Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Самарянки
Хто нап’ється води, якої дам йому Я,
не матиме спраги повіки (Ів. 4, 14).
Преподобні та всечесні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Любі діти нашої Церкви в Україні та на поселеннях, які моляться разом із нами за допомогою цієї живої трансляції!
Дорогі парафіяни Патріаршого собору!
Дорога молоде! Дорогі діти! Дорогі матері!
Христос воскрес!
Цієї неділі ми продовжуємо слухати Боже слово, осердям якого є символ води. Минулого тижня ми споглядали, як Христос підняв із довголітньої хвороби розслабленого чоловіка, що чекав на новий імпульс життя. У Старому Заповіті цей імпульс можна було отримати через воду, яку буцімто зворушував ангел. А тут Спаситель своїм словом дає недужому нове життя!
Сьогодні ми бачимо Ісуса Христа в Самарії біля стародавньої криниці, яку патріарх Яків збудував своїм потомкам і передав як дорогоцінну спадщину. Джерело води в засушливому кліматі завжди було пов’язане з досвідом спілкування людини з Богом. (У тій країні вода приходить із неба. Якщо немає дощу, усі джерела пересихають.) Ба більше, старозавітні патріархи будували криниці як певний меморіал особистого досвіду спілкування з Богом, який оживляє. Криниця слугувала символом Бога як джерела життя.
Ці криниці були також осередками соціального життя. Часто люди приходили здалеку зі своїми отарами, щоб отримати ковток живої води. Зустрічалися люди з різних племен, народів. Більшість старозавітних патріархів познайомилися зі своїми дружинами біля криниці. Тож криниця була простором спілкування, місцем зустрічі людини з людиною, а особливо людини з Богом.
І ось приходить Господь і сідає біля криниці… Євангелист Іван описує події, які відбуваються в цьому місці, у русі — одні люди приходять до криниці, інші відходять (тільки Христос залишається на місці), начебто переспівуючи історію старозавітних зустрічей народів, які шукали ковток живої води. Христос починає говорити із жінкою, долаючи всі перепони, які встановили між собою тогочасні культури. Юдеї вважали самарян за зрадників своєї національної релігійної ідеї, тому брати воду від жінки-самарянки було знаком величезного сорому. Господь звертається перший: «Дай Мені напитися» (Ів. 4, 7). Проте спраглою в тій історії насправді є жінка. Ісус Христос — це образ небесної криниці, яка тамує спрагу за вічним життям.
У тогочасному мовленні словосполучення «жива вода» означало протічну воду, тому що застояна вода була непридатною для пиття. Однак Господь говорить про таку живу воду, яка має в собі зародок вічного життя і тамує спрагу, що її в глибині душі відчуває кожна людина. Тією живою водою є Дух Святий, а справжнім джерелом — наш Отець Небесний, який перебуває в Сині і виливає на людину цю воду. Один ковток живої води тамує людську спрагу і вона вовіки не буде відчутна.
Зав’язуючи розмову із жінкою, Ісус Христос не просто розкриває історію її невдалого подружнього життя — Він дає їй напитися живої води, однак не з криниці Якова, а з джерела життя, яким є тільки Господь. Напившись цієї води, вона не матиме спраги повіки. Після цього жінка лишає свої глечики біля криниці, бо несе щось більше до самарійського міста — звістку про те, що зустріла Месію, джерело, з якого напилася живої води, що втамувала вічну спрагу за Богом! Самарянка не може стриматися і біжить повідомити всім про Христа, відчуваючи здійснення Господніх слів, які вона щойно почула: «Вода бо, що дам йому Я, стане в ньому джерелом такої води, що струмує в життя вічне!» (Ів. 4, 14).
Євангеліє показує, що кожна людина створена як посудина, у котру Господь хоче вкласти джерело живої води, яка б’є ключем у її нутрі. Жінка несе до міста Сихар уже не тільки воду, а й саме її джерело. Носити в собі джерело живої води Святого Духа і оживляти всіх довкола — ось що означає поклонятися Отцеві в Дусі та Істині! (пор. Ів. 4, 21–24). Той, хто матиме в собі те джерело, не відчуватиме спраги повіки, а навпаки — ріки води живої потечуть з його нутра — ось до якої благодаті кожного з нас кличе свята Церква!
Ми можемо зачерпнути живу воду благодаті Духа Святого в наших храмах. Цікаво, що з перших віків християнства святі престоли в церквах, на яких звершуються Таїнства Христові, Отці Церкви називали запечатаним ключем живої води, що з неї витікає безсмертя. А ми, люди, приходимо, щоб під час кожної Божественної Літургії напитися живої води і в собі понести її у світ.
«Хто нап’ється води, якої дам йому Я, не матиме спраги повіки»(Ів. 4, 14). Ці слова звучать у травні по-особливому. Адже цього місяця все оживає, створюється відчуття, що джерело життя б’є в природі ключем.
