Проповідь Блаженнішого Святослава у 24-ту неділю після Зіслання Святого Духа
Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться (Лк. 8, 50).
Преосвященний владико Андрію!
Всечесні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Достойні наші молільники в Україні, на окупованих територіях
та в різних куточках світу, які синхронізують свою недільну молитву з нами тут,
у Патріаршому соборі!
Наші достойні парафіяни, наша молоде, наші діти!
Слава Ісусу Христу!
Святе Євангеліє (Лк. 8, 41–56), Боже слово, яке ми щойно чули, можна умовно поділити на три частини. Перша з них розгортається в особливих, навіть інтимних обставинах, бо в ній зустрічаються дві особи.
У всьому нинішньому читанні Лука називає на ім’я тільки двох осіб — Ісуса та Яїра. І в цих іменах прихований ключ до розуміння всієї розповіді. Ім’я Ісус (Єшуа) означає «Господь спасає», а Яїр — «Він підійме». І ось цей батько, який приходить до Ісуса, щоб урятувати свою вмираючу доньку, самим своїм ім’ям указує на того, хто єдиний може її підняти із смертельного ложа. Відповідь на його батьківське благання є негайною: Христос вирушає в дорогу.
Дві наступні події сьогоднішнього уривка, на перший погляд, суперечать одна одній, ніби входять у конфлікт. Однак насправді це два етапи одного й того самого рятівного руху Ісуса до людини. Христос поспішає до дівчинки, яка вмирає, але мусить пройти крізь натовп, який Його затримує й буквально не дає пройти. Можемо навіть уявити, як Яїр пробивається крізь людей, намагаючись прокласти дорогу для Ісуса. Чути навіть нотки роздратування в словах Петра: «Наставниче, то люди коло Тебе юрмляться і тиснуться» (Лк. 8, 45). Проте Христос зупиняється, бо відчуває, що з Нього вийшла сила: хтось один серед усього натовпу торкнувся до Нього по-особливому. Це була жінка.
Лука описує її стан майже лікарським поглядом. Далі все, що відбувається, — це занурення Ісуса в біль, страждання, хворобу й навіть смерть людини. У всіх інших євангельських оздоровленнях Він є тим, хто торкається. А тут усе навпаки: торкається жінка. Вона сказала собі: «Хоч би лишень доторкнутися до краю Його одежі — і стану здоровою» (пор. Лк. 8, 44). Але торкнулася не одежі — торкнулася самого Ісуса.
Євангелист додає, що вона страждала на кровотечу від дванадцяти років. Слово «від» український переклад пропускає, тому ми не знаємо, чи це почалося, коли їй виповнилося дванадцять, чи це тривалість хвороби. Але така недуга в біблійній традиції означала повільну смерть: бо «у крові життя перебуває» (пор. Бут. 9, 4–5). Той, хто втрачає кров, повільно вмирає. До того ж ритуальний закон робив таку жінку нечистою, а отже — нездатною навіть увійти до храму й молитися.
Проте Лука показує її як ту, хто сьогодні навчає нас справжньої віри. Бо вона торкнулася Ісуса цілковитою довірою до Нього. Вона була єдиною серед натовпу, здатною прийняти силу, що Він несе в собі.
Та сцена закінчується моментом розпачу: коли Христос затримався, приходять слуги й кажуть Яїрові: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя» (Лк. 8, 49). Іншими словами: Ісусе, ти спізнився! Але саме тоді Христос промовляє ключові слова всього сьогоднішнього Євангелія: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк. 8, 50). Ісус продовжує йти. Він входить до дому, де вже оплакують померлу дівчинку, і цілковито змінює ситуацію. Він воскрешає її. Повертає їй життя. А всім присутнім повертає те, що здавалося вже померлим, — надію, яку ця дівчина носила в собі.
«Не бійся, тільки віруй…» (Лк. 8, 50). Ці два слова справді окреслюють дві протилежності. Боїться той, хто втрачає не тільки життя і надію, а й здатність стояти, торкатися Христа. Страх у цьому уривку є образом вмирання і смерті. А віра — це здатність побачити серед власного горя живоприсутнього Христа. Вірити означає мати доступ до джерела життя. Вірити означає торкнутися Ісуса і дати Йому можливість змінити все, повернути людині життя. Страх веде до смерті, віра — до воскресіння. Саме до цих двох слів зводить сьогоднішню розповідь євангелист Лука: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк. 8, 50).
