Проповідь Блаженнішого Святослава на Утрені страстей
Вшановувати Христові страсті, приниження, смерть на хресті означає визнавати віру в те, що той, кого катували, розіп’яли, прибили до хреста і хто помер на хресті, є Богом, який став людиною і добровільно взяв на себе страждання всіх людей — від першої людини, яка жила на цій землі, до останньої, яка ще прийде на цю землю.
Преосвященні владики!
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Це особливе містичне богослужіння страстей Христових, яке ми щойно пережили, є дверима у Великодню, Страсну п’ятницю. Слухаючи читання 12 Євангелій, слухаючи літургійні тексти, які наче роздумують над почутим Божим словом, слухаючи унікальний спів, який здатний розтопити найбільш черстве людське серце, силою і діянням Святого Духа сьогодні ми стали свідками, учасниками тих подій, про які чули. Можливо, комусь прийшла така спокуслива думка: навіщо таке довге богослужіння? Я маю вдома Святе Письмо, можу сам (сама) прочитати про це все. Проте сьогодні йдеться не про те, щоб якомога більше знати. У цій Утрені страстей усе, про що ми читаємо, оживає перед нами і ми можемо стати учасниками цих подій, особисто їх пережити. Сьогодні тут, у Києві, ми є сучасниками тих подій, про які чуємо, які сталися в Єрусалимі. Дух Святий стирає стіну часу.
Думка, яка червоною ниткою проходить крізь усі читання Утрені страстей, — це слово про страждання Христа. Перед кожним читанням Євангелія ми з поклоном співали такі слова: «Слава страстям Твоїм, Господи!» — а після читання: «Слава довготерпінню Твоєму, Господи!». Що означає поклонятися страстям, терпінням Христовим? Що означає вшановувати розп’ятого і померлого Спасителя?
Відповідь на ці питання така. Вшановувати Христові страсті, приниження, смерть на хресті означає визнавати віру в те, що той, кого катували, розіп’яли, прибили до хреста і хто помер на хресті, є Богом, який став людиною і добровільно взяв на себе страждання всіх людей — від першої людини, яка жила на цій землі, до останньої, яка ще прийде на цю землю. Бог став людиною для того, щоб добровільно страждати і дати нам життя вічне. Оскільки Христові страждання, муки і смерть є Божими, вони для нас рятівні. Його рани — зцілення, а смерть — життя. Дивні події стаються цієї ночі…
Вшановувати страсті Христові означає дати можливість стражденному Спасителеві торкнутися моїх ран. Страшна війна глибоко травмує наш народ. Але сьогодні, цього вечора, ми починаємо розуміти, що наші травми є ранами самого Бога, тому що Христос добровільно захотів їх на себе взяти. Мабуть, немає жодної людини, яка страждає добровільно. Ми всі страждаємо вимушено. Добровільно страждав за нас і в нас тільки наш Господь і Спаситель.
Важливе послання, яке нині скеровує до нас скатований, розп’ятий і померлий на хресті Спаситель, — це бути чутливими до кожного людського страждання і болю, яке трапляється на нашому земному шляху. Кати Христа думали, що знущаються над звичайною, безправною людиною, а натрапили на самого Бога. Сьогодні сам Христос страждає в тілі України. Тому так важливо, щоб ми бачили стражденного Господа в пораненому воїнові, який стогне від ран у госпіталях нашого міста Києва; у матері, яка втратила свого сина, у дитині, яка бачила, як умирають її рідні, як горить її хата.
Сьогодні ми не можемо бути нечутливими до людських страждань, бо ми, зокрема цього вечора, поклоняємося страстям нашого Спасителя. Але Він страждає, щоб нас звільнити від страждань. Його зранено, щоб ми зцілилися. Він вмирає, щоб ми жили. Це — кінцева думка сьогоднішнього глибокого, містичного богослужіння.
Дякую вам, що ви звершили до кінця це паломництво з Христом на Голготу. Дякую, що мали відвагу поглянути у вічі скатованому Спасителеві. Дякую, що молилися цього вечора за стражденну людину всіх часів і всіх народів. Тому разом кажемо: «Поклоняємося страстям Твоїм, Христе». Поклоняємося страстям Твоїм, Христе. Дай нам побачити Твоє славне на третій день Воскресіння. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
