Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Всіх святих
того і Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним (Мт. 10, 32).
Дорогі в Христі!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, через тиждень після П’ятдесятниці, Христова Церква святкує неділю Всіх святих, запрошуючи нас побачити та усвідомити плоди дії Духа Святого в історії спасіння, яку Господь Бог чинить стосовно своїх дітей, — запрошуючи нас побачити все те, що Він створив для людини і в людині. Цієї неділі ми згадуємо старозавітних праведників та всіх подвижників християнського життя Нового Завіту, ті моменти святості, які були немовби оазисом серед пустелі, бо там, де діє Божий Дух, який надавав людині святість, було справжнє життя, — серед пустелі людського гріха. Коли Господь Бог вилив свого Духа на всяке тіло, — як каже пророк Йоіл, — тоді вся земля зазеленіла, людство відродилося до того життя, яке цей Дух подає (пор. Йоіл 3).
Вшановуючи пам’ять святих усіх часів людської історії, ми святкуємо велике діло Духа Святого в історії людини. У чому полягає та святість, звідки вона береться та як проявляється? І от сьогодні слово Євангелія нас про це сповіщає. Ми чуємо глибокі слова, від яких віє свіжістю раннього християнства. Каже Христос: «Хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним» (Мт. 10, 32).
Що означає слово «визнати»? Воно пов’язується на слух із спільнокореневим «знати». У нашому розумінні поняття «визнати» вказує на якийсь вчинок нашого розуму. Ми про щось думаємо, щось аналізуємо і визнаємо як об’єктивну істину. Тож можна припустити, що «визнати» і означає те, про що каже нинішнє Євангеліє. Проте, якщо ми вчитаємося в те Боже слово, то зрозуміємо, що йдеться про щось набагато глибше, а не лише про знання. Грецький текст вживає слово «ομολογήσει» — «ісповідання»: «Хто ісповість (лат. confitebitur) Мене перед людьми, того і Я ісповім(лат. confitebor) перед Моїм Отцем Небесним».
Що мав на увазі Христос, говорячи в такий спосіб до своїх учнів? Передусім ми розуміємо, що ісповісти Бога перед людьми — це признатися до Нього, засвідчити те, що Він мені вчинив. У контексті Старого Заповіту це означало для ізраїльтян визнавати Творця як Бога, а не як творіння, відмовитися — навіть ціною власного життя — служити творінню замість поклонятися Творцеві, відкинути ідолопоклонство. Однак коли прийшов Христос і Духом Святим помазав своїх апостолів, учнів, ісповідь віри стала чимось набагато глибшим.
Сьогодні для нас, християн, визнати Христа перед людьми — це признатися до Божої любові, яку Він має до нас, визнати, що в нас живе Дух Святий, — признатися до Божої любові, яку ми носимо в собі. Святий Августин про це говорить набагато краще — що в Христових словах йдеться не про те, щоб ми пізнали Бога, а про те, щоб Він нас упізнав. Бути пізнаним Богом — це бути Ним любленим. Знати тут означає любити.
Цікаво, що та любов проголошується як взаємна, як посідання того самого Духа Божої любові. Христос каже: «І Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним», іншими словами, Він упізнає того, хто Його любить, хто намащений Його Духом. Дуже незвично звучать Христові слова: «Я ісповім того, хто Мене ісповість». Таке Спасителеве визнання наприкінці історії дуже урочисто описується у книзі Одкровення, у якій читаємо, що Христос визнає того, хто держаться Його імені (пор. Одкр. 3, 5.8). А ще Він упізнає кожного, хто носить на собі Його печать (пор. Одкр. 7). Бо коли ми отримуємо дар Святого Духа, то священник, помазуючи нас, каже: «Печать дару Святого Духа. Амінь». Ця печать Духа, Божа любов, яка спочиває в нас, зробить нас пізнаваними серед множества інших людей і народів в кінці історії. І саме за знаком Божої любові, яка спочиває у нас, Господь Христос упізнає нас, ісповість нас, виявить перед Отцем своїм Небесним тих, хто є з Ним одного і того ж Духа.
