Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Мироносиць у Флоренції
Не бійтеся!
Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого.
Він воскрес, Його нема тут…
Йдіть, скажіть Його учням…
(пор. Мр. 16, 6–7).
Всечесні отці!
Дорогі наші парафіяни флорентійської парафії Святого Михаїла!
Наша славна громадо!
Дорога наша молоде!
Дорогі діти!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Дорогі гості святкування цієї історичної події тут, у Флоренції!
Христос воскрес!
Насамперед дозвольте мені передати вам пасхальний привіт — поцілунок миру — від вашої Матері-України. Я приїхав до вас із золотоверхого Києва як свідок надії України. Цієї ночі ми знову пережили ворожу атаку. Росія вигадує щоразу нові способи, як убивати мирне населення. Та, незважаючи ні на що, ми святкуємо Пасху. І сьогодні вкотре хочемо сказати на весь світ, що ми живі, що Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Другої неділі після Пасхи ми святкуємо за нашою візантійською традицією день жінки, присвячуємо особливу літургійну увагу жінкам. Ми вдивляємося у жінок, які увійшли в пам’ять Вселенської Церкви як мироносиці.
Сприймаючи відкритим серцем щойно проголошене Боже слово, яке нам дарував євангелист Марко, розуміємо, що ці жінки стали очевидцями страждань, смерті та воскресіння нашого Спасителя. Проте донині людство запитує себе: ці події були правдивими чи ні?
Господь кличе жінок. Саме вони стали свідками трьох дивних подій, які Церква усвідомлює як одне велике таїнство і називає його «пасхальне таїнство». Ці жінки були свідками страстей Ісуса Христа, Його останніх слів, промовлених на хресті, та агонії. Вони були свідками Його смерті. Учні втекли, а жінки бачили, де було покладене Христове тіло. Відтак, коли минула субота, тільки-но зійшло сонце, вони прибігли до гробу і дізналися від ангела про те, що Він воскрес!
Цікаво, що саме жінці — особі, яка в ті часи не мала належного значення в суспільному житті, свідчення якої не визнавали в суді — Господь Бог довіряє найважливішу новину в історії людства: Христос воістину воскрес! А ми побачимо й почуємо сьогодні, що ті жінки не просто були свідками трьох подій, об’єднаних в одне таїнство Пасхи Господньої, а є для нас сьогодні свідками надії.
Прислухаймося до трьох слів, які до них промовляє ангел. Перше, що він каже: «Не бійтеся!». Мабуть, жінки не раз чули, що Ісус говорив так до різних людей. Але зараз ці слова звернені до них — і вони повірили. Кожна із трьох жінок, про яких нині чуємо: Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Соломія — пережила свою історію зустрічі з Христом. Кожна з них відчула, що саме в Ньому є надія: на відпущення гріхів, на спасіння, на те, що ми можемо бути близько до Бога. І в той пасхальний ранок вони побачили сповнення власної надії, коли почули, що Христос живий.
Друге слово ангела: «Ви шукаєте Ісуса Назарянина». Це слово стане духовним символом жіночості — жінка як пошук, як прагнення людства до Бога, як символ людства, що шукає повноти життя. Шукати Бога означає знайти життя і повноту надії. Бо ж надія, справді, є тим, що дає людині життя, здатність перейти власні межі, свою людськість.
І третє, що каже ангел: «Йдіть!» — ідіть, не стійте тут, Його більше нема тут, скажіть Його учням, що Він воскрес! Ангел запрошує жінок-мироносиць нести звістку про воскресіння Церкві Христовій, стати євангелізаторами апостолів. І вони перші сповістили апостолам, що Христос воскрес із мертвих.
Ці жінки, свідки пасхального таїнства, перші отримали надію, перші повірили і перші стали паломниками надії, яку тепер можуть передати іншим. У цей Ювілейний рік надії саме українська віруюча жінка, за прикладом мироносиць, веде нас у цьому паломництві.
Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні наша Церква хоче подякувати жінці — як тій, що є джерелом надії для свого народу, для своєї родини, і як тій, що бере цю надію від воскреслого Христа і передає всім довкола.
Іван Павло ІІ сказав, що жінка є таїнством, — не в тому сенсі, що вона незнана, а тому, що Господь вкладає в неї особливі благодаті і вона носить у собі таїнство присутності Воскреслого в лоні церковної спільноти.
