально зберегти в сина пам’ять про тата. Я сказала, що наш тато супергерой і в нього є особливі здібності, він тепер працює на небі, де б’є негідників, які на нас скидають бомби. До 40 днів ми завжди залишали йому на підвіконні їсти, пити і свічечку, щоб він бачив, куди летіти», — розповідає жінка.
«Я у Назара виховую усвідомлення того, що він син героя. Так є. Це — діти героїв, і наше завдання — зберегти цю пам’ять і шанувати її, пояснювати людям, що вони дійсно завдячують своїм спокоєм і життям тим, хто всі ці вісім років тримав фронт», — переконана вдова полеглого захисника України.
Текст — Христина Потерейко,Відео — Живе телебачення
