Подячне слово Блаженнішого Святослава в Українському вільному університеті в Мюнхені
Читайте також:
Глава УГКЦ отримав почесний докторський ступінь Українського вільного університету в Мюнхені
Шановна пані ректор!
Шановні професори!
Викладачі та студенти Українського Вільного Університету у Мюнхені!
Дорогі друзі!
Шановні присутні!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні мені особливо приємно вже вкотре бути разом з вами! Щиро шкодую, що не маю можливості особисто перебувати серед вас у цьому важливому осередку науки та культури, але хоча би в такий спосіб, при допомозі сучасних засобів комунікації, бажаю завітати до вас.
З великим трепетом і подивом я сприйняв вістку про те, що ваша академічна спільнота звернула увагу на мою скромну особу і вирішила організувати сьогоднішню урочистість. Я цілком свідомий, що гідність доктора Honoris causa належить не так мені особисто, як нашій багатостраждальній та героїчній Церкві, яка завжди була Матір’ю і Учителькою свого народу. З часів Володимирового Хрещення у водах Дніпра вона дбала про розвиток науки та просвітництва, стала остоєм формування сучасної української культури, підтримувала свій народ у його національно-визвольних змаганнях та, ніколи не будучи Церквою державною, особливо у чужинецьких державних утвореннях, була Церквою державотворчою. Особливу роль відіграла і відіграє УГКЦ на рідних землях, зокрема у трансформації українського суспільства з пострадянського колоніального у його змаганнях до справжньої демократії європейського зразка.
За це ваше рішення і глибоку пошану до нашої Церкви прийміть від мене сьогодні слова найщирішої вдячності!
Особлива честь для мене сьогодні — долучитися у такий спосіб до творення історії Українського Вільного Університету у Мюнхені. УВУ є носієм і зберігачем традиції українознавства, вільного від радянського ідеологічного тиску, на теренах Європи, а від 1945 р. і донині — Німеччини.
Приміром, саме тут було підготовлено цілу низку важливих праць, таких, як двотомна «Історія України» Наталії Полонської-Василенко. Ця книга, масово перевидана в Україні після 1991 р., стала одним з перших нерадянських підручників з історії України. Тепер УВУ й далі активно поширює знання про Україну, проводячи регулярні лекторії, покази фільмів, зустрічі з українськими письменниками. Це важливо як для української громади вимушених переселенців, так і для німецької публіки та партнерів. УВУ підтримує й інші українські установи та товариства в Німеччині.
УВУ завжди був і залишається трансконтинентальним центром української діаспори, поєднавши Європу й Америку, українські діаспори яких спільно фінансували та розбудовували цей університет. УВУ завжди намагався бути позапартійним інтелектуальним осередком, який, подібно до Церкви, ставав місцем єднання й співпраці українців з різними поглядами.
Наша Церква завжди підтримувала УВУ. Кураторію УВУ вже у 1948 р. очолив єпископ д-р Іван Бучко — апостольський візитатор українців греко-католиків у Західній Європі, який, крім того, виділяв університету грошові дотації.
Особливо дбав про долю Університету мій великий попередник Патріарх Йосиф Сліпий, який отримав звання почесного доктора філософічного факультету УВУ 2 вересня 1969 р. Тоді він, окрім іншого, висловив готовність надати університету фінансову підтримку й викупити орендований будинок, у якому розташовувався Дім української науки. Патріарх бажав передати його у власність українських установ, «щоб для цих трьох інституцій створити надійну основу та уникнути все більшої орендної плати». Будівлю Дому української науки освячували спільно єп. Патон Корнеляк і Паладій Дубицький. Тож УВУ та українські церковні спільноти були двома центрами тяжіння і об’єднання української громади — духовного та інтелектуального.
УВУ в найскладніші часи був не лише інтелектуальним і культурним центром українства, але й символом підтримки українців з німецького боку. Свого часу саме німецька влада, уряд Баварії, німецька професура уможливили існування УВУ як приватного й самостійного українського університету в Мюнхені. Це було надзвичайно важливим за умов Холодної війни й залізної завіси — зберегти автономний український інтелектуальний осередок. І в тій підтримці, яку сьогодні Україна в умовах російської агресії отримує від Німеччини, є значна частка вкладу УВУ.
Тож УВУ — це частина не лише української, але й німецької, баварської історії, історії Мюнхена. У Німеччині зараз зростає інтерес до історії повоєнної міграції до їхньої країни, до історії переміщених осіб. Було реалізовано декілька проєктів у Мюнхені, присвячених цій темі, і УВУ виступав партнером. Він є носієм історичної пам’яті про ці події, хранителем документальної спадщини (разом з архівом нашого екзархату). Тож дослідження історичного досвіду минулого воєнного лихоліття наших народів може допомогти нам знайти відповіді для нашого сьогодення та допомогти визначити перспективи на майбутнє.
Сьогодні, коли український народ стоїть перед обличчям трагедії повномасштабної геноцидальної війни; коли російський загарбник проголосив її метою «остаточне вирішення українського питання»; коли вкотре намагаються заперечити факт існування нашого народу, його історії та державності, мови та культури, його Церкви та самої суб’єктності у міжнародних стосунках, сучасна роль і місія УВУ у Німеччині набуває особливого значення.
Ми зможемо осягнути наші цілі, виконати Богом накреслені завдання лише тоді, коли будемо вміло та ефективно об’єднувати наші зусилля, плекати єдність нашого народу в Україні із тими, що в поселеннях, єднати зусилля Церкви, наших інтелектуальних і академічних осередків та світової Української громади. Тоді наші об’єднані сили та ресурси стануть потужнім голосом надії, надії для України та надії з України для Європи та світу.
Нехай у цьому нам допоможе наш Милостивий Господь! Щиро дякую!
† СВЯТОСЛАВ
