Проповідь Блаженнішого Святослава у 21-шу неділю після Зіслання Святого Духа та з нагоди 25-річчя української громади в Неаполі
Чувши слово серцем щирим, добрим,
його держать і дають плід у терпінні (Лк. 8, 15).
Всечесні отці!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі діти!
Дорога наша неапольська громадо!
Дорогі наші брати і сестри з різних парафій Півдня Італії, які сьогодні приїхали!
Дорога наша українська молоде!
Слава Ісусу Христу!
Ідучи до вас, я запитував Бога: що Ти хочеш сказати цим своїм людям, які святкуватимуть срібний ювілей своєї парафії в Неаполі? У певний момент я зрозумів, що Господь Бог хоче вам сказати, що дуже вас любить! Бо ніхто не міг собі забажати, запланувати, щоб під час війни в Україні хтось зміг до вас приїхати з Києва, аби з вами радіти. Якби мені сказали кілька місяців тому, що я святкуватиму в Неаполі з нашими людьми ювілей парафії, я б лагідно усміхнувся і не знав, що відповісти. Але те, що неможливе в людей, можливе в Бога. Ми там, у Центрі, на Півночі та Півдні України, не завжди можемо планувати майбутнє, бо щодня дивимося в очі смерті. За півтора року війни ми навчилися бути готовими до смерті. Усе те, що відбувається далі, ми переживаємо як Боже чудо і благословення. Тому можу вам сьогодні щиро сказати: Бог усіх вас дуже любить. Він вислухав ваші молитви і сьогодні дарує нам, усій нашій Церкві, хвилю радості серед моря горя. Дарує нам світло усмішки серед моря сліз. Дарує нам можливість бути разом тоді, коли в Україні течуть ріки крові.
Нині ми чуємо, як завжди в особливі моменти спілкування Бога зі своїм народом, слово Христового Євангелія. Чуємо дуже глибокі, цікаві слова, які нам треба впустити, мабуть, до самих закутків нашого серця. Сьогоднішнє євангельське читання закінчується дивним висловом: «Чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні». Як можна чути серцем?
Ми живемо в епоху інформаційного суспільства. Щодня на нас виливається цілий потік повідомлень, які годі почути і зрозуміти. Ті українці, які нині опинилися поза Батьківщиною, мабуть, щохвилини шукають за новинами з України: чи стоять наші воїни? Чи живі вони? Чи часом ворог не посунувся далі?.. Через сильний потік інформації нам подекуди годі збагнути, що виливають на нас щоденні, часом драматичні, новини. Це породжує для сучасної людини особливий виклик сліпоти і глухоти. Каже Христос: «...вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли» (Лк. 8, 10).
Проте навіть у таких обставинах новітньої глухоти і сліпоти Господь Бог продовжує говорити до людини. Притча про сіяча описує нам чотири способи відповіді людини на Боже слово, скероване до неї. Боже слово подібне до зерна, яке сіяч сіє на своєму полі. Добрий господар знає, що той, хто сіє, вибирає добірне зерно. Навіть коли хтось садить картоплю, то вибирає ту, яка, на його думку, дасть добрий плід.
Ось маємо різні способи слухання Божого слова, скерованого до нас. Каже євангелист: одне зерно впало на кам’янистий ґрунт край дороги. Прийшов диявол і вкрав його. Це той спосіб слухання, коли людина чує слово, але абсолютно не звертає на нього уваги. Ми часом не зауважуємо, як Бог до нас промовляє. Хоча Його просимо, щоб сказав нам, як жити і діяти. Господь говорить, однак ми не звертаємо уваги на Його слово і тому не чуємо його.
Другий спосіб слухання (насправді глухоти) показує нам зерно, яке впало на кам’янистий ґрунт і зразу ж проросло, але коли зійшло сонце — всохло, бо не мало глибокого коріння. Це — про людей, які слухають Боже слово, але не впускають його до свого розуму, не роздумують на ним і не усвідомлюють того, що почули. У цих людей не тільки вухо добре не чує, а й розум не відкривається.
Третій спосіб слухання є в тих людей, які почули, зрозуміли Боже слово, але не надали йому належного значення, не поставили його на перше місце у своєму житті. Коли приходить потрясіння, переслідування, людина його втрачає.
Четвертий спосіб властивий людям, які не просто чують вухом, розуміють розумом, а слухають серцем. Це щось набагато глибше! Такі слухачі чують щирим і добрим серцем, яке євангелист порівнює з добре підготовленою ріллею, що чекає на насіння, котре сіяч у неї вкладе. Слухати серцем — це не просто чути якийсь голос, набір звуків, що є коливанням повітря, не просто сприймати інформацію чи розуміти сказане. Слухати щирим серцем — це впустити в себе силу Божого слова. Тому каже апостол Павло: «Я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1, 16).
Боже слово несе в собі зародок вічного життя так само, як насіння несе в собі зародок майбутньої рослини. Те зерно вмре, але зародок лишиться і дасть початок новому життю, яке може бути плідним, помножить насіння. Дати плід сторицею. Кожен, хто сіє, сподівається на врожай. Земля помножує насіння, яке засіває сіяч. Так само щире і добре серце помножує зародок вічного життя, яке Господь Бог хоче вкласти людині в серце.
