Проповідь Блаженнішого Святослава у 21-шу неділю після Зіслання Святого Духа
Бо слово — живе й діяльне,
і гостріше від усякого двосічного меча (Євр. 4, 12).
Преосвященні владики!
Всесвітліші та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі прочани, які сьогодні прибули на прощу до нашого Патріаршого собору в Києві!
Діти нашої Церкви в Україні та в різних куточках світу, які зараз моляться разом із нами за допомогою цієї живої трансляції!
Наші достойні київські парафіяни!
Наша молоде й волонтери!
Слава Ісусу Христу!
Ця притча про сіяча (Лк. 8, 5–15), яку щойно Господь Бог нам подарував, якою до нас промовив, є надзвичайно глибокою і сильною. Розповідаючи про те, як сіяч сіє, Ісус пояснює своїм учням, що відбувається у стосунках між Богом і людиною в момент проповідування Христового Євангелія. Коли звучить проповідь, коли Боже слово проголошується перед обличчям Господа на небесах і людей на землі — що тоді діється?
Найперше Ісус у цій притчі показує нам Божу дію щодо людини. Ба більше, Він говорить про самого себе, відкриваючи учням таємницю своєї місії. Слово Боже — це те, що виходить із Господніх уст. У пророка Ісаї читаємо Боже звернення до нас: «Моє слово, що виходить у Мене з уст, не повертається до Мене порожнім, але чинить те, що Я хочу, довершує те, за чим Я його вислав» (55, 11). Отож, коли ми чуємо проголошення Святого Євангелія в Церкві, з уст Божих виходить до нас живе, дієве слово.
Перша прикмета, яку сьогодні відкриває нам Христос, — це дія Божого слова. Вислів «Боже слово», про яке Він говорить своїм учням як про зерно в притчі, — це не просто інформація чи спосіб передавання думок. Єврейське слово «dāḇār» («дабар») означає і слово, і дію. Це дуже промовисто: коли Бог говорить — Він діє. Зауважмо, що в цій притчі Христос наголошує саме на дії! Сіяч діє, а не тільки говорить. Він просто вийшов сіяти: Боже слово вийшло від Отця, щоб діяти! До кінця зрозуміти Боже слово можна лише тоді, коли на власному досвіді відчуєш, переживеш, як діє щодо тебе Господь Бог.
Друга прикмета Божого діяння, на яку вказує нам нині Христос, — Господь чуває над своїм словом. Сіяч не розкидається зерном. Сіяти — це робити землю плідною. До пророка Єремії каже Господь: «Гаразд бачиш: Я бо пильную Моє слово, щоб його здійснити» (Єр. 1, 12).
Третій важливий плід цього дійства — звернення Бога до людини і очікування відповіді від неї. Промовлене слово й доконана Божа дія має власну луну — відгомін Божого слова, на який Господь очікує відповіді від людини. І саме тут ми бачимо опис чотирьох видів того відлуння — чотири способи, якими люди відповідають на Боже слово.
Каже Христос: «… Одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали» (Лк. 8, 5). Він пояснює, що такою «битою дорогою» є ті люди, які легковажно ставляться до Божого дару, прямо ним нехтують і виявляють невдячність Господеві за дарове слово. Це перший спосіб відповіді людини на Боже слово.
Цікаво, що Єфрем Сирійський говорить, що тими птахами, які крадуть слово, Христос називає диявола, який приходить і краде Божу силу, щоб не дати людині отримати життя вічне (пор. Пояснення до Діатесарону 11, 13). Те зерно Божого слова є зародком вічного життя, яке Господь хоче дати людині.
Друга відповідь — зерно падає на кам’янистий ґрунт і відразу проростає, але, не маючи глибокого коріння, в’яне під сонцем і гине. Христос пояснює: це ті, що радо слухають слово, майже як розвагу чи насолоду, але не бажають, щоб воно їх змінювало. Вони сприймають інформацію, але противляться перетворенню, яке Господь Бог прагне здійснити в їхньому житті. Камінь — це камінь: він не хоче, щоб коріння Божого зерна проникло в нього.
Третій спосіб відповіді на Боже слово — зерно падає між тернину, яка росте швидше від зерна. Це ті люди, які живуть у полоні власних пристрастей, забаганок, особистої хтивості. Боже слово не має місця в такому серці. Життєві клопоти заглушують зерно вічного життя, прямо його вбивають. Людина глухне, не чує і не бачить Божого слова, тому втрачає дароване Господом вічне життя. Цікаво, каже Христос до своїх учнів: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли» (Лк. 8, 10). Ці таємниці Царства Небесного — не секрет, прихований для вузької еліти, а глибина таїнственної Божої дійсності, яка перевищує людське розуміння. Господь Бог прагне відкрити її кожному. Але чи бажаємо ми її прийняти?