Якщо ми замислимося, хто в нашому житті вперше розповів нам про Ісуса, хто був для нас учителем віри, то здебільшого згадаємо жінку! Згадаємо із вдячністю свою бабусю чи маму, яка вчила нас складати пальці, щоб перехреститися, яка сама молилася і нас навчила живого спілкування із живим Богом — воскреслим Ісусом Христом! Тому сьогодні дякую вам, матері, які вчите молитися своїх дітей, передаєте їм свою віру як найбільший прабатьківський скарб.
Нині для України жінка — це таїнство надії. Можу засвідчити, що її сяюче обличчя є іконою надії нашого народу і рідної землі. Українська жінка часто зранена, тому що затуляє собою своїх дітей від російської смертоносної зброї; проживає життя у вигнанні, проходячи шлях внутрішньо переміщеної особи та емігранта; носить у серці найглибшу травму війни. Але водночас жінка є таїнством стійкості, резилієнтності, бо щодня підіймається і йде вперед, ведучи за руку своїх діточок. Споглядаю обличчя жінки-матері, жінки — шкільної вчительки, жінки-медика. Тепер в Україні жінка виконує чоловічу роботу, професійні обов’язки чоловіків. Її сила — неймовірна. Усе це — обличчя надії сучасної України!
Наголошу, що наша Церква в Італії (наші парафії та наш екзархат) народилася саме завдяки українській жінці. Сьогодні завершується дев’ятиденна молитва за покійного Папу Франциска. Ми пам’ятаємо його візит до собору Святої Софії в Римі, де він висловив вдячність українкам. Він — можливо, перший із Пап — подякував нашим жінкам, здебільшого доглядальницям в Італії, за те, що тисячі італійців переставилися до дому Отця в надії на воскресіння. Завдяки українкам багато італійців навернулися до Бога, навчилися заново любити своїх стареньких батьків, відійшли у вічність, отримавши Святі Таїнства, віднайшли віру у воскреслого Ісуса і спочили в Його обіймах.
Тому сьогодні, дороге наше жіноцтво, прагну вам подякувати. Завдяки тому, що ви сказали: «Ми хочемо своєї Церкви, свого священника, — хочемо жити по-християнськи там, де ми є» — ми тепер маємо цю неповторну парафію у Флоренції. Дякую вам за все, що ви робите тут для України. Бо я думаю, що нині немає такої жінки, — чи в Україні, чи поза її межами, — яка б не носила у своєму серці біль за Батьківщину, за своїх рідних, які воюють, за ті втрати, яких вона зазнала за понад три роки жахливої повномасштабної війни. Ваша Церква нині складає вам велику подяку.
Користаючи з цієї нагоди, бажаю подякувати цьому древньому місту, присвяченому Матері Божій, — Флоренції. Дякую за прийняття наших жінок, за прийняття нашої парафії. Запевняю вас, шановні флорентійці, що ми маємо багато чим із вами поділитися. Бажаю, щоб ця маленька парафія змогла здійснити ту місію, яку сповнили сьогодні жінки-мироносиці, отримавши її від ангела, — бути свідками надії, тими, хто через власну віру перемінює страхи, які навіює сучасність, на острах Божий, що є «початком мудрості», як каже Священне Писання (див. Пс. 111, 10). Українці мають багато чим поділитися, щоб повернути світовій спільноті відчуття і усвідомлення трагедії України, а також трагедії людства. Дякую за все, що робить громада Флоренції для наших людей, які живуть між вами.
Сьогодні — перша неділя травня, місяця, який наш народ посвячує Пречистій Діві Марії. Вона — наша Мати. Вона — квітка, у якій розквітла жіночість, що поєднала в собі дівоцтво й материнство. У Ній людство сповнило свої бажання і прагнення живого Бога.
Хай Мати Божа, Цариця травня, простягає до вас руки, буде посередницею в усіх ваших молитвах, прийме під свій покров усіх вас, ваші родини, ваших діточок, ваших рідних в Україні! Хай сила воскреслого Христа сяє на ваших обличчях! Будьте носіями і свідками надії там, де сьогодні покликав вас Господь нею ділитися!
Христос воскрес!
† СВЯТОСЛАВ
