Проповідь Блаженнішого Святослава у 4-ту неділю після Зіслання Святого Духа у соборі Святої Софії в Римі
Встань, Господи, спаси мене, Мій Боже! (Пс. 3, 8).
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі брати-семінаристи!
Достойна наша римська громадо: парафіяни, молоде, діти!
Дорогі в Христі брати і сестри в Україні та всьому світі, які за допомогою цієї прямої трансляції єднаються в молитві із собором Святої Софії в Римі!
Дорога наша українська родино!
Слава Ісусу Христу!
Насамперед дозвольте мені всіх вас обійняти батьківськими обіймами з Києва — міста, яке є сьогодні одним із найнебезпечніших в Україні. Ворог намагається будь-що залякати українців: щоночі варварськи обстрілюючи ракетами і дронами наші міста і села. Його мета — зламати наш дух, змусити нас опустити руки, покинути рідну землю і домівки. Ворог людського роду прагне вбити в нас віру в Бога і надію на Його силу. Проте наша присутність тут, як ваших владик, свідчить: усі його зусилля — марні.
Ми й досі перебуваємо під глибоким враженням від паломництва надії, яке пережили тиждень тому. Українська громада з усього світу здійснила свій Патріарший Собор у базиліці Святого Петра, єднаючись у молитві зі Святішим Отцем Левом XIV. І сьогодні Господь знову звертається до нас — посилає нам cвоє животворче cлово.
У євангельському читанні (Мт. 8, 5–13) ми чуємо про те, як до Ісуса в Капернаумі приходить римський сотник. Сам факт, що римський воєначальник звертається до єврейського Проповідника, Учителя, був чимось абсолютно незвичним і несподіваним. Але ще більше вражає — яким словом він звертається до Ісуса? Він каже Йому: «Господи…» (Мт. 8, 6). Представник римської влади визнає Господом нашого Спасителя Ісуса Христа. Ба більше, він звертається до Нього з чітким проханням урятувати свого розслабленого слугу. Отже, сотник не просто визнає над собою Божу силу, що виходить від Ісуса, а виявляє свою віру в її дієвість і просить про зцілення.
Цікавим і промовистим є те, як Господь реагує на слова сотника. Він каже: «Я прийду й оздоровлю його» (Мт. 8, 7). Ці слова були вкрай незвичними в тогочасному контексті, адже юдеї не входили до дому поганина — це вважалося оскверненням. Сотник відповідає на Христове бажання прийти до нього так: «Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово — і слуга мій видужає» (Мт. 8, 8).
А тепер — сотник дивує Ісуса, і Він промовляє: «Ні в кого в Ізраїлі Я не знайшов такої віри» (Мт. 8, 10). Що ж так вразило Господа? Не лише те, що цей поганин повірив — тоді як багато синів і дочок ізраїльського народу залишалися невіруючими. Можливо, найбільше Ісуса здивувало те, у якого саме Бога повірив сотник, якого Бога він визнав.
Бачимо, що сотник ніби переймає віру в єдиного, істинного Бога, який об’явлений у Божому Слові. У греко-римському світі Бога шукали як найвище добро, як досконалу красу. Філософія того часу була дорогою пошуку — люди прагнули осягнути Його розумом, як вічну ідею, що існує поза простором і часом. Та сотник вірить по-іншому — не так шукає якоїсь абстрактної ідеї, як живої Божественної Особи. Він повірив у Бога, який не є десь далеко, не витає у своєму світі ідей, а діє, приходить до людини. Навіть більше — Його сила дієво виливається на людину тут і тепер.
Саме тому Христос хвалить сотника. Чоловік визнає того єдиного, істинного Бога в Трьох Особах — Ісуса Христа, у якому себе об’являє Небесний Отець силою і діянням Святого Духа — Господом і Спасителем! І, можливо, тому він повторює ісповідь віри Ізраїлю, яку ми чуємо у псалмоспівця Давида: «Встань, Господи, спаси мене, Мій Боже!» (Пс. 3, 8). Адже Божий народ вірив не в порожні чутки, а в Господні діла. Лише досвідчивши на собі дію Божу, сотник зрозумів оте життєдайне слово, яким Господь звертається до нього, і просить: «Скажи тільки слово…» (Мт. 8, 8). Саме тому Давид також говорить: «Бо Він сказав, і сталось; Він повелів, і постало» (Пс. 33, 9).
Сотник повірив у те слово, яке творить, повеліває і діє, тому каже: «Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: — і він іде; і тому: ходи — і він приходить; і слузі моєму: зроби це — і він робить» (Мт. 8, 9). Саме в таке діяльне слово, яке стає подією, він повірив.
Те саме діяльне Боже слово звернене до нас сьогодні. Можливо, ми теж приходимо до Христа — як тоді сотник — і з глибини серця просимо: «Господи, стань і порятуй нас! Вияви Твою силу серед руїн, крові, сліз України. Нехай не наша, а Твоя сила прославиться перемогою над російським окупантом».