Хто ж є ця «вона»? Із прямого змісту тексту очевидно: йдеться про доньку Яїра, яку Христос іде воскресити. Але в історії християнського читання цього тексту «вона» набуває кількох значень. Отці Церкви казали, що це слово може означати кожного з нас — нашу душу, яка помирає, коли впадає в розпач і зневіру. Тоді вона «кровоточить» гріхом, втрачає здатність оживляти всю нашу особу. А віра — це щоденне воскресіння, відновлення сил і можливостей, перетворення страху на радість, розпачу — на надію.
Проте сьогодні ці слова звучать як особливе послання, Боже слово, звернене до України. Спілкуючись цими днями з першими особами держави, політиками, громадськими діячами, нашими воїнами та звичайними людьми, відчувається, що Україна нині перебуває у великій тривозі. І ця тривога зростає — так само як напруга подій у сьогоднішньому Євангелії. Її породжують і зовнішній тиск, і внутрішні суспільні напруження. Багато хто говорить: війна, яку ми переживаємо, наближається до певної межі, котрої всі бояться. Можливо, кожен із нас сьогодні стоїть перед хвилею емоцій і потоком інформації, який цього тижня буде ще більшим. Ми це побачимо дуже виразно. Усе це нагадує євангельський натовп: він тісниться довкола нас, як наші тривожні й розпачливі думки.
Та Боже слово, яке нині лунає до України, просте й життєдайне — нам потрібно лише почути його. Сьогодні Христос промовляє це до нас: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться»(Лк. 8, 50). І ми розуміємо, що „вона“ — це наша мати Україна.
Мабуть, саме в цей час, коли Боже слово входить у наше церковне, національне й особисте життя, воно прагне дати нам можливість знову торкнутися джерела нашої сили та перемоги. Це слово не дає нам упасти в зневіру. У ці дні й тижні нам особливо важливо бути здатними єднатися в ім’я Боже і в ім’я України. Нам потрібна загальнонаціональна єдність і злагода, аби діяти як один-єдиний організм заради перемоги над ворогом, який безупинно на нас напосідається.
Тож нехай у серці кожного і в наших вухах постійно звучать Господні слова: «Не бійся, тільки віруй» (Лк. 8, 50). Хоч би ким ти був: дипломатом на переговорах, військовим на передовій, державним службовцем, лікарем, рятувальником, батьком чи матір’ю родини або тихим молільником у храмі, — нехай ці слова дадуть тобі можливість торкнутися животворчого джерела, яким є Христос, присутній серед нас.
Можливо, ми стоїмо перед моментом, коли кожен із нас має виконати власну місію, до якої наш Господь, Творець і Спаситель покликав саме зараз. Пам’ятаймо сьогодні: боятися означає смерть, вірити означає воскресіння. Ми повинні перемогти страх нашою вірою і довір’ям до Христа-Спасителя!
Особливо промовисто звучать зараз слова Григорія Сковороди із притчі «Убогий жайворонок», яку ми чули в нашому соборі два дні тому: «Ну… вчися, Сабаше, з чужої біди. Для того й б’ють пса перед левом, щоб лев був покірний». Наш філософ каже нам: український леве, не дозволь, щоб тебе налякало скавчання якогось собаки перед твоїм очима, відкрий свою силу.
Тож молімося: Ісусе, ми знаємо, що Ти зараз серед нас. Ти входиш у наші тривоги й надії, наші розчарування. Ти даєш себе торкнути в тілі Твоєї Церкви, у Святих Таїнствах — усім втомленим і обтяженим. Сьогодні Ти хочеш торкнути нас у цій Божественній Літургії своїм Тілом і своєю Кров’ю в Таїнстві Євхаристії.
Ісусе, дай нам почути Твої життєдайні слова надії, щоб ми змогли йти далі разом із Тобою. Промов над Україною, над кожним із нас слова, які чуємо сьогодні від Тебе: «Віра твоя спасла тебе, іди у мирі» (Лк. 8, 48). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
