Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Святих Отців і навечір’я Різдва Христового
Отак і я у святині Тебе виглядаю,
щоб побачити силу Твою і славу Твою (Пс. 63, 3).
Преосвященні владики!
Преподобні та всечесні отці!
Дорогі брати і сестри в монашестві!
Любі діти нашої Церкви в різних куточках земної кулі,
які за допомогою цієї живої трансляції моляться разом із нами!
Достойні пластуни, які урочисто прибули до нашого Патріаршого собору!
Дорогі наші парафіяни, молоде, наші діточки!
Слава Ісусу Христу!
Цієї неділі, яка в навечір’я Різдва Христового безпосередньо впроваджує нас у це велике свято, Боже слово, що його ми щойно почули, захоплює нас у якийсь всесвітній рух. Слухаючи читання Апостола та Святого Євангелія, ми відчуваємо, що все зарухалося. Чуючи, як Матей передає нам генеалогію Ісуса Христа, відчуваємо, як не просто змінюється покоління, а відбувається космічний рух зближення — людина шукає, виглядає Бога, а Він прагне поєднатися з нею. І кульмінацією цього взаємного наближення, як говорив святий Максим, ісповідник космічної Літургії, є таїнство воплочення, коли Бог стає людиною, коли вічний і понадчасовий Творець входить в історію свого створіння, коли Він, невидимий, стає видимим у людському тілі, коли Всемогутній з’являється як маленьке, ніжне, беззахисне дитятко. Бог приходить на землю і шукає свого місця в людському серці.
Слухаючи ці імена, які сьогодні згадує Боже слово, ми можемо себе cпитати: що вони для нас означають? Що ті Отці, пам’ять яких нині вшановуємо, хочуть нам сказати? Прислухаючись до їхнього свідчення, голосу, розуміємо, що вони, а в них кожна людина, постійно шукають, — шукають себе, свого місця на цій землі, серед різних народів світу, навіть серед рідного народу. Людина шукає місця. Проте вона може знайти себе і все інше, чого шукає, лише тоді, коли знайде своє місце не на землі, а на небі, коли знайде себе в Бозі.
Те саме ми можемо сказати й про Бога. Входячи в діалог з людиною на зорі людської історії, коли вона [людина] втратила даний їй Божий рай, Він шукає свого місця в ній. Бог стукає до людського серця. І лише той, хто відкриє для Нього своє серце, особистий простір, власне життя, вдостоїться тієї особливої благодаті, що Бог увійде в нього. У книзі Одкровення, останній книзі Святого Письма, читаємо слова Христа: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (Одкр. 3, 20).
Сьогодні євангелист Матей запрошує нас поглянути на шлях святого Йосифа Обручника, яким начебто завершується генеалогія Ісуса Христа, час очікування Месії. Споглядаючи Діву, яка готується народити, Йосиф не розуміє вповні Божого задуму. Тому вві сні йому являється ангел і каже: «… Не бійсь прийняти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалося, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 20). І Йосиф повірив, відкрив своє серце, створив простір для того, щоб таїнство Різдва могло відбутися як вершина, кульмінація людської історії.
Тому цей день навечір’я Різдва Христового скеровує нашу увагу до руху Святої родини у Вифлеємі. Виконуючи наказ римського імператора Августа про перепис населення, Йосиф і Марія пускаються в далеку дорогу з Галилеї до Вифлеєму, міста Юди, тому що вони були з роду і дому Давида. Мабуть, тоді у Вифлеємі було багато чужинців, які, так само як Свята родина, прийшли, щоб виконати припис земного володаря, і шукали, де б їм переночувати. І ось серед тих подорожніх сам Господь Бог у Святій родині стукає до дверей мешканців Вифлеєма, шукаючи собі місця серед людей. Але ми чуємо, що для Святої родини не знайшлося місця в заїзді. Простором для народження Божого Сина слугувала убога печера, яку навіть сьогодні може побачити кожен, хто відвідує багатостраждальний Вифлеєм. Маленька печера, пристановище пастухів, стала тією святинею, що про неї нам каже цар Давид, з роду і дому якого має народитися Спаситель світу: «Отак і я у святині Тебе виглядаю, щоб побачити силу Твою і славу Твою».
У таїнстві Різдва здійснюється прагнення знайти своє місце в Бозі пророка Давида. Сповнюється обітниця, яку Бог дав Авраамові, що в його потомстві будуть благословенні всі народи землі. Божа сила виявляється в людській немочі. А Божа слава починає сяяти з убогої Вифлеємської печери.
Слухаючи це Боже слово про рух, про пошук людини за Богом і пошук Бога за місцем у людині, ми маємо сьогодні відповісти на ті самі питання, але вже в особистому житті. Переживаючи це Різдво, ми відчуваємо, як багато є тих, що хочуть нам його вкрасти. Уже вдруге святкуємо його під час великої, повномасштабної війни. І так стається, що у великі свята ворог хоче посіяти на нашій землі якнайбільше атак і смерті. Проте нині для нас лунає певна пересторога з небес: кожен із нас може сам у себе вкрасти Різдво, якщо не дозволить Богові ввійти у своє серце, в особистий життєвий простір, у власну радість чи навіть у свій біль і смуток. Щоразу, як ми вихолощуємо із Різдва духовний, релігійний зміст, то перетворюємо його на свято комерції, розваги або використовуємо його для якогось іншої приземленої мети. Не знаходячи в собі місця для Бога, ми можемо вкрасти в себе Різдво так само, як це зробили ті, що не знайшли у Вифлеємі місця для Святої родини, що стукала в їхні двері.
Тож відкриймо серця для Бога, який хоче народитися! Бо ми теж, як люди, як народ, вкотре шукаємо свого місця в історії сучасного людства, шукаємо місця на рідній українській землі. Ми зможемо знайти його лише тоді, коли відкриємо серце до Бога через віру, яка є відкритим простором для Нього. Про це так ясно нам сьогодні говорить Послання до євреїв, згадуючи тих, «що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали» (Євр. 11, 33–34). Хто відкрив особисте життя для Бога своєю вірою, у кому замешкав сам Господь — зумів створити простір життя серед безумства смерті на цій землі!
Тож не біймося святкувати Різдво, не біймося радіти в цей час! Адже ця радість приходить не від людей, а від Господа Бога. До нас сьогодні, цього вечора, хоче завітати Пресвята родина, щоб принести в наші домівки, у наші серця вічного Бога, який стає людиною поміж нами. Син Божий прагне, щоб ми в цей святковий день дали Йому місце в особистому життєвому просторі.
Вітаю вас із прийдешнім святом. Бажаю вам глибоко пережити цей день і гідно підготуватися до того Дитятка, яке хоче завітати до вашого дому. Разом із Давидом скажімо сьогодні: Господи, і я у Твоїй святині Тебе виглядаю, щоб у Божественному Дитяті, яке спочиває на руках Марії, побачити Твою силу і славу (пор. Пс. 63, 3). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
