Проповідь Блаженнішого Святослава у 24-ту неділю після Зіслання Святого Духа в Івано-Франківській духовній семінарії
Христе, джерело нашого життя, до нас прийди. Торкнися нас Твоєю животворною десницею. Зціли поранених, дійди туди, де панує безнадія: на окуповані території, до наших полонених і поранених хлопців. Ти, надіє безнадійних, допоможи нам знайти тих, хто пропав безвісти, про кого ми нічого не знаємо. Ти, життя подателю, джерело стійкості та перемоги українського народу, навчи нас бути носіями Твого миру для нашого народу, нашої Церкви і всього світу.
Не бійся, тільки віруй (Лк. 8, 50).
Високопреосвященний владико-митрополите Володимире!
Преосвященні владики,
які так чисельно сьогодні прибули до цієї духовної школи!
Всесвітліший отче ректоре!
Достойні отці викладачі та наставники!
Вельмишановні представники державної влади різних рівнів,
які теж є тут, у цьому осередку духовного життя нашого Івано-Франківська!
Дорогі гості нинішнього свята!
Та, передусім, дорогі брати-семінаристи,
адже це ваше свято, ми всі до вас приїхали в гості,
щоб вас вшанувати і за вас разом із вами молитися до Господа Бога!
Слава Ісусу Христу!
Сьогоднішнє Святе Євангеліє змальовує нам Ісуса Христа як життя подавця, якого, за словами євангелиста Луки, «весь народ намагався… торкнутися, бо сила виходила з Нього й усіх оздоровляла» (Лк. 6, 19). Нині ми бачимо Його як джерело сили, яка не тільки хворих зцілює, а й померлих воскрешає, — як джерело життя, що само приходить до того, хто за ним шукає, хто його спраглий. Життя саме приходить до померлого, щоб його воскресити, дати йому нову надію.
Щоб допомогти нам заглибитися в цю дивну таємничу дійсність відкритого людині джерела життя, свята Церква в читанні Апостола пропонує нам послухати цікаві та дещо несподівані слова святого Павла з Послання до ефесян: «Він [Христос] — наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, — своїм тілом… на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому» (Еф. 2, 14–16). Чому Христос міг у собі вбити ворожнечу між людьми? Бо, каже апостол Павло, «через Нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі» (Еф. 2, 18). Христос — джерело життя і воскресіння, і, якщо люди мають до Нього доступ, між ними зникає будь-яка ворожнеча. І властиво, щонеділі ми святкуємо воскресіння присутнього між нами воскреслого Христа і те відкрите джерело життя, яке нам подається.
А що мав на увазі апостол Павло, коли говорив про Христа як про наш мир? Ідеться не про якусь високу ідею (так багато миротворців тепер шукають джерела миру!), а про конкретні речі. Та стіна, про яку мовиться в Посланні до ефесян і яка розділяла людей, була елементом конструкції Єрусалимського храму і слугувала для того, щоб відокремлювати членів Божого народу від решти язичників. Вона символізувала поділи в суспільстві, спричинені тим, що люди почали ворогувати між собою через обмежену можливість доступу до джерела базових потреб. Люди, зокрема на Близькому Сході, воювали через те, що їм бракувало засобів для існування. Навіть криниця була предметом розбрату. Ця ворожнеча виникла тільки тоді, коли людина втратила доступ до єдиного джерела життя всього світу, Бога — Життєдавця, Творця і Спасителя.
Усунувши мур відокремлення Бога і людини в самому собі, Христос знищив цей поділ між людьми, об’єднав їх в одну нову людину й дав їй доступитися до вічного джерела життя. Той, хто має доступ до цього джерела, може жити в мирі з іншою людиною, не воюючи за земні, дочасні засоби для існування; хто поєднаний і примирений з Богом, перемагає ворожнечу і несе мир ближньому.
Але для того щоб знайти те джерело, щоб сила вийшла з Христа і оздоровила хворого, потрібна віра. І ось прикладом такої віри є кровоточива жінка. Цю особу через її кровотечу вважали нечистою, відокремлювали від молитовної спільноти. Проте Спаситель ламає це відокремлення, наповнює недужу жінку своєю силою і зцілює її, тому що вона могла торкнутися Його своєю вірою (пор. Лк. 8, 43–44).
За старозавітним законом нечистим вважався і той, хто помер. Його не можна було торкатися, тому що сфера Бога і людини були відокремлені одна від одної. Христос усуває цей поділ, ламає цю дистанцію, подає життя і каже до батька: «Не бійся, тільки віруй». Воскрешає не тільки доньку цього чоловіка, а і його надію, повертає йому можливість черпати з джерела життя.