Наша Церква традиційно присвячує травень Пречистій Діві Марії, яка звершила в собі Боже слово, що його нам сьогодні проголошує Святе Євангеліє. Це про Неї і до Неї скаже Гавриїл у Благовіщенні: «Дух Святий зійде на Тебе й сила Всевишнього Тебе отінить» (Лк. 1, 35). Це Вона була першою, яка повірила і прийняла в себе живу воду благодаті Духа Святого, як про Неї проголосила Єлизавета: «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться Їй сказане від Господа» (Лк. 1, 45). Це на Ній вповні здійснилося слово Господнє про жінку із сьогоднішнього Євангелія: Вона нам породила джерело життя нашого — Спасителя Ісуса Христа. Це Вона в повноті відкриває зміст дару Божественного материнства — кожна матір у постаті Пречистої Діви Марії може знайти взірець для наслідування, свою Небесну Матір і покровительку власного материнства. А ми, вірні, бачимо Пречисту Діву Марію як повну благодаті — Від неї понині до нас течуть ріки води живої благодаті Духа Святого.
Величаючи Пресвяту Богородицю, ми молимося за нашу Батьківщину-матір, за те, щоб в Україні сила життя перемогла силу смерті. Під Її материнський покров із давніх-давен ми поручаємо наше українське військо й посилено молимося за перемогу нашого народу над російським загарбником, агресором і окупантом. Жива вода, що витікає з лона Пречистої Діви Марії, нині все оживляє і є ковтком життя вічного, якого ми спраглі.
Сьогодні ми святкуємо День матері. В усіх наших храмах в Україні і за кордоном молимося за кожну українську матір. Насамперед дякуємо Богу, що посилає дар материнства нашому народові. Молимося за наших жінок, які готуються до материнства, за наші подружжя, за їхню готовність співдіяти з Богом у дарі нового життя для рідного народу і нашої Церкви. Дякуємо українкам, які не бояться викликів і тягарів свого високого материнського покликання. Особливо молимося за матерів, які готові віддати життя за своїх дітей.
День матері — улюблене свято в наших громадах за кордоном. Ті мами, які ще задовго до війни були змушені виїхати на заробітки, щоб забезпечити краще майбутнє для своїх дітей, у це свято відчувають особливу близькість до Батьківщини, до своїх рідних, — відчувають, що в любові до дітей полягає зміст життя матері.
Цього дня молимося за матерів, які під час війни покинули домівки і перебувають зі своїми діточками далеко від рідного дому. Нехай наша молитва до них долине звідси, із Патріаршого собору.
Нині материнство як Божий дар зазнає великої атаки з боку сучасної глобалізованої культури та новітніх антилюдських тоталітарних ідеологій. Так багато жінок відкидають цей Божий дар, часто готові зректися свого материнства в ім’я кар’єри, бізнесу чи інших приземлених і скороминущих людських планів! Набирає популярності подружжя без дітей (child-free). Той, хто підтримує цю тенденцію, не розуміє, що співжиття, у якому чоловік і жінка навмисно відмовляються від народження дітей, не може називатися подружжям. Бачимо також, як навіть у нашій державі намагаються торгувати материнством. Останніми роками ми дізналися, що таке сурогатне материнство, або виношування плоду поза материнським тілом. Ці нові виклики глибоко ранять святе покликання материнства, яке Господь дарує українській жінці.
Та особливо хочемо по-людськи і по-християнськи обійняти жінок, материнство яких зранила ця жорстока війна, зокрема тих, що моляться за своїх синів і дочок — воїнів, і просять, щоб Господь Бог і Пречиста Діва Марія зберегли їх від убивчої руки ворога.
Ми тривожимося і молимося також із тими матерями, які день і ніч плачуть, тому що їхній син чи їхня донька перебуває у ворожому полоні. Уявіть собі біль мами, якій повідомили, що її дитина пропали безвісти! Та бідна жінка навіть не знає, як молитися за свою дитину: чи як за живу чи вже як за померлу… Хто може втішити матір, у якої війна вкрала дитину?!
Серед нас присутня спільнота матерів наших загиблих героїв, яка гуртує цих скорботних жінок з усієї України довкола Патріаршого собору. Дорогі матері, прийміть сьогодні поклін від вашої Церкви-матері.
Споглядаючи обличчя ваших загиблих дітей на фотографіях, віримо, що вони перебувають у Божих руках, біля джерела вічного життя. Віримо, що вони є причасниками остаточної перемоги — над смертю. Віримо, що вони живі і одного дня ми всі разом зустрінемося з ними біля престолу Всевишнього. Нехай Пречиста Діва Марія, наша Небесна Матір, яка породила до вічного життя в Христі кожного з нас, заопікується кожним і кожною з вас. Нехай прийме ваші молитви, які ви приносите до Господа Бога за своїх загиблих дітей у цьому святому храмі.
Ми просимо: Мати Божа, благослови українську жінку даром материнства! Заопікуйся кожною українською матір’ю, подаруй той день, коли на її обличчя повернеться усмішка. Пресвятая Богородице, спаси нас!
Христос воскрес!
† СВЯТОСЛАВ