Проповідь Блаженнішого Святослава у день відкриття Синоду Єпископів 2023 року в Римі
Багато бо покликаних, але мало вибраних (Мт. 22, 14).
Високопреосвященний владико Клаудіо, префекте Дикастерії для Східних Церков!
Високопреосвященні, преосвященні та боголюбиві владики, члени Синоду Єпископів нашої Церкви!
Всечесні, преподобні та всесвітліші отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Достойний пане посол України при Апостольській столиці!
Дорогі наші, улюблені в Бога парафіяни цього патріаршого собору Софії, Мудрості Божої, у Римі!
Дорога українська громадо в Італії!
Дорогі брати і сестри в Україні та світі, які моляться з нами за допомогою «Живого телебачення»!
Дорога молоде, дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Це животворне Боже слово, яке ми щойно почули, говорить нам про запрошення на бенкет (Мт. 22, 1–14). Каже Христос, що Царство Небесне подібне до царя, який справив своєму синові весілля.
Коли Матей говорив про бенкет, який господар підготував для сина, слухачі євангелиста одразу розуміли, про що йде мова. Вони згадували слова пророка Ісаї про довгоочікуваний момент приходу Месії. «Коли прийде Месія, зготує бенкет для свого народу» (пор. Іс. 25, 6), — бенкет як месіанський знак присутнього між нами Царства Божого, того Божого милосердя, яке відкриває перед нами Отець у своєму Сині. Тому каже святий Іван Богослов: «Блаженні ті, що на шлюбну вечерю Агнця покликані» (Одкр. 19, 9). Тим Сином, для якого Отець справляє бенкет, є ніхто інший, як Господь Бог наш Ісус Христос.
І ось посилає господар своїх слуг кликати всіх на бенкет: «Усе готове, приходьте!». Однак у нашому житті часто стається так, що Боже запрошення надходить у найбільш незручний для нас момент. Ми маємо багато інших земних справ: поле, родинні клопоти тощо. Є сотні різних причин, щоб сказати: «Боже, Ти дуже невчасно кличеш мене до себе». Ті, до кого передусім було скероване запрошення, знехтували ним. Навіть більше, одних слуг побили, деяких навіть каменували. Ми бачимо тут образ старозавітних Божих мужів — пророків, яких Господь Бог послав до свого вибраного народу. Але той народ, відмовляючись відкрити своє серце до Божих посланців, не просто їх відкидав, а вбивав.
Потім господар послав своїх слуг кликати на весілля всіх, не тільки запрошених гостей, які виявилися негідними. Тож, як ми чуємо, бенкет Царства Небесного відкритий для всіх. Святіший Отець Франциск багато разів наголошував на тому, що Церква Божа є Церквою для всіх! Це запрошення прийти до Бога, прийти на бенкет Небесного Царства, який ми маємо щоразу відкритим, коли служимо Божественну Літургію, і сьогодні скероване до кожної людини.
Євангелист далі розповідає, що коли на бенкет приходять всі ті, хто не мав запрошення, господар бачить серед них одного чоловіка без весільного одягу. Це дуже цікавий персонаж. З погляду сучасної людини важко зрозуміти, як можна вигнати з якоїсь події особу, котра не має відповідного одягу. Проте у Старому Заповіті кожен член Божого народу вживав певний одяг для того, щоб молитися. Таке вбрання мав кожен — і багатий, і бідний. Запрошуючи людину на весільний бенкет, цей одяг їй давали.
Однак тут йдеться про щось значно глибше. Святі Отці говорили, що весільний одяг — це дар причастя Божого життя, яке ми отримали в Таїнстві Хрещення (коли ми хрестимо дітей, то одягаємо їх у біле).
Той, хто прийняв запрошення на бенкет, про який ідеться у Святому Євангелії, зробив це не задля того, щоб тішитися одруженням сина, а щоб щось скористати. Для нього важливішим було банально наїстися, аніж розділити свято господаря: проміняв весільну радість на ситість!
Люди, які відкинули запрошення, стали відкинутими в Царстві Небесному. І ті, що не вміли його [запрошення] гідно прийняти, теж не змогли засісти на бенкеті Царства. Фраза, яка закінчує Євангеліє, є начебто заохоченням для кожного з нас дописати цю історію власним життям. Це сьогодні до нас каже Христос: «Багато бо є покликаних, але мало вибраних». Вибраним є той, хто відповідає на покликання, кидає все інше, розуміючи, що те запрошення до Небесного Царства, участь у радості вічного Божого життя — це, можливо, найважливіша подія в його житті. Вибраним є той, хто шукає не вигоди від Бога, а самого Бога, хто ставить Його на найважливіше місце у своєму житті.
