EN
Проповідь Блаженнішого Святослава на Літургії у соборі Святого Петра в Болоньї

Проповідь Блаженнішого Святослава на Літургії у соборі Святого Петра в Болоньї

2 листопада 2023, 17:47 2093

Україна шукає справедливого миру. Вона стукає зсередини власного серця до сердець європейських народів у всьому світі, щоб відкрити те, заради чого варто жити й навіть померти, — найвищі християнські цінності, які надають сенс нашим стражданням і радості. І тим сенсом, тією силою, без якої життя не варте того, щоб жити, є любов! Любов до Батьківщини, до своїх найменших і знедолених, до Бога і ближнього — це життєва сила!

Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете;
стукайте, і вам відчинять
(Лк. 11, 9).

Слава Ісусу Христу!

Ваша еміненціє!
Преосвященний владико!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Для мене велика честь і радість молитися в цьому древньому соборі Болоньї в той день, коли Латинська Церква святкує свято Всіх святих. Нині ми в особливий спосіб переживаємо сопричастя Церкви, яка не лише здійснює паломництво на землі, очищається на шляху до небесної слави в чистилищі, а і є сопричастям святих. Цей день відкриває нам кінцеву мету духовної подорожі кожного Христового учня, універсальне покликання до святості.

Зараз ми можемо відчути сопричастя Церкви набагато глибше, ніж можемо собі уявити. У цьому соборі ми служимо Літургію святого Івана Золотоустого, яка у візантійському обряді є іконою Церкви небесної, — іконою, що відкриває нам безперервну єдність між тими, хто є на землі, і тими, хто передував нам у вірі, тобто Церквою, яка ликує на небесах.

Сьогодні ми переживаємо також сопричастя між італійським та українським народами, між Католицькою Церквою в Італії та Українською Греко-Католицькою Церквою. Тому дозвольте мені привітати вас особливим вітанням з Києва, із серця нашого стражденного народу.

Особливо мені приємно привітати в Болоньї своїх — тих, що дуже сумують за Україною, моляться, страждають і борються за неї у своїх молитвах і щоденній праці. Мені так приємно особисто вам сказати: знайте, що Україна стоїть і вистоїть! Україна бореться і переможе, тому що ми всі разом молимося. Ми сильні не людською, а Божою силою, яка відкривається нам у єдності Христової Церкви.

Святе Євангеліє, яке читається цього дня за візантійським літургійним ритмом (Лк. 11, 9–13), говорить нам про реальність, правду віри, яка закликає нас діяти: «Шукайте і знайдете», — каже Ісус. Християнська віра — це завдання і покликання кожного з нас стукати, щоб нам відчинили. Вона закликає нас просити в Бога навіть неможливого, бо «коли просите, дасться вам». Але образ, який сьогодні подає Господь Ісус Христос, насамперед відкриває нам обличчя нашого Небесного Отця, який по-батьківськи турбується про своїх дітей і чекає моменту, щоб дати нам те, чого ми просимо, щоб відкрити те, куди стукаємо, щоб дарувати самого себе кожному, хто готовий прийняти цей дар.

Бог Отець дарує cебе самого людині через свого Сина Ісуса Христа у Святому Дусі. Саме тому Дух Святий, Дух Божественної любові, є найбільшим даром Отця, про який треба просити, за яким треба шукати і про якого треба стукати до небес у молитві. Спаситель нас запевняє: «Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більш Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять!» (Лк. 11, 13).

Пригадую урочисту Месу, якою Святіший Отець минулого місяця відкрив Папський Синод. Я приїхав до Італії саме для того, щоб узяти участь у цьому Синоді. Ми, делегати з усього світу, упродовж місяця крокували разом, як одна Вселенська Церква, непростими дорогами сьогодення. Папа Римський сказав нам, що Господь стукає не лише ззовні, очікуючи, що хтось нині відкриє Йому двері свого серця (пор. Одкр. 3, 20), а і зсередини наших церков, щоб вийти назустріч чоловікам і жінкам третього тисячоліття. Проте, звертаючись до голосу Євангелія цього вечора, ми розуміємо, що Бог часто стукає до людини з її серця. Він спонукає нас шукати, щоб знайти саме Його! Спонукає нас стукати, щоб відкрити нам двері свого Царства.

