Проповідь Блаженнішого Святослава у 26-ту неділю після Зіслання Святого Духа
Як лань прагне до водних потоків,
так душа моя прагне до Тебе, Боже.
Душа моя жадає Бога,
Бога живого (Пс. 42, 2–3).
Преподобні та всечесні отці!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України і світу,
які моляться разом з нами за допомогою живої трансляції!
Дорогі наші парафіяни Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві!
Дорога молоде!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Ми відчуваємо, як крок за кроком час Різдвяного посту посилює наше очікування народження, приходу до нас у тілі нашого Господа Бога і Спаса Ісуса Христа. Мандруючи стежками передріздвяного підготування передовсім нашої душі й нашого серця до цього великого свята, ми сьогодні чуємо притчу про багача, який отримав багато, але якого Боже слово називає безумним.
Це притча не про майно, врожай, комори чи стодоли, а про стосунки, бо ж піст — це час перевірки наших стосунків. І ось вона запрошує нас переглянути три найважливіших стосунки, без яких людина не є собою: з Богом, із самим собою (сприйняття власного «я») та з ближнім, тобто з тим, хто поруч.
Розповідаючи цю притчу, Ісус Христос відповідає на питання, чи прохання, одного чоловіка, який прийшов до Нього зі словами: «[Учителю], скажи моєму братові, щоб поділився зо мною спадщиною» (Лк. 12, 13). А Спаситель йому каже: «Чоловіче, хто настановив Мене суддею або подільником над вами? … Бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя» (Лк. 12, 15).
А від чого тоді залежить життя людини? І ось каже Господь: «В одного багача земля вродила гарно» (Лк. 12, 16). Зауважте, Він не каже, що чоловік зібрав чи виростив великий врожай, ні. Акцент Божого слова на землі, яка вродила. Як відомо, коли книги Священного Писання говорять про землю, обітовану, дану Богом, то йдеться про простір спілкування Бога та Його вибраного народу. І той, хто успадкував цю землю, уже перебуває в якомусь особливому стосунку з живим Богом.
Властиво, чому псалмоспівець каже нам, що моя душа жадає передусім живого Бога. Хто Він такий? Ми розуміємо, що для нас, християн, віруючих людей, Господніх синів і доньок, Бог не є щось: якась ідея, якесь правило, якийсь припис морального закону. Він є Кимось. Бог є Особою, радше Тройцею Осіб, які хочуть зі мною спілкуватися. Отож моє життя залежить насамперед від уміння спілкуватися з живим Богом. Він живий передусім через те, що дає, а не бере. Це мертві ідоли, божки, з яких насміхаються пророки, щось хотіли брати в людей, вимагали навіть кривавих людських жертв. Натомість живий Бог Ізраїлю є тим, хто обдаровує людину. Господь Бог щедрий стосовно своїх дітей, тому й «земля вродила гарно». І той, хто має відкрите серце до Нього, здатний взяти багато.
Господь Бог хоче дати нам набагато більше, ніж можуть прийняти комори нашого серця. Той, хто зростає у спілкуванні з Богом, повинен не так розбудовувати свої зерносховища, як розширювати власне серце, ставати не «великокомірним», а великодушним! Щоразу, як ми отримуємо Божі дари, вони нас запрошують зростати у здатності любити Бога і ще більше приймати від Нього дарів. Ось що значить, що «земля вродила гарно».
Цей багатий безумний чоловік говорить сам до себе: «Душе моя! Маєш добра в запасі на багато років! … Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 19). Поміркуймо над цими словами. Спитаймо себе, чи те, що дає земля, їжу й пиття, справді є добром для нашої душі? Чи ми дійсно живемо тільки для того, щоб їсти, пити і веселитися?
Ми чуємо, що наша душа потребує якоїсь іншої поживи, якогось іншого пиття. Про цю спрагу людської душі — спрагу живого Бога — каже нам сьогодні пророк Давид. Її може задовольнити лише Божа любов. Можливо, це звучить патетично, але без Господньої любові душа людини завжди буде сумною, спраглою, голодною, бо вона [душа] теж має потребу в їжі, яка приходить не із землі, а з небес. Манна небесна була лише прообразом того небесного хліба, що ним є Господь Бог наш Ісус Христос, який сам каже: «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питиме Його кров, не матиме життя у собі» (Ів. 6, 53).
Ще одні стосунки, які сьогодні описує чи, радше, замовчує розмова багатого чоловіка із самим собою, — це ставлення до ближнього. Багач виключив ближнього з горизонту власного щастя, комфорту, хоче сам спожити все, що земля вродила, тому думає, як бенкетуватиме багато років. Він справді безумець, адже жити означає давати, а не брати, — означає бути подібним до живого Бога! Цей чоловік не розумів, що Господь дав йому плідну землю, аби він міг багато дати, відтак багато жити. Бо справжня любов — це про дарування не тільки того, що я маю, а й того, ким я є. Лише той живе, хто вміє давати так само, як щедро дарує Господь Бог. У нього не заберуть душі, тому що він, вміючи любити Бога і ближнього, багатіє в Нього.
Дорогі в Христі брати і сестри, ми, як народ, якому й цього року наша земля вродила щедро, боремося на ній за право жити вільно та за право любити. Під час цієї війни ми як ніколи розуміємо, що любов — це про життя, про кров, пролиту в ім’я любові за друзів своїх. Лише справжня любов ніколи не втомлюється і не вичерпується.
Цієї зими ми підходимо до нового етапу цієї боротьби. Очільники нашої держави говорять про нову фазу війни, яка є війною не тільки на винищення українського народу, а й на виснаження наших сил, на перевірку нашого справжнього, найглибшого бажання. Це природно, що земні ресурси, які ми використовуємо, вичерпуються. Часом є таке відчуття, що втомлюється, виснажується навіть наша душа. Однак для того щоб вистояти, щоб перемогти, щоб поновлювати сили, щоб тамувати спрагу душі, ми, готуючись до Різдва Христового, повинні відновити життєвий зв’язок із Богом, справжні стосунки із власним «я» і животворне ставлення до наших ближніх.
Цього тижня ми маємо для цього унікальну нагоду. Зі зміною календаря свято Святого Миколая і День Збройних сил України випадають в один день, 6 грудня. Що Господь Бог хоче нам цим сказати? Для того щоб не втомитися, треба навчися любити. Коли тобі тяжко, коли видається, що ти вичерпаний, спитай себе: а кого я люблю? В ім’я кого я живу? Хто є моїм найбільшим багатством? Хай святий Миколай, який є дня нас, християн, втіленням діяльної любові, навчить батьків цього дня дивитися на своїх дітей як на великий Божий дар і щоразу оновлює їхні материнські й батьківські сили. Бо тільки любов не вичерпується, а коли ми її даємо, вона помножується.
Для того щоб обновити наші всенародні сили, любімо наших братів і сестер, українських воїнів, які сьогодні захищають наше майбутнє. Це про них, про таку силу, яка оновлює і спасає, каже Христос, коли стверджує, що «ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Адже ми всі повинні усвідомити, що одержали від наших воїнів кредит часу і можливостей, щоб жити, любити, у любові плід приносити і багатіти в Господа Бога.
Пам’ятаймо, що одного дня ми мусимо віддати Богові свою душу. Тому спитаймо себе: якої величини будуть комори нашої любові, що їх ми збудували впродовж свого земного життя?
Господи, прийди до нас. Навчи нас любити. Роби нас здатними прийняти все те, що Ти хочеш нам дати. Будь нашою поживою. Повсякчасно обовлюй наші сили до любові. Господи, даруй нам силу Твоєї любові. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