Цією Літургією, цим відкритим бенкетом Небесного Царства, ми розпочинаємо черговий Синод Єпископів нашої Церкви. Це унікальна подія в нашому християнському, церковному житті.
Цей другий за час повномасштабної війни Синод, який відбувається тут, у Римі, ми сміливо можемо назвати Синодом надії. Чому? Коли наставали тяжкі, сучасною мовою — кризові, моменти в історії, Церква скликала помісні чи навіть Вселенські Собори. Бо таке зібрання єпископів, апостолів наших днів, є особливим моментом сходження на народ і Церкву Духа Святого, силою і благодаттю якого приходить надія. Святий папа Павло VI сказав би, що такий Синод є постійною П’ятдесятницею. Зібравшись на цей Синод, як і на всі інші, ми, владики, стоїмо в молитві перед Божим обличчям і питаємо нашого Господа: Боже, якою є Твоя воля стосовно нашої Церкви і нашого народу? Об’яви нам Свою волю і дай нам мужність, відвагу беззастережно, у довірі до Тебе здійснити Твій заклик, Твою волю щодо нас! Дай нам відповісти на Твоє покликання до Небесного Царства в наших історичних обставинах!
Ми часто думаємо, що, якби не існувало України, українського народу, нашої Церкви, багато хто жив би собі щасливіше і спокійніше. В Аргентині є такий вислів: «La piedra en el zapato» («Я є камінчиком у черевику»). Коли камінчик потрапляє у взуття, він заважає людині йти, вона дуже хоче його викинути. Папа Франциск називав себе камінчиком у черевику багатьох. Сьогодні наша Церква є такою завадою для тих, хто хотів би займатися своїми земними справами, незважаючи на заклик Бога до Небесного Царства, такого, яким воно є насправді. Тому Синод — це момент, коли ми відчуваємо, що Дух Святий перебуває з нами.
Ми є причасниками бенкету Божого Царства, і тільки на Нього сьогодні можуть надіятися Україна, наша Церква і кожен, хто обстоює правду, право на життя та існування. Тому сьогодні в цьому храмі Святої Софії ми просимо: Боже, зішли нам Твою Мудрість! Наш великий патріарху Йосифе, будівничий цього храму, будь з нами, виблагай у Бога своїй Церкві могутність твого духа і слова, щоб ми не боялися бути народом не тільки покликаним, а й вибраним, якого Бог визначає для якоїсь особливої місії в сучасному світі.
Пригадую, коли почалася війна в Україні ще у 2014 році, я казав Папі Францискові: «Святіший Отче, я часом питаю Бога: для чого Ти нас воскресив, для чого вивів нашу Церкву з підпілля, для чого даєш силу їй сьогодні рости і розвиватися, адже багатьом хотілося б, щоб нас не було?». І тоді Святіший Отець сказав: «Ви маєте якесь особливе покликання». Можливо, це покликання нам самим не вповні зрозуміле, але воно є особливим серед усіх помісних Церков і народів Вселенської Церкви.
Цей Синод дарує нам надію ще й тому, що тут, у Римі, за благословення Папи Франциска, ми отримуємо особливий п’єдестал, майданчик для того, щоб промовити могутнім голосом «Urbi et Orbi» — до міста Риму, до Святішого Отця і всього світу. Сьогодні, коли пробуджуються старі імперії, коли російський агресор веде на українських землях неоколоніальну війну, так важливо, щоб світ почув правдиву історію України, росії, Східної Європи, — історію, написану не вимислами колонізаторів-імперіалістів, а кров’ю поневолених народів, які сьогодні змагаються за право на існування, зокрема нашого народу, що бореться за свободу, за рідну незалежну Українську державу. Світ нині хоче почути про Україну — саме через голос нашої Церкви, і саме з Риму. Владики, хай не задрижить ні наше серце, ані наш голос для того, щоб ми здійснити цю місію.
Третій великий знак надії — це можливість учасників Синоду зустрітися зі Святішим Отцем Франциском. Ми знаємо, що він є великим майстром слухання і промовистих жестів, які часом можуть бути більш промовисті за написані чи прочитані слова. Папа хоче слухати Синод українських єпископів, тому він спеціально запрошує нас на зустріч на годину швидше, щоб дати можливість промовити до нього не тільки Главі Церкви (ми часто з ним зустрічаємося і спілкуємося), а й кожному нашому єпископові від імені своєї пастви, своєї єпархії чи свого екзархату.
Ми сьогодні просимо: Господи, дай нам силу відповісти на Твоє запрошення до участі в бенкеті Небесного Царства! Дай нам відвагу бути християнами у третьому тисячолітті! Дай нам, як Церкві та народові, силу, відповівши на Твій поклик до свободи, цю свободу обстояти в боротьбі та осягнути в перемозі! Боже, благослови Україну Твоїм справедливим, небесним миром! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