Україна шукає справедливого миру. Вона стукає зсередини власного серця до сердець європейських народів у всьому світі, щоб відкрити те, заради чого варто жити й навіть померти, — найвищі християнські цінності, які надають сенс нашим стражданням і радості. І тим сенсом, тією силою, без якої життя не варте того, щоб жити, є любов! Любов — життєва сила. Любов до своєї Батьківщини, до своїх найменших і знедолених, до Бога і ближнього. Любов, що є даром Святого Духа!

Тому так важливо, дорогі брати й сестри, не припиняти стукати навіть тоді, коли нам тяжко, коли нам здається, що в нас опускаються руки, що ми втомилися боротися за власну свободу. Сьогодні Христос нам каже: «Шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам не тільки на землі, але й на небі. Бо Отець ваш Небесний знає, що вам це все потрібно» (пор. Лк. 11, 9).

Розповім вам один секрет. Я сьогодні серед вас завдяки особливому запрошенню його еміненції Маттео, архиєпископа Болоньї, з яким ми працювали під час Синоду в одній групі. Він сказав мені: «Коли приїдете до нас? У вас у Болоньї є прекрасна парафія, яку я дуже люблю» — і наполягав доти, доки я не знайшов слушного моменту, щоб ви змогли прийти на цю зустріч і пережити сопричастя Церкви-матері, яка з України дбає про своїх вірних в Італії, — сопричастя Католицької Церкви між двома різними традиціями та обрядами, латинським і візантійським.

Переживаємо складний момент в історії людства. Минулої п’ятниці, ввечері, коли ми молилися разом зі Святішим Отцем у базиліці Святого Петра в Римі за мир у сучасному світі, в Україні та на Святій Землі, Папа сказав у своїй молитві до Богородиці: «Мати, це темна година для людства». Однак давнє прислів’я каже, що замість нарікати на темряву, краще запалити хоча б одну свічку, і тоді темрява зникає.

Ваша еміненціє, у ці важкі, сумні, темні хвилини ви запалили багато свічок: побували в Києві та москві, Вашингтоні та Пекіні, і ми не знаємо, куди ви ще поїдете. Цією особливою місією, яку довірив вам Святіший Отець, ви запалюєте свічки надії на мир в Україні для двохсот тисяч українських дітей, викрадених росіянами, для цивільних полонених, які нині не знають, чи матимуть майбутнє.

Шукаймо цього Божого миру разом — і знайдемо! Стукаймо в любові до сердець сучасної людини — і вони відчиняться! Бо як писав у розпал лихоліття Другої світової війни праведний митрополит Андрей, день відходу до вічності якого ми сьогодні спогадуємо, «світ гине від браку любови, гине з людської ненависти! Не переставаймо ж благати Всевишнього про обильні, теплі дощі його святої благодати з неба…» (Послання «Не убий», 11 листопада 1942 р).

Силою Божої любові до нас — благодаттю Святого Духа — запалюймо разом свічки миру, навіть коли навколо пануватиме темрява, поширюймо світло надії, яке приходить до нас із небес. Це свято Всіх святих, свято сопричастя Церкви, є нашою надією.

Користаючи з нагоди, складаю слова подяки італійському народові за солідарність з Україною. Буквально вчора я мав зустріч із Прем’єр-міністром Італії Джорджею Мелоні. Передав їй найщиріші почуття вдячності від українського народу. Дякую також Болоньї, цій древній архидієцезії за братерську підтримку.

Варто стукати, бо нам відчинять! Варто надіятися, бо християнська надія є певнішою від інших людських реалій! Варто вірити в Бога, у те, що Він є нашим Отцем, який ніколи не покине нас у скорботі, і що Він відкриє нам своє Царство, яке вже сьогодні є посеред нас (пор. Лк. 17, 20–21). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Інші проповіді