«На горизонті нашої свідомості в нас жевріє прихована віра в чудо», — ієромонах Лука Михайлович
Пропонуємо вашій увазі коментар о. Луки Михайловича на євангельський текст неділі Розслабленого. Він роздумує над уривком Євангелія від Йоана 5, 1–15.
Часто Христос приходить у життя людини тоді, коли Його аж ніяк не очікують. А все тому, що Бог любить робити нам приємні сюрпризи, залишаючись при цьому таємничим інкогніто. Саме так сталося тоді, коли Ісус прийшов до важконедужого чоловіка при Овечій купелі Витезда, що був протягом 38 років паралізований.
Але про все по черзі. Згідно зі свідченням равіна Марка Абрамовича, біля брами був ринок із продажу жертовних тварин, тож так і називався «Овечий ринок». Народ тут справді юрбився, але він чекав не зцілення у водах басейну, а черги до левитів, які відмивали від бруду майбутні жертви, бо занечищену тварину не можна було вести до храму.
Люди в купіль у тому місці здебільшого не занурювалися, бо це було місцем нечистим! Можна лишень уявити, яка була в ньому вода! Цей басейн, ймовірно, ніколи не був купальнею.
Купальня ж розміщувалася з іншого боку. Про це згадано в Біблії. У Другій книзі Царів написано: «Він (цар Єзекія) зробив ставок і водовід і провів воду в місто». Вода в тунелі протяжністю 533 м постійно ніби пульсувала — то прибувала, то спадала. У потрібний для містян час вона піднімалася, полегшуючи нужденним доступ. Люди вірили, що це ангел Господній піднімає воду. Це виглядає доволі звично з огляду на магічну побожність людей у всі часи. Нерідко об’єктом віри, на жаль, стає щось нереалістичне або цілком кумедне.
Саме на цьому тлі особливо прочитується поява Ісуса, який постає як антитеза фальшивих людських уявлень про чудо. А ще зустріч біля Витезди позначена непублічністю. Христос, на відміну від інших зцілень, чинить чудо дуже приватно, як акт милосердя потребуючому. Паралітик «не має нікого (людини)». Тобто Христос приходить до купелі як явлення справжньої Людини. Новий духовний архетип поведінки — співстраждання і людяності. Невиліковно хворий цілком не розпізнає у незнайомцеві Ісуса з Назарету. Але набагато важливіше, що він відчуває присутність Людини, яка не потребує зрушення водної стихії, а чинить це жестом особливої любові і владності.
Характерною є і постава хворого. Зауважмо, він там залишається біля купелі ніби всупереч логіці: він не має людини, але все одно чогось/когось очікує. Це доволі звично для людського досвіду віри: таємниця стосунку з Богом розкривається за межею раціонального. Та все ж на горизонті нашої свідомості в нас жевріє прихована віра в чудо. Навіть тоді, коли розум вперто висуває переконливі аргументи «contra».
У канві тексту Христос ніби протиставляється водній стихії. Очікування невиліковно недужого стає жестом неусвідомленої віри. Насправді, наші життєві очікування є складним подвигом. Не кожен спроможний по-справжньому чекати і дочекатися. Помиляються ті, які трактують чекання як пасивний процес. Це не зовсім так. Очікування обов’язково має свою духовну кульмінацію і звершення. На будь-яке свідоме очікування відгукується Бог.
Не складно зауважити важливу особливість, що біля Овечої купелі непотребуючий чоловік шукає зустрічі з Христом, аби одужати. Цього разу сам Ісус знаходить нужденного. У цьому важлива істина стосунку Бога з людиною: ми часто звикли перенаголошувати наші вольові потуги. Є категорія людей, які бажають пробиратися у Боже царство з міцно затисненими кулаками. Інколи Господь запрошує розімкнути їх і просто довіритися.
З цього приводу пригадується відома історія про чоловіка, який одного разу зірвався з височенної кручі й у польоті почав просити Бога, щоб Той його спас. Бог сказав «без проблем». Тоді бідолаха в польоті враз зачепився рукою за гілку, але, о лихо, на ній вмостилася отруйна змія, яка ось-ось була готова смертельно вжалити чоловіка. Відчайдуха знову заволав до Бога: то Ти так мене спас? Бог відповів «розімкни руки», але той зі страхом заперечив, що розіб’ється у пропасті. Все ж пропозиція Бога була спасительною: чоловік просто не врахував одну важливу деталь — до низу залишилося всього лиш чотири метри. У Божій дійсності часто варто просто довіритись і розімкнути кулаки, все решту — за Богом. Окрім нас, у цьому світі діє Бог, і якщо ми не норовимо займати Його місце, Він обов’язково почне діяти в нашому житті.
З погляду літургійного розташування цього тексту у третю неділю після Пасхи, особливий акцент поставлено на зціленні паралітика, як своєрідній іконі воскреслої дійсності. Ісус — воскресіння і життя, не тільки сам воскресає з мертвих. Для нас значно важливіше, що зустріч із Христом обов’язково відкриває скарб нового воскреслого життя. Сам профіль чоловіка, що постає перед юдеями зі своїм лежаком у руках, містить у собі цю життєствердну істину: він починає розповідати їм про надзвичайну Людину, про таємничо зниклого незнайомця, який подарував йому нове життя. Він цілком не боїться свідчити про правду і порушувати суботній день.
Євангеліє від Йоана всіяне численними конфліктами Христа з юдеями. Мимоволі напрошується запитання: чому Христос увесь час ніби навмисне з’являється в епіцентрі конфліктів? Чи не варто було Йому поводитися більш коректно? Моя відповідь: у Христа не було жодного конфлікту із вчителями закону, швидше в останніх був конфлікт із вірою.
Такий підхід проливає світло на саму природу духовного конфлікту як важливого явища. У більшості з нас конфлікти виникають унаслідок власного нерозуму, розчиненого на егоїзмі. Та існує зовсім інший тип конфлікту, коли зустрічаються особи із протилежними духовними й ціннісними полюсами. У такому випадку треба очікувати вибуху: фінальний конфлікт в останній тиждень життя Христа, коли безумний маховик зла буде розігнано до максимуму.
Зрештою, це станеться трохи пізніше. А тим часом зцілений чоловік за деякий час все ж зустрінеться ще раз з Ісусом у храмі. Чому так? Можливо, він дуже швидко почав забувати про вражаючу дію Бога у своєму житті? А можливо, все з точністю до навпаки. Те, що розпочалося біля водоймища згаслих надій, закінчиться у храмі нового життя, де люди не завжди здатні до вдячності. Саме там Ісус відкриє важливий залаштунок терпінь зціленого чоловіка: «Ось ти одужав, тож не гріши більше, щоб не трапилося тобі щось гірше».
Отець Лука Михайлович
ієромонах, викладач Українського католицького університету,
провідник літургійного центру «Передання»
