Папа-емерит ділиться з Церквою своїми останніми думками. Духовний заповіт Венедикта XVI

Мій духовний заповіт

Коли в цю пізню годину свого життя оглядаюся назад на десятиліття, які я прожив, перше, що бачу, як багато причин маю для того, щоби дякувати. Дякую найперше самому Богові, подателеві кожного доброго дару, що дарував мені життя та провадив мене в різні моменти розгубленості, підводячи щоразу, коли мені трапилося посковзнутися, та завжди наново даруючи світло свого обличчя. Оглядаючись, бачу й розумію, що й темні відрізки цієї дороги були для мого спасіння і саме в них Він мене добре провадив.

Дякую моїм батькам, які у важкий час дарували мені життя і які ціною великих жертв, своєю любов’ю приготували для мене чудовий дім, що, немов ясне світло, досі освітлює всі мої дні. Сяюча віра мого батька навчила нас, його дітей, вірити, і, немов вказівник, була завжди міцною під час наукових здобутків; глибока побожність і велика доброта моєї матері становлять спадщину, за яку я ніколи не зможу достатньо подякувати. Моя сестра протягом десятиліть безкорисливо та з великою турботою підтримувала мене; мій брат, завдяки ясності своїх суджень, своєю стійкою рішучістю та спокоєм серця завжди прокладав мені дорогу; без цього його постійного прямування попереду та супроводу я б ніколи не знайшов правильного шляху.

Від щирого серця дякую Богові за численних друзів, чоловіків і жінок, яких Він ставив поруч зі мною; за співробітників на всіх етапах моєї дороги; за учителів й учнів, яких Він мені дав. Усіх їх із вдячністю ввіряю Його доброті. Хочу подякувати Господеві за мою прекрасну батьківщину в Баварських Преальпах, у якій постійно бачив, як проглядається сяйво самого Творця. Дякую за людей моєї батьківщини, за те, що в них міг наново відчути красу віри. Молюся, щоб наша земля залишалася землею віри та прошу вас, мої земляки: не дозвольте відволікти себе від віри. Нарешті, дякую Богові за все прекрасне, яке міг досвідчити на всіх етапах моєї дороги, особливо в Римі й Італії, що стала моєю другою батьківщиною.

В усіх тих, кого якось скривдив, від щирого серця прошу прощення.

Те, що спочатку я сказав своїм землякам, тепер кажу всім тим, хто в Церкві був ввірений моєму служінню: залишайтеся стійкими у вірі! Не піддавайтеся розгубленості! Часто здається, що наука — з одного боку, природничі науки, а з іншого — історичні дослідження (особливо екзеґеза Священного Писання) — спроможні запропонувати неспростовні результати, суперечні католицькій вірі. Я пережив перетворення природничих наук від давніх часів і можу ствердити, що розвіялися очевидні на перший погляд визначення проти віри, показуючи, що це не наука, а філософські інтерпретації, лише на перший погляд належні до науки; а з іншого боку, саме в діалозі з природничими науками віра навчилася краще розуміти обмеженість обсягу своїх стверджень, а отже, свою особливість. Ось уже 60 років супроводжую богословський шлях, зокрема біблійні науки, і через чергування різних поколінь я бачив падіння тез, які здавалися непохитними, виявившись просто гіпотезами: ліберальне покоління (Гарнак, Юліхер та ін.), екзистенціалістів (Бультманн і т. д.), марксистів. Я бачив і бачу, як із клубка гіпотез вийшла на яв і наново являється раціональність віри. Ісус Христос — насправді дорога, істина та життя — а Церква, з усіма своїми недоліками, є насправді Його Тілом.

Врешті, смиренно прошу: моліться за мене, щоб Господь, незважаючи на всі мої гріхи та недоліки, прийняв мене в домі Отця Небесного. За всіх тих, що були мені ввірені, день за днем із мого серця підноситься молитва.

Benedictus PP XVI