Нині Христос каже кожному з нас: «Я прийду…». Але щоб це слово стало дією, нам треба повірити в діяльну Божу силу, яка виливається на нас у Христовій Церкві через Святі Таїнства. Адже те Боже слово, яке ми слухаємо, стає дією через благодать Духа Святого в Таїнствах Христової Церкви. Саме ця сила Божа нас оздоровлює. Саме вона, виливаючись на нас у Таїнствах Христової Церкви, дарує нам надію і оновлює її. Тому перемога України — це буде передусім вияв Божої сили над зухвалістю, хтивістю й нечестивістю ворога, який тепер напосідається на нас.
Сьогодні ми святкуємо ще одне гарне марійське свято — Матері Божої Неустанної Помочі. Власне кажучи, ми вшановуємо в ньому вияв рятівної Божої дії в спільноті Його Церкви. Адже Пречиста Діва Марія є іконою Христової Церкви. І в постаті Матері Божої ми нині почитаємо неустанну Божу поміч — ту, яка ніколи не втомлюється, не припиняється, а завжди готова нас підтримати.
Цікаво, що культ цієї неустанної помочі, яку Господь Бог виливає українському народові через Пречисту Діву Марію, особливо поширився на наших землях між Першою і Другою світовими війнами. У той період ми, українці, не мали могутніх захисників у світі, і багато хто тоді твердив, що немає України, немає такого народу. Нашу землю знову поділили могутні світу цього, немов свою власність. У ті темні часи єдиною непорушною опорою і захисницею свого народу була наша Церква. А в кожній українській оселі люди ревно молилися перед іконою Матері Божої Неустанної Помочі.
Недаремно один із подвижників тогочасного життя нашої Церкви, блаженний священномученик Миколай Чарнецький, був свячений тут, у Римі, у храмі Матері Божої Неустанної Помочі на вулиці Мерулана, перед Її святою іконою. Пречиста Діва Марія — Мати Божа Неустанної Помочі — через Матір-Церкву рятувала, допомагала і надалі буде допомагати українському народові. Вона є носієм тієї Божої сили, про яку чуємо в сьогоднішньому Євангелії.
Але сьогодні тут, у соборі Святої Софії в Римі, нашому патріаршому храмі, ми стали свідками ще однієї історичної події. У контексті діянь Синоду Єпископів нашої Церкви в Римі ми урочисто внесли до цього храму мощі рівноапостольного великого князя Володимира. Той Володимир, якого свого часу привласнили московські зайди, нині повертається до своєї Церкви.
Дуже символічною є присутність мощів святого рівноапостольного князя Володимира в цьому святому храмі. Адже патріарх Йосиф будував собор Святої Софії в Римі, надихаючись образом собору Святої Софії в Києві. У своєму пророчому «Заповіті» він писав, що настане день, коли всі Церкви київського коріння об’єднаються, — і тоді він бажає, щоб його тіло було перенесене до собору Святої Софії в Києві. Сьогодні наш патріарх спочиває в соборі Святого Юра у Львові, але ми віримо: настане день, коли він урочисто повернеться до нашого матернього катедрального храму — золотоверхої Софії Київської. Цього року ми святкуємо 30-річчя відродження структур Київської митрополії та 20-річчя повернення осідку Отця і Глави нашої Церкви до Києва, наново відкриваючи життєдайне київське коріння нашої глобальної Церкви. Пророчий «Заповіт» патріарха Йосифа невпинно здійснюється!
Сьогодні сам князь Володимир мовить до нас: ця Церква, яка народилася у водах Дніпра, у хрещенні, яке він подарував нашому народові, — жива. Вона жива в Києві і тут, у Вічному місті. Ми є спадкоємцями київського християнства. Київська Церква живе свою традицію у повному та видимому сопричасті з наступником апостола Петра. Саме це сопричастя рятувало її протягом століть, а тепер — укріплює й оживляє.
Ця Церква розквітає в Україні та в усьому світі, несучи, як мати, неустанну поміч своєму народові. Святий князь Володимир своєю присутністю тут, між нами, запевняє: усі ісповідники, мученики, великі святі київського християнства сьогодні є разом із нами.
У цей день, у це свято, ми возносимо своє благання: встань, Господи, вияви свою силу, захисти свій народ! Мати Божа Неустанної Помочі, поспіши на допомогу до своїх змучених, заплаканих, часом знеохочених дітей! Святий великий рівноапостольний князю Володимире, хрестителю України, будівничий і зачинателю собору Святої Софії в Києві, — молися за нас на небесах: за свій народ, за свою Церкву, за свою Українську державу!
Господи, благослови багатостраждальну Україну Твоїм справедливим, небесним миром! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
