«Нікуди не збираюся звідси йти»: Як живе єдина парафія УГКЦ на Сумщині в час війни
1000 днів широкомасштабної війни в Україні — це 1000 днів болю, смутку, переживань та очікувань. Водночас це також 1000 днів надії, віри, співпереживання, доброти, любові та взаємодопомоги. Щодня Україна страждає від бомбардувань, ракетних атак і обстрілів, але й молиться і просить захисту в Бога. Протягом цих 1000 днів із Божою допомогою Україна стоїть й утверджується. Одним із найпостраждаліших регіонів країни є Сумщина, яка мужньо переносить біль війни, піднімається і продовжує боротьбу.
Віра в Бога в час війни
При в’їзді в Суми, на лівому березі річки Сухоносівка, розкинулося село Сад. Тут розташована єдина парафія УГКЦ на Сумщині — Введення у храм Пресвятої Богородиці Харківського екзархату.
Парафія та громада, які пережили військове оточення і просили заступництва в Богородиці, 21 листопада святкуватимуть храмове свято, вкотре доводячи, що з Богом можливе все.
«Нікуди не збираюся звідси йти. Служитиму цим людям», — розповідає про своє служіння парох храму о. Олександр Дядя, згадуючи оточення.
«Церква, як і все суспільство, складається з людей. Так і наша громада», — додає священник.
Люди на Літургію приходять налякані, адже часті тривоги й обстріли не дають спокою.
«Вже долітає сюди. У наші старостати постійно щось прилітає. Також шахеди літають над Сумами. У каплиці, коли ми ховаємося, постійно чуємо канонаду. Чути її і зранку, і ввечері», — з болем і смутком розповідає священник.
«Люди відчувають постійну небезпеку і тривогу — це виснажує. Люди почали часто хворіти», — додає о. Олександр.
Він часто приїжджає до храму ввечері, молиться, читає Часослов, і завжди відчуває на душі тривогу.
«Хочеться, щоб цього не було, щоб усе це швидше закінчилося», — зізнається священник. Але наголошує, що молитва та надія на Господа допоможуть пережити все. «Я бачу, що люди виснажені», — говорить він.
Громада та парафія потерпають від нестачі дітей, із якими можна було би проводити концерти чи інші розважально-освітні заходи. Особливо відчувається ця проблема через виїзд людей у більш безпечні регіони або за кордон, а також через те, що багато чоловіків захищають Україну.
21 листопада парафія святкуватиме храмовий празник. Попри війну і її жахіття, люди прославлятимуть Бога та Богородицю, дякуватимуть за Її Покров. Це — один із променів надії та віри, яким люди діляться один з одним.
У цей день у храмі відбудеться Служба Божа, а опісля запланований святковий обід.
«Люди прийдуть до церкви молитися. Щоб якось їх підтримати, хочемо нагодувати домашньою їжею. Після святкового обіду ми з ними поспілкуємося», — ділиться планами о. Олександр.
Становлення УГКЦ у Сумах
У Сумах раніше не було парафії УГКЦ. Вона з’явилася, коли люди із Заходу України, які належали до нашої Церкви, почали сюди мігрувати. Привезли з собою традиції та обряд, відтак виникла потреба у зведенні власної церкви для задоволення духовних потреб громади.
Перші парафіяни відвідували костел. Священник згадує, що навіть їхні діти були охрещені в костелі.
Один із парафіян, за словами настоятеля, на початку 90-х років усвідомив правдивість Католицької Церкви. Навчаючись у Білгороді, він поїхав у Галичину, і в Тернополі прийняв Хрещення, коли Церква тільки почала виходити з підпілля. Він і став одним із засновників парафії.
На початку 2000-х років до Сум почали приїжджати отці-василіани з Харкова, з Покотилівки, щоби служити нашим католикам і проводити Служби Божі в костелі.
Згодом із благословення владики Степана Менька у Сумах була зареєстрована громада.
«Спочатку було дуже тяжко. Місцева влада протидіяла нам, не прислухалася до нас. Ми просили і просимо досі про виділення земельної ділянки. Наша ділянка розміщена на околиці Сум, вона належить не Сумській громаді, а сусідньому селу. І хоча це фактично Суми, ми за законом належимо до іншої селищної громади», — пояснює священник.
Соціальне служіння і віра в майбутнє
«Зараз міська й обласна влада намагаються враховувати наші потреби», — з радістю зазначає о. Олександр, говорячи про соціальні та благодійні проєкти.
У квітні цього року Сумська міська рада та Благодійна організація «Карітас-Суми», очільником якої є о. Олександр, уклали Меморандум про співпрацю в межах проєкту «Спеціалізована підтримка та допомога особам з інвалідністю та їхнім сім’ям під час війни».
«Соціальне служіння — це допомога всім, без огляду на вміння, знання, расову чи національну належність. Ми допомагаємо всім, хто звертається. Наша мета — бачити в кожній людині Христа», — наголошує настоятель храму.
При Церкві працює кризовий центр, де психологи, кризовий менеджер та кейс-менеджер надають допомогу жінкам військових, дітям і тим, хто її потребує. Проєкт реалізується за підтримки Карітас України та Карітас Австрії. Центр також допомагає ветеранам. Є також інклюзивний центр, де займаються з дітьми та дорослими, які потребують підтримки. Вік відвідувачів — від 18 до 50 років.
«Моє бажання — створити паліативний центр. Не знаю, чи це вдасться, але з Божою допомогою і нашою вірою, можливо», — сподівається о. Олександр.
Весною «Карітас-Суми» в тісній співпраці з лікарем загальної практики і рухомим флюорографічним кабінетом надавав безкоштовні медичні послуги внутрішньо переміщеним особам і мешканцям зони бойових дій.
«Ми намагаємося долучити молодь до Церкви. Я проводжу з нею бесіди, пояснюю, хто ми такі. Вона із задоволенням приходить на великі свята і бере участь у Літургії. Можливо, Божа ласка торкнеться серця цих молодих людей, і вони захочуть залишитися в Українській Греко-Католицькій Церкві», — сподівається священник.
Підготувала Вікторія Мазур,Департамент інформації УГКЦ
