«Найголовніше — любити Бога і свою Україну»: Голова молодіжної спільноти «Вірні вірі» Владислава Білоцерковська про організацію, діяльність та мрії
Наша країна переживає один із найкривавіших, найболючіших періодів історії — вона охоплена війною. Перед усіма українцями стоять великі виклики боротьби, здобуття перемоги, відновлення територіальної цілісності, відбудови.
Найголовніше серед цього жаху — люди, які щодня борються, лікують, рятують, навчають, допомагають. Велику роль у цьому процесі відіграє молодь, діти, які творять і творитимуть майбутнє нашої держави. Саме така молодь живе, вірить, молиться, працює на охопленій полум’ям війни Харківщині.
Усім відома в Україні асоціація «Харків — залізобетон». Саме тут молодь демонструє неабияку жагу до перемоги, добра, життя. Про їхні мрії, плани на майбутнє, зацікавлення, надії, діяльність у Покотилівській молодіжній організації «Вірні вірі» в інтерв’ю Департаменту інформації розповіла голова організації Владислава Білоцерковська.
— Нещодавно Ви очолили Покотилівську молодіжну спільноту. Розкажіть про себе, свій шлях до цієї відповідальної ролі.
Я прийшла на спільноту вже під час повномасштабної війни — у січні 2023 року. Якось так вийшло, що зразу влилася в її життя. Саме тоді зародився молодіжний хор у монастирі Покрову Пресвятої Богородиці УГКЦ отців василіан у Покотилівці, і оскільки я ще граю на гітарі, то мене відразу прийняли. Щодо посади голови, то понад 7 років спільноту очолювала Софія Ольховська, яка дуже багато вклала в неї і надалі бере активну участь у житті нашої християнської родини. У березні 2024 року вона сказала, що хоче передати свої обовʼязки. Під час однієї з наших зустрічей відбулися вибори і спільнота обрала мене на її місце.
Ми завжди маємо розвиватися і наслідувати нашого Спасителя Ісуса Христа
— Які завдання Ви перед собою ставите, будучи керівником організації?
Основним завданням для себе бачу зростання спільноти. Ми завжди маємо розвиватися і наслідувати нашого Спасителя Ісуса Христа.
Зараз також популяризуємо УГКЦ на Харківщині за допомогою поїздок до дітей на деокупованих та прифронтових територіях області.
Але найголовніше для мене — це щоби спільнота залишалася однією родиною, очільником якої є Ісус Христос!
Наша мета — благовістити про Бога, щоб люди про нас дізнавалися, дізнавалися про Церкву, що життя з Богом є повним в усіх значеннях
— Чим займається спільнота, яка її мета?
Спільнота займається своїм духовним зростанням, спільно й індивідуально.
Цього року наш духівник отець Давид Козин, ЧСВВ, уперше повіз нас на реколекції, де ми відкрили для себе такий формат духовного зростання і досі памʼятаємо всі науки, які провадив отець Іван Логай, ЧСВВ, та сестра Анна Андрусів, ЧСВВ.
Наша мета — благовістити про Бога, щоб люди про нас дізнавалися, дізнавалися про Церкву, що життя з Богом є повним в усіх значеннях. Взимку особливо активно займаємося цим за допомогою коляди. Цьогоріч їздили з колядою до переселенців з окупованих територій Харківщини, але і не забували про наших парафіян — ходили і до них у гості, щоби благовістити цю чудову новину — народження нашого Спасителя.
До початку повномасштабної війни також колядували в Харкові, співали колядки в метро та електричках, щоб якнайбільше людей дізналося про народження Христа. Наприклад, у Різдвяний час, нам вдалося зібрати певну суму для наших військових і купити для них лазерний далекомір.
Перебуваючи тут, на Харківщині, ми розуміємо, як сильно військові потребують нашої допомоги. Тому нещодавно закрили збір для планшетів, за допомогою яких вони керують дронами. До того ж один з учасників спільноти виготовляє ці дрони.
Ми відкривали вже декілька різних зборів, не тільки для військових. Взимку, на жаль, ракета влучила в будинок сестри Світлани Воронцової, яка впродовж багатьох років допомагала нашому монастиреві. Як тільки ми дізналися про це, то відразу відкрили збір. А весною, у травні, ракетний удар прийшовся по друкарні «Фактор-друк» у Харкові, де працювала мама Ангеліни — учасниці нашої спільноти. Ми не змогли стояти осторонь такого горя, тому теж відкрили збір і допомагали як могли. Це показує ще одну мету нашої спільноти — нести добро в життя людей.
Наразі ми займаємося дітками.
— Харківщина — один із найбільш постраждалих від війни регіонів, багато місцевих мешканців перебралося в безпечніші місця, зокрема молодь. Як Ви з цим даєте раду, як заохочуєте молодь до діяльності спільноти?
Так, Харківщина дуже постраждала, але, на щастя, наш монастир розміщений у більш-менш безпечному місці. І більшість членів спільноти, які виїхали на початку війни, повернулися.
