EN
Проповідь Блаженнішого Святослава у дев’ятнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь Блаженнішого Святослава у дев’ятнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

9 жовтня 2023, 08:59 616

Фото з архіву

Любіть ворогів ваших, добро чиніть тим,
що вас гонять
(пор. Лк. 6, 35).

Преподобні сестри!

Слава Ісусу Христу!

Живемо в цікавий час, коли одна суспільна епоха приходить на зміну іншій. Слухаючи людей із різних частин світу, ловимо себе на думці, що нині слова змінюють своє значення. Мабуть, щось подібне людство пережило колись, під час вавилонського змішання мов. Навіть коли люди сьогодні говорять тією самою мовою, часто одні одних не розуміють. Відбувається мутація змісту слів. Ми маємо на увазі одне, а той, хто чує наше слово, часом розуміє цілком протилежне.

Ми, українці, коли чуємо слово «мир», то хвилюємося, бо молимося за мир в Україні, просимо Господа Бога про закінчення цієї війни. А коли хтось говорить про мир на нашій Батьківщині: якийсь політик, дипломат, високий ватиканський чиновник чи, боронь Боже, росія — ми починаємо тривожитися, завжди перепитуємо, що він має на увазі. І тому зауважуємо: мир має бути справедливим, таким, який відповідає правді й гідності, — має бути довготривалим, остаточним, Божим миром.

Та, мабуть, найшвидше було збезчещене, зневажене, позбавлене справжнього змісту було слово «любов». Усі говорять про те, що треба любити Бога і ближнього. Ми знаємо, що це головна заповідь у законі. Усе Святе Письмо можна звести до тих двох слів — любити Бога і ближнього. Що це означає? Що розуміємо ми, християни, під словом «любов», зокрема коли кажемо, що Бог є любов? Сьогоднішнє Євангеліє слугує добрим уроком від самого Ісуса Христа про те поняття, яке люди давно створили, вживають його, за ним шукають. Що означає любити?

Чуючи, як люди описують значення цього поняття, ми часом відчуваємо, що вони сприймають любов як своєрідну позику, зокрема стосовно рідних і близьких. Ми позичаємо свій час, свою увагу, турботу, свої зусилля, сподіваючись отримати натомість щось рівнозначне. Проте коли нам треба віддати все і нічого не очікувати, то ми починаємо розуміти, що нам стає важко любити. І саме на цьому концентрує свою увагу Ісус Христос. Описуючи такий вид любові, яка все дає, а нічого не бере, Він проголошує ставлення Бога до людини. У такий спосіб Господь любить людину. Справжня любов є завжди жертовною, аж до повної самопожертви. Цікаво, що той, хто любить по-справжньому, віддаючи себе і не очікуючи нічого взамін, стає великим — у любові росте і досягає зрілості. Проте сьогодні ми чуємо від Ісуса ще глибше слово: «Любіть ворогів ваших, добро чиніть їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода…» (Лк. 6, 35).

Ми часом питаємо: Боже, ну нащо Ти нам дав так багато ворогів? Не знаю, чи є ще народ у світі, який так терпить від відкритих ворогів, що забирають у нього право на життя, існування, як наш український. Можливо, посилаючи сьогодні це Боже слово, Господь вважає український народ здатним до справжньої любові, бачить його народом великим, покликаним до величі у своїх героях. Патріарх Йосиф казав: «Великого бажайте».

Я часом зворушуюся великодушністю українського народу. Можливо, ви знаєте, що коли почалася війна, — це були найтяжчі дні, тижні, місяці, коли росіяни вбивали сотні людей у Маріуполі, у Бучі, у містах і селах на Чернігівщині та Харківщині, — наші волонтери спонтанно організували акцію звернень до росіян, яка називалася «Повернись живим». Ба більше, українці хотіли віддавати до росії тіла вбитих росіян, але їх ніхто не забирав. Це була велика трагедія, коли на російсько-українському кордоні після звільнення північних областей України стояли десятки вагонів із тілами загиблих росіян, яких не бажали приймати. Великодушність українського народу до тих ворогів, які прийшли, щоб нас убивати, просто вражає!

