Проповідь Блаженнішого Святослава на Літургії з нагоди зустрічі з духовенством і монашеством у Філадельфії
Філадельфія, катедральний собор Непорочного зачаття Діви Марії, 17 лютого 2025 року
Преосвященні владики!
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Роздумуючи над цим Божим словом, споглядаємо нашого Господа, який приходить. Отці Церкви наголошували, що є три моменти приходу Христа. Спочатку Він прийшов у тілі. Відтак щодня приходить у Дусі. І в кінці історії прийде у славі.
Пригадую, що під час підготовки нового перекладу Служебника відбулася гостра дискусія довкола одного вислову «Символу віри». Ми визнаємо, що віримо в Христа, який знову «прийде» судити живих і мертвих. Проте в оригінальному тексті це дієслово вжите в теперішньому часі — «приходить». Багато з наших владик казало: «Ми налякаємо людей, якщо схвалимо переклад, що Христос уже приходить у славі». Однак ці слова «Символу віри» взяті з книги Одкровення: «Я — Альфа і Омега, початок і кінець — говорить Господь Бог, хто єсть і хто був і хто приходить, Вседержитель» (1, 8).
Бажаю поділитися з вами трьома думками. Перша думка. Христос приходить, хоч знає, що сьогодні Йому співають «Осанна», але за три дні Його розіпнуть, кажучи: «Нема в нас царя, тільки кесар!» (див. Ів. 19, 16). Проте людське ставлення: чи прослава, чи зневага, чи відповідь «так» або «ні» — не зупиняють Господнього приходу.
Друга думка. Цікаве місце в сьогоднішній історії посідають апостоли. Христос доручає їм дивне завдання: «Ідіть у село, що перед вами, і скоро ввійдете у нього, знайдете прив’язане осля, на яке ніхто з людей ще не сідав. Відв’яжіть і приведіть його. А коли вам хто-небудь скаже: що то ви робите? — відкажіть: Господь його потребує…» (Мр. 11, 2–3). При цьому Він не пояснює учням, що буде завтра, для чого це все, лише каже: «Ідіть!». І вони йдуть. Уявіть собі, якщо б хтось із вас на одній із вулиць Філадельфії взяв у когось автомобіль, кажучи, що Господь його потребує…
«Ідіть!» — це покликання, місія, можливо, з невідомими результатами. Проте Бог робить нас саме сьогодні, у цей момент історії Церкви та людства, учасниками, ба більше, посередниками того, як Він приходить у Дусі, щоб бути присутнім у повсякденному житті сучасних людей.
І третя думка. Дякую кожному і кожній із вас, що, коли Господь покликав вас до священства чи монашого життя, ви пішли, сказали Богові «так». Саме тому, що ви колись ствердно Йому відповіли, Він тепер може приходити через ваше служіння — як священників і богопосвячених осіб — до свого зболеного, зраненого народу. Дякую, що ви є посередниками Божого приходу до всіх нас.
Однак будьте щедрими, щоб казати Йому «так» щодня. Прошу вас: якщо сьогодні Церква кожного з вас покличе до певного завдання (місії, парафії, монастиря тощо) зробіть так, як учні в нинішньому Євангелії. Навіть чогось не знаючи, не розуміючи — не відмовляйтеся! Сьогодні Господь Бог каже до вас: «Ідіть!» — через вашого єпископа, часом через мене.
На жаль, трапляються такі ситуації, коли ти кличеш, зокрема тепер, у час війни, священнослужителя, монаха чи монахиню в імені Божому до нової місії, можливо, несподіваної та небезпечної для них, але доброї для Церкви й народу, і чуєш у відповідь: «Ні. Мені добре так, як є сьогодні. Навіщо мені більшої відповідальності? Навіщо мені виходити із зони власного комфорту?». У таких випадках я почуваюся немовби розіп’ятим, бо нічого не можу вдіяти. Чи можна змусити когось сказати Богові «так»? Ні, навіть Господь не вдається до зовнішнього примусу служити Йому й людям. Служіння священника, монаха і монахині має бути свідомим і добровільним вибором щоденної самопосвяти й самопожертви в любові. Христос, мабуть, страждає, вкотре розіп’ятий у тілі своєї Церкви нашою відмовою стати учасником і посередником Його приходу до стражденного Божого люду.
Але Господь приходить, гряде! Ми в Україні навчилися жити в постійній небезпеці смерті. Питаємо Бога: коли Ти прийдеш по мене? Наступну ніч я ще переживу? Ми щодня мусимо бути готовими до смерті, бо дивимося в очі вічності, з перспективи якої всі наші справи — єпископські, священничі, навіть громадянські — мають зовсім інший вигляд.
Тож запрошую вас подивитися на себе, на власні справи, на своє життя і покликання, на все те, що ви робите, з перспективи вічності — того моменту, коли Господь знову приходить у славі судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
