Проповідь Блаженнішого Святослава під час Вечірні з Літургією святого Василія Великого, посвячення мира та антимінсів
Коли я Тебе не вмию, то не матимеш зо Мною частки (Ів. 13, 8).
Преосвященні владики!
Дорогі всечесні та всесвітліші отці!
Дорогий дияконе!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
У цей Страсний (Великий) четвер Церква через богослужіння, Боже слово та різні літургійні жести, які ми звершуємо раз на рік, уводить нас у таїнство Святої вечері, яку Господь Ісус Христос спожив перед своїми страстями і смертю зі своїми учнями. У цьому ми запрошені, можливо, по-новому поглянути на те, ким ми є як християни, як члени Христової Церкви, як духовенство, як монашество, як Божий народ.
У Тайній вечері Господь відкрив перед своїми апостолами і сучасним людством Таїнство Причастя. Властиво, Церква є Таїнством Причастя — причастя людини в Божому житті. Тому ми чули Боже слово про те, як Христос установив Таїнство Євхаристії — Святе Причастя, яке робить нас причасниками Його життя і воскресіння. Цього дня також святкуємо установлення ще одного Святого Таїнства в Христовій Церкві, яке служить церковному сопричастю, а саме — Таїнства Священства.
Запрошую вас прислухатися до Божого слова (Ів. 13, 1–11), яке відкриває нам зміст Христового вічного Божого священства. Оберімо собі за тайноводителя святого Івана Богослова — єдиного, хто описав подію вмивання ніг на Тайній вечері, яку здійснив Христос своїм учням.
Прислухаймося до діалогу між Петром та Ісусом, який ми чули нині двічі: під час читання Євангелія і під час чину вмивання ніг. Господь стає на коліна і хоче вмити ноги Петрові, а той не дозволяє: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!» (Ів. 13, 8). Тоді каже Христос: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім» (Ів. 13, 7). Коли ж Петро ще опирається, Господь промовляє гострі, але глибокі слова: «Коли Я тебе не вмию… то не матимеш зо Мною частки» (Ів. 13, 8).
Що означає — мати частку з Христом? Йдеться про те, щоб мати частку в Його особі, бути частиною Його місії, причасним до Його вічного священства. Тому, слухаючи це Боже слово, намагаймося, дорогі наші отці, побачити себе в Ісусі Христі, у тому, що Він каже і чинить. А, можливо, ще глибше — побачити Його в собі.
Пригадаймо той момент у нашому житті, коли ми отримали частку в Ньому в момент священничих свячень. Це добра нагода обновити наші життєві рішення, а також священничу присягу, яку ми складали тоді, коли отримали частку з Христом. Ця частка є особливою. Іван пояснює, що Христове священство є цілком іншим, ніж будь-який вид священства людини стосовно Бога, навіть іншим, ніж старозавітне священство. Старозавітні священники жили і кормилися з жертв, які приносили люди до храму. Ба більше, брали найкращу частку з тих жертв: самі кормилися і кормили свої родини. Тут же йдеться про цілком інший вид священства — не про те, що людина чинить Богові, а про те, що Бог чинить людині.
Ми бачимо у таїнствах Христових страстей, у які сьогодні входимо, що Він є воднораз священником і жертвою, храмом і тим Богом, якому в цьому храмі належить поклонятися. Уявіть собі: замість того щоб Йому приносили жертви, а священники жили з того, що люди дають, Христос сам приносить себе в жертву. Він жертвує себе і в цьому показує особливий вид служіння Бога людині.
Дуже прошу вас, отці: нічого не робіть «для Бога», бо це витворює цілу низку непорозумінь. Ми інколи думаємо, що маємо щось зробити для Господа — Він того не потребує. Через пророка Бог каже до старозавітних священників: «Не приносьте більше пустих дарів! Кадило стало осоружним для Мене. Нових місяців, субот і скликання сходин Я не можу стерпіти: беззаконня разом з урочистим зібранням. Від новомісяччів ваших та святкувань ваших відвертається душа Моя. Вони для Мене стали тягарем, вони Мені незносні» (Іс. 1, 13–14).
Нічого не робіть для Бога, бо тоді ви думаєте, що священнодієте як люди. А Христове священство є цілком іншим: це Господь хоче щось учинити для вас. Він прагне зробити вас учасниками своєї Божественної дії і свого служіння людині. І тому каже: «Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, але — послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28).
Щасливий той священник, який є причасником Божої дії щодо людини. Саме це священнодійсво Христа є остаточним і вічним священнодійством Сина стосовно Бога Отця. Ось чому автор Послання до Євреїв нагадує: «Тепер же Христос осягнув остільки вищого служіння, оскільки Він посередник кращого завіту, що заснований на кращих обітницях» (8, 6). Щасливий той Христовий священник, який має частку в Христовому священнодійстві для сучасного людства!