Для того щоб любити, треба самому бути любленим, і ми, християни, можемо віддавати іншим справжню любов, тому що Бог нам її завжди щедро посилає. Тут мені приходить на гадку свідчення учительки Церкви святої Катерини із Сієни. Під час одного зі своїх містичних переживань вона сказала: «Боже, може, більше не обдаровуй мене своєю любов’ю. Ти так багато мені всього дав. Я ніколи не зможу того Тобі повернути, бо Ти — великий вічний Бог, а я — маленька звичайна монахиня. Що я можу Тобі назад віддати, великий Боже?». Відтак почула слово Ісуса: «Усе те, що ти дістала від Мене, віддай іншим людям». Тоді Катерина зрозуміла зміст справжньої, жертовної любові: людина віддає іншим не своє, а Боже, те, що отримала від Господа.

Під час війни так багато ненависті. Сьогодні, коли українці чують якесь позитивне слово Папи про росію, відразу вибухають болем — як можна називати великим народом тих, хто опустився до ницості ідеології, яка говорить про знищення мільйонів українців? У чому велич того народу?

Ще давньокитайський філософ Конфуцій говорив: коли ти починаєш ненавидіти свого ворога, то вже ним переможений, бо ненависть є рабством, яке ворог заклав у твоє серце. Тому не піддаватися ненависті, а натомість силою Божої любові перетворювати це почуття на чесноту мужності, стійкості — це секрет перемоги України!

Легко любити Батьківщину, коли в ній усе добре, коли вона багата, коли від неї можна багато взяти, коли вона про тебе подбає, дасть тобі все потрібне. Але тяжко любити її, коли вона обкрадена, знищена, коли спливає кров’ю. Треба мати велике серце, щоб любити Україну, не очікуючи нічого взамін. Наш великий Тарас Шевченко каже:

Свою Україну любіть,
любіть її… во время люте,
в остатню тяжкую минуту
за неї Господа моліть

(«Чи ми ще зійдемося знову?»).

Коли ми чуємо про любов до ворогів, то часом думаємо, що це означає погоджуватися з їхніми злочинами, хвалити їх. Ми чуємо на Папському Синоді фразу «l’accoglienza estrema», тобто прийняти грішників усього світу. Це гарна думка, проте впровадити грішника у спільноту віруючих людей означає хотіти його спасіння, навернення, щоб він покинув свій гріх, не загинув у ньому, а жив і отримав вічне життя. Каже Господь до свого народу через пророка Єзекиїла: «Скажи їм: Клянусь, як от живу я, — слово Господа Бога, — я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки!» (Єз. 33, 11). Саме це означає любити своїх ворогів!

Сьогодні я прибув до вас, сестри, в особливий момент. Коли я приїжджав до Рима від початку війни, мені не вдавалося відвідати вашу спільноту. Навіть коли наші владики з’їхалися сюди у вересні на Синод, і тоді не вийшло. Дякую, що Господь Бог дає мені нагоду виявити повагу й любов до вас, дорогі сестри, і привітати сестру Софію із вибором на нову каденцію для служіння як генеральної настоятельки Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Маю за честь привітати також новообрану генеральну управу. Я питав себе: Господи, що Ти хочеш сказати цим сестрам, яке слово я маю привезти їм сьогодні? Слово Боже дуже конкретне і чітке. Сестри, ви «во врем’я люте» прийняли найвищий уряд вашого Згромадження. Господь Бог просить вас багато любити! Це водночас дуже просто і складно. Це — маленьке й одночасно дуже велике. Ви мусите багато любити сучасних людей, які не розуміють ані Бога, ані слова Христового Євангелія. Любити людей, які часом ненавидять Церкву — чи то в Канаді, чи в Бразилії, чи в Польщі, чи в Італії, чи в Україні. Багато любити тих людей, які сьогодні зранені війною. Бо тільки справжня любов зцілює. Це до вас сьогодні каже Христос: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Інші проповіді