Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю після Богоявлення
Народ, який сидів у темноті,
побачив велике світло (Мт. 4, 16).
Всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос народився!
Сьогодні неділя після Богоявлення. Євангелист Матей змальовує нам образ Христа, який після хрещення в ріці Йордан, після перемоги над спокусами диявола в пустелі виходить на привселюдну проповідь. Спаситель починає свою земну місію проголошенням присутності серед Божого народу Царства Небесного: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17). Це наче осердя, зміст проповіді Ісуса Христа. Він сам є Царством Небесним, носієм Божого світла, новим Адамом, який розпочинає нові стосунки між Богом і людиною. А покаятися — це ввійти в Царство, стати його членом, громадянином. Ба більше, це означає прийняти великий дар — синівський стосунок із Небесним Отцем, який об’явив своє батьківство над Йорданом. Покаятися означає прийняти дар усиновлення.
Обставини, які описує євангелист Марко, і навіть слова пророка Ісаї, що їх він цитує, начебто пояснюють нам, чому Христос починає свою місію саме в Галилеї. Проаналізувавши, як євангелисти Матей, Лука і Марко укладають розповідь про земну місію Спасителя, ми зрозуміємо, що це проповідь довкола однієї подорожі — із Галилеї, півночі ізраїльської землі, до Єрусалиму, на південь.
Ми чуємо сьогодні слова пророка Ісаї: «…Приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє!» (Мт. 4, 15). Можливо, у нашому розумінні словосполучення «поганська Галилея» має негативне значення, та насправді в нього вкладений цілковито інший сенс. Христос начебто входить у гущавину тогочасного суспільства, проповідує на перехресті різних культур, релігійних вірувань, не нівелюючи їх, а наповнюючи світлом свого Євангелія. Він входить у місце зустрічі тогочасного людства. Бо приморський шлях, який сьогодні згадує Матей, — це був особливий контекст зустрічі різних народів, котрі подорожували через Галилею із Месопотамії до Єгипту. Це був дуже важливий торговельний шлях. Можна сказати, що Спаситель розпочинає діалог із тогочасним суспільством, із його сподіваннями і тривогами, та вкладає в нього зародок Царства Небесного. Господь від початку проповідує не тільки для ізраїльського народу, Він виходить на його межу і стає голосом, що промовляє до всіх людей, які на цьому приморському шляху можуть зустріти Господа.
«Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло» (Мт. 4, 16). Ці слова пророка Ісаї, що їх повторив Матей, передусім стосувалися ізраїльського народу, який почув вістку про визволення з вавилонської неволі. Однак вислів «народ, який сидить у темряві», має тут глибше значення. Йдеться про той народ, який у поганській Галилеї, змішуючись із різними релігійними віруваннями, зраджував свого Бога. Христос кличе його назад до світла. Та й слово «темрява» має ширше значення. «Народ, який сидить у темряві» — це люди будь-якого часу і будь-якої культури, які, попри те, що розвиваються, будують свою цивілізацію, не носять у собі зародку життя вічного, отої євангельської закваски Царства Небесного, тому «сидять у країні й тіні смерті» (пор. Мт. 4, 16), не мають світла пізнання Бога.
Вживаючи слово «поганська Галилея», Матей, гадаю, не хоче зневажити здобутки культур свого часу: римської, грецької чи месопотамської. У такий спосіб він змальовує Ісуса Христа як того, хто просвітлює ті культури, відкриваючи їх до сприйняття Царства Небесного, яке є близько. І тоді народ, який сидів у темноті, зможе побачити велике світло. Все людство опинилося в країні смерті внаслідок первородного гріха, однак сходить велике світло — Христос, який наповнює Божим словом людські слова, засвічує небесне світло для земного царства, серед якого пускає свої перші паростки Царство Небесне.
Сьогодні наша Церква святкує неділю Божого слова. Встановлюючи цей день, Святіший Отець Франциск хоче звернути увагу християн усіх конфесій на спільний фундамент нашої віри — Святе Письмо, Боже слово. Водночас ми самі відчуваємо, що незважаючи на те, що минуло понад дві тисячі років відтоді, як Христос, починаючи проповідь, закликав: «Покайтеся, бо Небесне Царство близько», навіть наша сучасна культура щоразу більше занурюється в темряву незнання Бога, боговідступництва, країни смерті.
Над народами всього світу, які живуть у країні й тіні смерті, у гущавині сучасної культури через проповідь Христової Церкви, через свідчення праведного життя учнів Христа — через нашу віру — сьогодні має засяяти велике світло! У кожному історичному періоді це світло знову і знову повинно сходити на тих, хто, роблячи внесок у розвиток цивілізації, потребує євангелізації, Божого слова, яке несе слово надії.
Велике завдання сьогодні кожного християнина — ділитися даром віри, хрещення, Божого усиновлення з усіма людьми. Ось чому ми покликані щодня читати Святе Письмо, жити ним, просвічуватися Божим світлом і відповідати на заклик Христа: покайся, бо Царство Небесне близько! Увійди в те Царство, прийми дар світла, який приносить тобі Христос, виходячи із струменів йорданських! Будь частиною Божого народу! Нехай над тобою сьогодні засяє світло велике.
Святкуємо сьогодні також День Соборності України. Цього дня у 1919 році на Софійському майдані в Києві було урочисто зачитано Акт Злуки УНР і ЗУНР. Після цього вже не існувало двох Україн, Східної і Західної, є одна соборна і незалежна Україна. Це держава, яка тепер саме силою своєї соборності здатна протистояти російській навалі.
Однак для нас наша соборна Україна є нині тією Галилеєю, до якої нас посилає Господь нести світло Божого слова. Ми так хочемо ще раз відкрити День Соборності і наповнити його євангельським світлом!
Соборність України — це дар, який випливає із дару хрещення, із євангельського світла Київської Церкви. Це питома ознака єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви. Ми, християни, повинні закласти цей наріжний камінь у будову соборної Української держави, поширюючи між нами Царство Небесне на землі. Слова «Покайтеся, бо Царство Небесне близько» — це програма будівництва соборної України.
Тепер, під час війни, ми почуваємося народом, який сидить у темряві (навіть у буквальному сенсі через брак електроенергії та інших засобів існування, зокрема в холодний період року), адже щодня відчуваємо холодне дихання країни й тіні смерті. Тому ми дуже потребуємо Христового світла — християнської надії і світла життя! Вже в ранньохристиянській пам’ятці, у «Листі до Діогнета», читаємо про високе покликання християн, які «перебувають на землі, але є громадянами небесними; підкорюються поставленим законам, але своїм життям перевершують самі закони» (5; пор. Флп. 3, 20). Тож як сумлінні громадяни, будівничі та захисники соборної України, привнесімо в її побудову дар нашого Хрещення: будьмо водночас громадянами Царства Божого, поширюймо його довкола себе і любімо земну Батьківщину, прямуючи до вічної Батьківщини на небесах.
Сьогодні Христос нам каже: на тих, що сиділи в країні й тіні смерті, зійшло світло велике. У День Соборності України будьмо ми, християни України третього тисячоліття, проповідниками Божого слова, носіями вічних цінностей, будівничими надії, яка випливає із присутності між нами живого Христа.
Христос народився!
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