Але цікаво, що євангелист Іван веде нас далі і каже: ми мусимо знайти свою частку в Христових страстях і навіть у Його смерті, щоб мати частку з Ним у Його воскресінні. Уповні ми зрозуміємо, яку частку носимо, лише коли побачимо святий хрест Господній, а на ньому — Христа як Священника, Царя і Нового Адама, зачинателя нового людства. Цим новим людством є Христовий Божий народ і Його Церква.
Проте кожен, дивлячись на розп’ятого Христа, жахається. Це дуже часто відбувається і з нами, дорогі отці. Ми хочемо мати частку в славі Христа, але відступаємо, коли бачимо Його у страстях — так, як це сьогодні зробив Петро.
Спогляньмо на Христа-Царя. Він — дивний Цар. Це Цар, якого учень продав за тридцять срібняків. Ви добре знаєте: тридцять срібняків — це була ринкова ціна раба, і то раба найнижчого стану, раба-втікача. Це Цар, який умиває ноги своїм учням. Недаремно Петро так жахається, коли це бачить, бо вмивання ніг було справою раба-поганина (пор. I Сам 25, 41), а навіть не раба з-поміж вибраного народу. Щоб підсилити цей образ, наша традиція каже вдягнути єпископа в царський одяг — імператорський пурпур і вінець — а потім їх зняти. Дивний це Цар!
Апостол Павло говорить, що хрест Господній є глупотою для греків, каменем спотикання для юдеїв, а для нас, що спасаємося, — силою і мудрістю Божою (пор. І Кор. 1, 18; 1, 23–24). Дорогі отці, бажаю вам, щоб сила Христового хреста була силою і мудрістю українського священника.
Євангелист Іван пояснює нам і далі: це Цар, троном якого стає розп’яття на хресті. Тому там буде написано: «Це Цар Юдейський». Погляньмо на Христа — найвищого Первосвященика. На хресті Він приносить себе в жертву саме тоді, коли в єрусалимському храмі, як чітко підкреслює євангелист, приносили в жертву пасхальне ягня. Подати людині Ісуса — новозавітного Пасхального Агнця — це і є місія Христового священника.
Той священик, який кормить свій народ Тілом і Кров’ю Спасителя, навчає його Божого слова і передає йому силу і владу Розп’ятого, є по-справжньому мудрим. Ані йому, ані його родині ніколи не бракує нічого.
Побачмо сьогодні свою частку в Христі як Новому Адамі! Там, на хресті, з Його боку, з бездиханного тіла після проколення, витікають кров і вода — Таїнства Христової Церкви.
Священник, який бере участь у священнодії самого Бога, бачить: те, що він чинить, не походить від людини — у ньому діє Божа сила. Коли він уділяє Святі Таїнства, то народжує з води і Духа Божих дітей. Народ називає його «отцем», адже він народжує людей в Господі, дарує їм силою Духа Святого синівство Сина Божого, чинить їх синами чи доньками Небесного Отця.
У цьому є глибока мудрість. Мудрий той цар, політик чи президент, який уміє стати на коліна перед своїм народом і йому служити. Але цієї мудрості його має навчити Христовий священник, — мудрості, що випливає із сили Христового священства.
Мудрим є священник, який віддає самого себе Богові, а його тіло стає храмом Святого Духа, де він насамперед звершує служіння хвали і молитви через щоденну аскезу та християнську праведність. Лише тоді він по-справжньому священнодіє біля Божого престолу. Мудрим є також той батько, який навіть у смерті вміє дати життя своїм дітям. Таку мудрість ми сьогодні бачимо в нашому народі.
Дорогі отці, так важливо сьогодні справді мати частку з Христом і запитувати себе: Ісусе, де Ти зараз? Що Ти хочеш зробити для свого народу? Ми знаємо: нині розп’ятий, убитий, але воскреслий Христос перебуває там, де нашому народові найбільше болить. Він присутній у крові, болю і ранах нашого народу.
Тому ми сьогодні хочемо особливо подякувати нашим військовим і медичним капеланам, і саме їм символічно вмиваємо ноги в це свято. Ми часом є там, де навіть не розуміємо, чого ми там перебуваємо. Але, можливо, саме сьогодні Христос каже тобі і мені, брате: «Те, що Я зараз роблю, ти не розумієш. Зрозумієш потім, але будь часткою цієї дії» (пор. Ів. 13, 7).
Дякую вам, дорогі отці, і всім священникам нашої Церкви. Ми є спадкоємцями Церкви, яка завжди перебувала в осерді Христової частки, яку Він дарував нашому народові. Цього року ми згадуємо 80-ті роковини Львівського псевдособору. Нас обдерли з усього, зняли з нас усе, але ми залишилися Христовими єпископами, священниками, вірними синами і доньками своєї Церкви.
Тож сьогодні в Києві, у Патріаршому соборі, ми святкуємо свято Церкви як сопричастя. Як спадкоємці традиції Христового священства переслідуваної Церкви, ми дякуємо нашим попередникам у єпископському служінні та священстві за те, що можемо продовжувати їхню святу Божу справу. Бо Господь далі хоче служити своєму народові. Ми разом кажемо: «Вечері Твоєї тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасника прийми» (Піснеспів Великого четверга). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
