Проповідь Блаженнішого Святослава під час Молебню перед іконою Пресвятої Богородиці «Надія безнадійних» у Чернівцях
В межах діянь Постійного Синоду УГКЦ у Чернівцях Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав очолив 14 грудня в катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці Молебень перед чудотворною іконою «Надія Безнадійних». Під час молитви Глава Церкви виголосив цю проповідь.
Преосвященні владики!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Дорогі брати і сестри в монашестві!
Достойні молільники!
Переживаємо особливий момент. Стоячи перед святинею нашої Церкви та нашого народу, яка зберігається тут, у серці давнього собору в Чернівцях, вдивляємося в християнську надію.
Молячись перед іконою Пречистої Діви Марії «Надія безнадійних», ми особливо відчуваємо, що наша надія — це не щось, а Хтось. Пресвята Богородиця тримає на руках нашу надію — свого Сина, якого Вона, як людська мати, зродила від Небесного Отця силою і діянням Святого Духа і на якого надіється весь людський рід від початку створення і аж до завершення людської історії. Каже псалмоспівець Давид: «Не покладайся на вельмож, на сина чоловічого, який спасти не може» (Пс. 145, 3). Божа Мати тримає на руках Сина Божого, який у своєму Різдві став людиною, став сповненням усіх сподівань людини, надією, що виявляється для нас так чітко і ясно в цьому чудотворному образі.
Скільки поколінь українців молилися перед цією іконою?! На цих землях ми ніколи не мали могутніх покровителів світу цього. Але ми мали надію! Богородиця дарувала нам, позбавленим надії з людської перспективи, надію з перспективи Божої. Пречиста Діва Марія була благовісницею, першою, яка повірила в цю надію, прийнявши її у своє лоно, і до сьогодні Вона передає її кожному, хто вірує.
Як важливо нам тепер, у цей особливо тяжкий і трагічний момент історії мати надію! Багато хто в усьому світі дивується: звідки в українців береться стійкість? На що вони надіються? Пригадую, як у травні 2014 року президент Конференції католицьких єпископів Канади запитував мене про те, чи ми в Україні маємо надію. Кажу, що маємо, бо ми християни. Як важливо нам побачити і відчути серед темряви цього світу, серед жахіть війни нашу надію!
Ми молимося зараз разом із вами в контексті діянь Постійного Синоду Єпископів нашої Церкви. Справді, наші владики привезли добру новину, світло надії для нашої Церкви, для нашого народу. Коли нам навіюють думку, що хтось від нас відвертається, що від нас усі втомилися — єпископи Української Греко-Католицької Церкви зі Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Скандинавії та Польщі свідчать нам протилежне: світ нас підтримує як ніколи в історії нашої держави. Українці здивували світ і він відчуває, що Україна є осередком глобальних змін. Навіть тоді, коли політики розводять руками, не знаючи, що робити, народ у США, Німеччині та інших європейських країнах підтримує українців. Це — послання, яке нам владики сьогодні привезли!
Ми не маємо права згубити з очей того, хто є нашою надією! Переживаємо час передріздвяного посту, який є шляхом християнської надії. Крокуємо до Різдва в надії на те, що до України завітає радість, яка прийде не від людей, а від Бога. Син Божий вкотре хоче народитися в тілі та крові України, щоб бути силою, незламністю, світлом, здійсненням наших сподівань і щоб нам сказати, що наш Бог — з нами!
Помолімося вкотре за українське військо. Коли запитуємо наших героїв про те, чим можемо їм ще допомогти, перше прохання, яке чуємо від них: моліться за нас! Можливо, тепер саме вони, як ніхто інший, відчувають силу християнської молитви. Це вони нам кажуть: молитва рятує! А християнська радість запевняє нас у здійсненні нашої християнської надії.
Мати Божа, надіє безнадійних, рятуй нас! Коли ми бачимо, що перебуваємо на межі людських сил і не маємо більше до кого звернутися, приходимо до Тебе. У Твої руки вкладаємо нашу надію. Мати Божа, надіє безнадійних, пригортай і зігрівай нас, даруй нам того, кого Ти тримаєш на своїй руках, на кого надіється вся земля, увесь людський рід. Пресвята Богородице, надія безнадійних, спаси нас! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