«Не бійся, тільки віруй» — ці глибокі слова сьогодні по-особливому резонують у серцях українського народу, який переживає війну. Бо ми всі боїмося. Ми щодня, щомиті вчимося жити в небезпеці смерті. Хоч би де ми були: чи в Києві, чи в Запоріжжі, чи у Франківську — мусимо бути готові духовно, у своєму серці до того, щоб стати перед обличчям вічного Бога.
Як ці слова «Не бійся, тільки віруй» промовляють до наших солдатів під Авдіївкою! Як вони промовляють до мами або дружини, що боїться за свого чоловіка чи сина, який воює на фронті, і чекає, як Божого милосердя, звістки, що він живий! Ці слова по-особливому лунають навіть у серцях присутніх тут представників державної влади.
Вірити — це бути здатним торкнутися джерела життя. Дивина: Христос приходить до людини і шукає того, хто був би здатний зачерпнути з джерела, яке Він відкриває. Господь перший шукає того, хто вірує, і серед натовпу питає учнів: «Хто торкнувся Мене?». А що всі відпекувались, Петро мовив: «Наставнику, то люди коло Тебе юрмляться і тиснуться». Ісус же сказав: «Хтось доторкнувся до Мене, бо Я чув, як сила вийшла з Мене» (Лк. 8, 45–46). Тож тільки той, хто вірує, може пережити дотик Божої сили, яка зцілює і воскрешає.
Подивіться на владику Василя [Івасюка], нашого Коломийського подвижника. Як бачимо на його прикладі, слова «Не бійся, тільки віруй» діють! Він сьогодні нам свідчить: для того щоб перемогти хворобу, щоб пройти всі етапи реабілітації, потрібно мати силу Христового духа, яку можна зачерпнути лише повіривши, що Він є джерелом мого життя і що коли я маю доступ до Нього, тоді я здатний перемогти все, навіть власну хворобу і неміч.
Ці слова «Не бійся, тільки віруй» нині звернені до вас, брати-семінаристи. У дуже глибокий спосіб вони ставлять перед вами мету вашого життя, навчання і виховання в семінарії.
Ми зібралися тут, щоб вшанувати між вами постать святого Йосафата, 400-річчя мученицької смерті якого урочисто святкуємо цього року. Минулої неділі ми служили Літургію в соборі Святого Петра в Римі в контексті міжнародної прощі до нетлінних мощів Святого Йосафата і досвідчили той факт, що його постать давно вийшла за межі тільки одного народу. Віра Христова сповнила Йосафата такою силою і дала такий імпульс тогочасному суспільству, що, так би мовити, надала ідентичності чотирьом народам саме в той час, коли формувалися європейські нації, у XVII столітті. Тому святого Йосафата вшановує не тільки Україна, а й Литва, Польща і Білорусь. Сила поштовху віри того чоловіка, який відкрив для своїх людей доступ до джерела життя, сформувала історію Східної Європи, історію єдності між християнами на цих землях.
Тому, дорогі брати, перед вами стоїть завдання саме в семінарії зростати і дозрівати у вірі та навчитися торкатися Христа. Маєте не лише прочитати про Нього в мудрій книжці, почути з розповідей, а ставати подібними до тої жінки, яка сказала: «Як тільки доторкнуся до краю Його одежі, видужаю» (Мт. 9, 21). Закінчивши семінарію, ви мусите бути не просто тими, хто говорить про Христа, а тими, хто несе Його людям. Проповідувати означає відкрити доступ до Отця через Сина силою і діянням Святого Духа, як це каже нам нині апостол Павло.
Торкнутися Христа, пережити Його животворну силу ми можемо тут, у храмі, через Святе Таїнство Євхаристії. Господь хоче доторкнутися до нас вже не так краєм свого одягу, як своїми Тілом і Кров’ю. Багато людей юрмилися довкола Христа, але тільки одна торкнулася і зцілилася, бо мала віру!
Брати, ви щодня співаєте на Вечірні гімн «Світло тихе», який закінчується словами: «Сину Божий, що життя даєш усьому світу, тому світ увесь славить Тебе». Щовечора прислухайтеся до всього створеного світу, який славить Христа як джерело буття, як свого життя подателя, і всі свої мрії, духовний пошук, молодечу силу скеровуйте до Нього. Тоді побачите, що слова «Не бійся, тільки віруй» стануть ключем вашої стійкості, силою, якою ви будете вчити інших перемагати самих себе і ворога, котрий на нас насідає.
Ми сьогодні просимо: Христе, джерело нашого життя, до нас прийди. Торкнися нас Твоєю животворною десницею. Зціли поранених, дійди туди, де панує безнадія: на окуповані території, до наших полонених і поранених хлопців. Ти, надіє безнадійних, допоможи нам знайти тих, хто пропав безвісти, про кого ми нічого не знаємо. Ти, життя подателю, джерело стійкості та перемоги українського народу, навчи нас бути носіями Твого миру для нашого народу, нашої Церкви і всього світу. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
