Про містерію української зґарди говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США
У четвер, 12 жовтня, на форумі Релігійного товариства українців-католиків «Свята Софія» США відбувся виклад відомої мисткині Олени Лабуньки на тему «Від Сонця до Хреста. Містерія української зґарди».
Доповідь п. Олена проілюструвала численними раритетними світлинами. Вона розповіла про сутність карпатської зґарди — архаїчної гуцульської шийної прикраси статусного та релігійного призначення. Походження слова «зґарда» має кілька версій: у румунській воно позначало «знак, нашийник, намисто»; у польській — круглу бляху на руків’ї зброї, захисний щиток; у гуцульському говорі — «городити, огороджувати», а отже, в усіх цих випадках йдеться про поняття охорони й оберегу.
За словами доповідачки, перший зґард дівчаткам дарували зазвичай у 6 рочків у день уродин. Спочатку один хрестик, а наступного року — два парні, і їх розміщували із двох боків від центральногою. Так кількість оберегів із роками росла і до повноліття дівчина мала велику важку зґарду, якою пишалася і яку берегла. Загальновідомо, що орнаменталістика гуцульських оздоб наскрізь пройнята елементами древньої, дохристиянської, культури, де вирішальним чинником вважалася життєдайна сонячна сила. Символ сонця став емблемою добробуту і благополуччя для населення українських Карпат, тому його так часто використовують гуцульські майстри в різноманітному декоруванні.
Як наголосила п. Олена Лабунька, особливо яскраво в гуцульській орнаменталістиці відбився період давньої Русі з характерним для нього процесом християнізації і боротьби з язичництвом. Він тривав дуже довго і виразно позначився в народному мистецтві поступовою асиміляцією старої язичницької символіки, якої так міцно тримався народ, зі символікою новою — християнською. Асиміляції передовсім підпадала саме солярна символіка, що виражалося у злитті сонячного диску із хрестом — головною емблемою християнства. Найяскравіше цей процес простежується саме у зґардах. Для їхнього з’єднання служать т. зв. чепраги — дві, переважно круглі пластини, оздоблені карбованим або ажурним орнаментом. Чепрага — сонячний символ — мала охороняти людину від злих духів і залишилася присутньою навіть на християнській прикрасі. Цю ж роль свого часу відігравав архаїчний тип зґард, які складалися з круглих, сонцеподібних медальйонів, схожих на чепраги, прикрашені солярними емблемами. Особливість таких зґард — вписування в коло їхніх дисків рівноконечного хреста з чотирма малими колами між його раменами. Поступово дисковидні солярні знаки набувають хрещатої форми. Сонцеподібні диски у зґардах замінюються хрещиками — хрестиками з рівними раменами, проміжки між якими заповнювалися променями.
Згодом хрести втрачають рівнораменність — одне з рамен стає довшим, і хрест набуває вже специфічної християнської культової форми. Саме на хрестах такого типу з’являються рельєфні розп’яття з рисами примітивної пластики. Але й такі вже суто християнські хрести ще мають на собі багато залишків язичницької символіки. Так, на кінці рамен цих хрестів часом є солярні розетки або кола. Своєрідним атавізмом язичництва, вважає п. Олена Лабунька, можна також вважати промені сонця, які далі залишаються декоративним елементом на вже остаточно християнській символіці.
Основними чинниками формування зґард хрестового типу в карпатських землях, була поява натільних хрестиків. На ранньому етапі поширення християнства, натільний хрестик спочатку носили прихованим під одягом, оскільки він був ще чужим елементом у системі традиційних місцевих прикрас, але поступово, під впливом морально-етичних норм, коли знак хреста для гуцулів стає ознакою духовності, натільні хрестики переносять із-під одягу на одяг, і вони перетворюються з чисто християнського символу на оберіг із новим релігійним змістом. Відтоді гуцульські хрестоподібні амулети розвиваються у двох напрямах: у великих чоловічих хрестах-оберегах, де великий розмір хреста був ознакою статусу «ґазди», і маленьких хрестиках — елементів жіночих прикрас.
«Ґаздині» 17–19 століть чоловічу зґарду вдягали поверх своїх прикрас, щоб підкреслити свій статус — дружини вождя, власника, «ґаздині». «Сьогодні ці прикраси є унікальними свідками збережених традицій народів Карпат, вони дожили до нашого часу, не втратили своєї значимості та мистецької вартості, це — справжній скарб не лише для вчених-етнографів, а й для шанувальників національних прикрас», — продовжила доповідачка.
Традиції т. зв. мосяжництва — архаїчної техніки художньої обробки металу — збереглися дотепер. За словами Івано-Франківського майстра-мосяжника п. Всеволода Бажалука, «дохристиянський хрест був сонячним символом. Існує розповсюджене порівняння Ісуса Христа з сонцем, i це мене зовсім не дивує. У гуцулів любов до своїх особливих символів — на генетичному рівні». Виготовляють зґарди здебільшого з латуні та бронзи. Технологія виробництва сучасних зґард дещо відрізняється від традиційної гуцульської. Гуцули використовували глиняні форми, а сучасні майстри — воскові, які дають можливість більше деталізувати вироби, відтворюючи досконалі репліки старовинних зразків. Маючи в руках такі репліки, сучасні майстри та майстрині переосмислюють цю унікальну традицію, дарують їй нове життя і наповнюють новим змістом.
Пані Олена Лабунька зазначила, що «гуцульські зґарди завжди займали особливе місце в моїй колекції, і вони однозначно займають особливе місце в моїй душі. Мовчазні свідки історії, вони можуть багато розповісти нам мовою символів. Шлях від Сонця до Хреста був довгим і непростим. Метал, як і людські душі, нелегко піддавався обробці, а символи — трансформації. Однак із волі Майстра небесного в майстра земного все поволі ставало на свої місця, і зґарда видозмінювалася, виковуючи ланцюжок тисячолітньої історії, яку нам із вами важливо знати, берегти та передавати нащадкам».
На завершення вечора присутні мали нагоду оглянути авторські роботи п. Олени Лабуньки та зґарди із приватної колекції мисткині.
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США