Четверта відповідь — плідна земля. Це земля, яка не лишає зерно на поталу небесним птахам, а створює простір для зародка вічного життя, що потрапляє в її глибину. Що відбувається далі? Господь помножує слово, яке вкладає в цю плідну землю. Сама земля не знає, як слово росте, множиться і колоситься, але дає можливість Богові помножити цей дар.
У сьогоднішньому апостольському читанні ми чуємо особисте свідчення апостола Павла про силу й дію Божого слова. Це слово змінило його: той, хто все залишив, став служителем і носієм Божої сили й дії. Каже Павло: «Живу вже не я, а живе в мені Христос» (Гал. 2, 20). Таким чином уся його особа, уся людська природа, усе, чим він живе і що чинить, перетворилося на відгук, луну того Божого слова, яке проповідує апостол.
Цікаво, що ця притча залишається відкритою, наче закінчується запитанням: а хто ти є, що зараз слухаєш це Боже слово? Бо це слово, що виходить з уст Божих, — воно до тебе. Що ти з ним зробиш? Можливо, ти зараз у храмі розсіяний увагою і не концентруєшся на тому, що Бог хоче тобі сказати. Прийде диявол і вкраде все те, що ти почув. А може, ти ведений звичайною людською цікавістю, шукаєш нових вражень — тоді ти вийдеш із храму, і все, що тут було, швидко забудеш. Якщо ти прийшов сюди, шукаючи лише власної вигоди, хочеш використати Бога, щоб Він задовольнив твоє бажання — твоє особисте прагнення заглушить те, що Бог хоче тобі дати.
Хто ти є? Сьогодні євангелист запрошує нас бути плідною землею. Господь Бог хоче дати тобі небесну силу життя. Він просить лише прийняти те, що в цю мить сіє Божественний сіяч. Тоді Він у тобі виявить ту силу, якою створив небо і землю. Ба більше, Він розмножить силу свого вічного і животворчого слова сторицею, і ти принесеш плід у своєму житті!
Дорогі в Христі брати і сестри, ця подія, яку ми зараз переживаємо, властиво і є відгомоном віруючих сердець, дітей нашої Церкви, на почуте і прийняте глибоко до серця Боже слово. Сьогодні в нашому Патріаршому соборі відбувається проща молільників, тих, що понад п’ять років щовечора о 20-й годині за київським часом разом моляться. Нині ми вітаємо всіх тих, хто єднався у вервиці.
Можливо, не всі сьогодні змогли приїхати, бо в цій акції, яку організовує наше «Живе телебачення», беруть участь десятки тисяч людей із більш ніж 50 країн світу. Ми бачимо, що наша Церква, наш віруючий народ не просто сприймає Боже слово, а й відповідає на нього. Бо перша відповідь на почуте Боже слово — молитва! Саме в молитві людина наче повертає Богові Його слово, яке від Нього почула і сприйняла. Дух Святий учить нас, як і про що треба молитися. Молитва вервиці завжди є молитвою роздумування, «пережовування» почутого Божого слова і таїнств євангельської проповіді.
Дякую вам, дорогі брати і сестри, що ви не просто відгукнулися на Боже слово. Ви в ньому плід приносите. А сьогодні навіть відповіли на заклик прибути до Патріаршого собору, щоб могти одне одного побачити, разом пережити почуте і стати причасниками дії Святого Духа в благодаті ювілейної прощі, разом приступити до Святих Таїнств і отримати дар Божий, який увінчається повним відпустом.
Бо щовечора від 18 до 20 тисяч людей разом моляться, хоча одне одного фізично не бачать і не знають. Дякую вам, бо сила Божого слова в плідній землі віруючого християнського серця є змістом християнської надії. Ми маємо надію на воскресіння і життя вічне саме тому, що Бог посіяв вічне життя в нашому серці як своє зерно. Коли ми чуємо Боже слово, а потім приймаємо Святі Таїнства Христової Церкви — це момент дії Бога, коли те, що Він каже, стає подією в нашому особистому житті.
Як часто під час війни ми питаємо себе: Боже, чи Ти є з нами? Сьогоднішня притча запрошує нас поставити це питання інакше: під час війни — чи ми є з Богом? Бо Він завжди є з нами, щодня щедро засіває нам своє слово. А що ми зробимо з Божим словом?
Ми сьогодні просимо: Господи, Твоїм словом скріпи нас. Ми відчуваємо, що наші сили вичерпуються, що в нашій боротьбі ми втомлюємося. Боже, чувай, щоб Твоє слово в нас помножилося. Тоді це помноження Божого слова в плідній землі нашого серця стане секретом нашої стійкості та змістом нашої перемоги: перемоги над злом у власному серці, перемоги над злом в особистому житті, перемоги над злом у нашому суспільстві, а остаточно — секретом стійкості і перемоги в боротьбі з російським нападником і агресором. «Хто має вуха слухати, нехай слухає» (Лк. 8, 8). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