Поняття «визнати» набуває нових ознак в інших книгах Святого Письма. Коли хтось визнає Бога як свого Творця і Спасителя, признається до Божої любові, то не може мовчати. Дух Святий надихає його співати, прославляти, хвалити Бога, проголошуючи ті великі діла, які Господь йому вчинив.
Цікаво, що слово «ομολογήσει» у своїй найближчій артикуляції — «’ἐξομολογεῖσθε» — означає «хваліте». На великих богослужіннях, зокрема Полієлейній утрені, ми співаємо Псалом 135, який називаємо «Полієлей» («Хваліте Бога») і в якому псалмоспівець оспівує велику милість Бога до людини, вихваляє великі діла, що їх Спаситель вчинив своєму народові, а відтак перетворює визнання Бога на прославу, на хвалу.
Каже сьогодні Христос до учнів: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мт. 10, 37–38). Бо як син чи донька не можуть не визнати любові тата і мами, так само сини і доньки Божі не можуть відректися від тієї Божої любові, якою вони спаслися, у яку повірили. Отож бути святим означає бути повним Божої любові, повним Духа Святого, бути Його достойним і в Ньому перебувати. Апостол Іван Богослов навчає: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Ів. 4, 16).
Бути святим під час війни… Що це означає? Чи це можливо? Адже до святості покликані всі народи і люди. Хто не буде святим, не зможе увійти в Царство Небесне. Як нам, українцям, віднайти дорогу до святості в цих жахливих умовах війни? Цього тижня ми пережили страшне потрясіння через підрив Каховської ГЕС. Ми бачили, як море диявольської злоби вкотре розлилося Україною. Як нам серед моря злоби зберегти в собі силу Божественної любові? У сьогоднішньому Божому слові маємо гарне пояснення. Лишитися носіями Божої любові — це дорога до святості. Тому цієї неділі в усіх наших храмах ми збираємо те, що поможе врятувати життя людей на Херсонщині, зокрема воду і продукти, готуємо місця, щоб прийняти людей, будинки яких затоплені чи зруйновані.
Божа любов перебуває в людині в конкретний спосіб. У нас, українців, вона проявляється як любов до Батьківщини. Хто не любить Бога і України, той їх недостойний! Це, мабуть, ріже вуха людям з інших країн. Чи патріотизм може бути дорогою до святості? Коли ми говоримо про любов до Батьківщини, нас часто звинувачують у націоналізмі. Коли ми обстоюємо право на існування свого народу, своєї держави, нам закидають, що ми в той чи той спосіб порушуємо плани, навіть так звані мирні плани, глобалізованого людства наших днів. Однак святі завжди і всюди були своєрідною провокацією для свого оточення, бо показували якусь дальшу перспективу людського життя. Адже все те, що ми маємо в цьому житті (батька, матір, поле, дім тощо), — це тільки ікона Божої любові до нас, любові, яка кличе кожного нас до взаємності, віддати самого себе їй! І лише тоді, коли ми визнаємо перед сучасним людством Господа Бога як джерело тієї любові, тоді виконаємо своє завдання, християнське свідчення. Якщо ж хтось зречеться Бога, який оживляє його своєю любов’ю, того, каже Христос, зречеться і Він перед своїм Отцем Небесним (пор. Мт. 10, 33).
Ми сьогодні просимо: всі святі, помагайте нам! Святі всіх часів і народів, моліться за Україну! Святі всіх часів і народів, моліться за те, щоб плід любові Духа Святого дав сьогодні в нас, синах і дочках нашої Церкви, свої плоди! Усі святі, моліться за нас, щоб сила, необмежений океан Божественної любові висушив це море людської злоби, яку виливає на Україну російський окупант. Нехай Дух Святий у своїх святих наших днів перетворить смертоносну війну на оазис Божого миру і життя, справедливого миру для України. Усі святі, моліть Бога за нас! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
фото з архіву