Наразі спільнота маленька. Звісно, є свої плюси і мінуси. Саме займаємося питанням популяризації себе серед місцевих мешканців. У час війни у східній частині України, в Харкові й області, молодь не ходить до шкіл та університетів — все навчання проходить онлайн. Тому багато хто через це наразі не може соціалізуватися.
У нас є дівчинка, яка прийшла з такою проблемою. Вона сиділа вдома, у неї не було спілкування, вона стала трохи асоціальною, але з нами знов відкрилася — стала щасливою, зрозуміла, як це жити з Богом. Ми дуже раді, що допомогли їй у цьому, тому надалі заохочуватимемо молодь до життя з люблячим Небесним Отцем.
Ми віримо у військових, віримо в Бога
— Ви спілкуєтеся з ровесниками, іншими молодими людьми. Який у них настрій щодо майбутнього, які проблемні питання?
Настрій дуже гарний. Ми віримо у військових, віримо в Бога. Навіть мої знайомі поза Церквою, які не були раніше, чесно кажучи, патріотами, бачать своє майбутнє тільки в Україні, тільки в Харкові. Бо Харків, Харківщина — це місце, яке вони дуже люблять, і готові на все, аби залишитися тут. У мене є знайомі, які навіть хочуть відкривати свій бізнес у майбутньому, а хтось уже відкрив.
Я виїжджала на початку війни — з березня по травень 2022 року перебувала в Польщі. Коли повернулася, мене запитували, чи хочу там жити? Я відповіла: Що буде з країною, якщо вся поїде молодь? Бо молодь є не тільки майбутнім нашої країни, а й теперішнім, саме вона будує нашу Україну.
Церква формує здорову молодь, здорове суспільство
— На Вашу думку, яка роль Церкви у формуванні особистості, людини?
Церква відіграє дуже велику роль у цьому. У мене є друзі, які з малечку ходять до Церкви, є люди, які прийшли вже у свідомому віці. З Богом ти щасливий.
На жаль, не всі це розуміють, але коли ти це приймаєш, коли ти з Ним, знаєш свою мету в житті, то знаєш для чого живеш, знаєш, що ніколи не залишишся один, бо в тебе є люблячий Бог. Церква формує здорову молодь, здорове суспільство.
— Опишіть Ваше бачення майбутнього країни, області, Церкви?
Я бачу майбутнє країни дуже світлим. Є всім відома фраза: «Після найтемнішої ночі, настає найяскравіший світанок» — і це все в наших руках.
Церква розвивається — це дуже добре. Під час війни в нас багато парафіян виїхало: хтось — на західну частину України, хтось — за кордон, але прийшли і нові люди. Церква є, Церква живе, Церква розвивається. Це все, знову ж таки, у наших руках, усе залежить від нас. Головне молитися і робити все, що від нас залежить. Як заповідав блаженніший Любомир Гузар: «Моліться і працюйте».
Майбутнє Харківщини і Харкова теж у гарних руках, я бачу цю молодь, яка дуже активна, зберігає оптимізм навіть у такі страшні часи. Скільки разів нас намагалися зломити морально, але ми все одно стоїмо, завдяки Богові та нашим військовим. Зберігаємо оптимізм, віру і знаємо, що все буде Україна.
— Поділіться Вашою мрією?
Моя найзаповітніша мрія, мабуть, як у всіх нас — справедливий мир для України. А також мрію, щоб УГКЦ розвивалася, щоб люди розуміли, що Церква і Бог займають дуже важливе місце в житті кожної людини.
— Як харківʼяни ставляться до діяльності спільноти?
У тих місцях, куди ми їздили до дітей на деокуповані території, на прифронтові території — Краснокутський район, Ізюм, Оскіл, Балаклійський район — нас завжди були раді бачити і запрошували ще. Ми боялися, що буде упереджене ставлення через історичні події, які відбувалися у нашому регіоні в минулому, але люди були раді нас бачити. І діти, і дорослі з цікавістю слухали проповіді нашого отця.
Також у Різдвяний час, коли колядуємо, то не тільки несемо благу звістку про народження Спасителя, а й продовжуємо наші українські традиції і популяризуємо їх тут, серед харківʼян. І це не тільки коляда, а гаївки на Великдень, запусти і багато чого іншого. Також перед Воскресінням ми проводимо майстер-класи з виготовлення писанок.
Тому ставлення, насправді, дуже хороше. Звісно, є різні люди. Через те, як історично склалися події, місійні терена Харківщини ще складні для нашої Церкви, але здебільшого нас раді бачити.
Найголовніше — любити Бога і свою Україну
— Що Ви б побажали молоді, які настанови дали?
Я побажала би знайти своє покликання, свою мету в житті і зрозуміти, як важливо йти разом із Богом. Відчути це наповнене, щасливе життя разом із Ним, зберігати завжди оптимізм у житті, наповнюватися щастям і дарувати його іншим. А найголовніше — любити Бога і свою Україну.
Розмовляла Вікторія Мазур,Департамент інформації УГКЦ