Коли людина приймає Божу силу, яка передається через Його слово, її серце починає горіти та веде її до зустрічі з воскреслим Христом у Таїнстві Євхаристії. Тому Боже слово не лише дає якесь знання чи розуміння тому, хто його слухає. Воно завжди веде до Церкви — спільноти учнів, які причащаються Тіла і Крові Ісуса Христа. Пам’ятаєте, як двоє учнів йшли до Емауса після страстей Христових, а Він до них пристав, говорив? Вони Його чули, але не впізнали і не розуміли. А впізнали аж на ламанні хліба в Таїнстві Пресвятої Євхаристії, і потім казали один до одного: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас?» (Лк. 24, 32).
Сила Божа робить людину стійкою до нещасть, які можуть трапитися в житті. Апостол Павло казав, що він розп’ятий з Христом, що живе вже не він, а Христос у ньому і що Христова сила проявляється навіть у його безсиллі (пор. Гал. 2, 19–20, ІІ Кор. 12, 9).Людина, яка добрим і щирим серцем слухає Боже слово і приймає його, держиться і приносить плід у терпінні.
Дорогі в Христі брати і сестри! Приглянувшись до 25-річної історії вашої громади, побачимо в ній здійснення нинішнього Божого слова, яке ми чули в сьогоднішньому Євангелії. Так склалося, що я був свідком народження цієї парафії в Неаполі. Пам’ятаю, як світлої пам’яті отець Іван Музичка залишав нас, студентів, опікуватися парафією в Римі, казав «робити все, крім чудес», а сам їхав до улюбленого Неаполя, щоб сіяти Боже слово у ваших серцях. Він повертався до Рима дуже радісним. Було відчуття, що він молодшав у цій неапольській місійній парафії, згадуючи повоєнні роки на Батьківщині, коли священник об’їжджав громаду і сіяв серед українських повоєнних біженців Боже слово.
Ви не просто слухали, розуміли Боже слово, а зі щирим, відкритим серцем прийняли і трималися його. На Півдні Італії, у Неаполі, наша місійна громада держалася того Слова. Якби ви не трималися Христової науки, своєї Церкви, то давно пропали б. За 25 років ви б асимілювалися і сьогодні не пам’ятали б української пісні, ваші діти вже не говорили б українською мовою і не знали б, де їхня мати Церква. Мабуть, горіло і горить ваше серце й у сьогоднішньому святі, у цій Божественній Літургії, коли ми зібралися довкола воскреслого Спасителя, який присутній тут між нами.
Складаю вам щиру подяку від імені вашої матері Церкви за те, що ви тримаєтеся Божого слова, ба більше, приносите плід у терпінні. Я порахував, що на Півдні Італії, мабуть із цієї місійної парафії, зародилося близько 40 нових парафій. У нас у діаспорі є деякі єпархії, які не мають такої кількості парафій.
Ця громада, тримаючись Божого слова, справді дала плід у терпінні. Ми знаємо, що ви тут мусите тяжко працювати, часом переносити утиски чи навіть знущання. Чужина ніколи для нікого не була краєм, який тече медом і молоком. Тепер до терпіння міграції додалося терпіння війни. Я знаю, що серед нас є матері, діти яких воюють на фронті, — ви страждаєте разом зі стражденною Україною. Знаю, що серед вас є матері, батьки, які вже втратили своїх дітей… Проте ви продовжуєте чути Боже слово щирим і добрим серцем. Прошу вас: тримайтеся його, не дайте нікому у вас його вкрасти. Тоді зможете принести ще більше доброго плоду. Знаю, що ваша парафія сьогодні допомагає Україні і ви зібрали чимало гуманітарної допомоги. Любов’ю до Бога і Батьківщини ви врятували багато життів.
Ми знаємо, що байдужість вбиває, але любов, помножена доброю ріллею вашого щирого і доброго серця, робить Україну непереможною. До мене підходять люди з різних країн світу, зокрема тепер, під час Папського Синоду, який проходить у Римі, із запитаннями: як вам вдалося вистояти? У чому секрет вашої стійкості і надії на перемогу? Представники великих європейських країн, від яких Україна очікує допомоги, казали, що якби на них напала росія, така велика і потужна військова й державна машина, їх вистачило б на 2–3 тижні. Я відповів: нам це вдалося, бо ми — християни! Ми держимося Божого слова та причащаємося Тіла і Крові Воскреслого. Його сила — на спасіння кожному, хто вірує. Нею ми переможемо ворога, який хоче відібрати в нас право на життя.
Дякую вам, що ви не просто почули і зрозуміли Боже слово любові, яке скероване до нас у цьому святі, а що його прийняли щирим і добрим серцем. Тримаючись його, принесете ще більший плід у вашому терпінні.
Хай Господь Бог благословить усіх вас, вашу працю. Хай здійснить ваші надії. Хай у цьому храмі вислухає ваші молитви. Хай благословить ваших діточок. Хай помножить цю громаду, щоб вона ніколи не зменшувалася, а лише збільшувалася і підтримувала український народ на рідних землях, який відбудує Україну, що її сьогодні виборює кров’ю в болі, поті та стражданнях.
Боже, благослови Україну! Боже, благослови дітей України, хоч би де вони сьогодні були в цих важких обставинах нашої сучасної історичної хвилі! Боже, благослови наших дівчат і хлопців на фронті! Боже, благослови цю парафію, яка сьогодні святкує своє 25-річчя! Боже, благослови нашу Україну Твоїм справедливим небесним миром! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