Проповідь Блаженнішого Святослава у Новояворівську з нагоди 25-річчя української провінції Згромадження сестер місіонерок Найсвятішого Ізбавителя
Поклонятися Богові в дусі та істині означає насамперед шанувати Бога не з примусу, а з любові до Нього. Поклонятися Йому в істині може не той, хто Його боїться і своїми жертвами намагається задобрити Його, щоб Він, бува, не покарав його — так шанують Бога погани, ті, що Його не знають. Ті ж, що напилися живої води, не бояться, а люблять Його, лише вони є справжніми поклонниками Отця Небесного.
І багато хто увірував у Нього на слова жінки,
яка посвідчила (пор. Ів. 4, 39).
Високопреосвященний владико-митрополите Ігорю!
Преосвященні владики!
Високопреподобний отче ігумене!
Преподобні та всечесні отці!
Високопреподобна мати генеральна настоятелько
сестер Найсвятішого Ізбавителя!
Преподобна мати провінційна настоятелько!
Преподобні сестри!
Достойні представники влади Яворівщини різного рівня!
Шановні діти та молодь!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос воскрес!
Боже слово описує нам сьогодні, як Ісус Христос мандрує з Галилеї до Єрусалиму. Опівдні, коли сонце найбільш безжальне до людини, Він приходить до криниці Якова і сідає біля неї. Створюється враження, що Він захотів лишитися сам біля тієї криниці, бо посилає учнів до міста Сихем за харчами. І ось із того міста приходить по воду жінка-самарянка. Христос, мабуть, саме на неї чекав. Він першим до неї звертається, ламаючи тогочасні правила спілкування між різними етнічними групами, релігійними спільнотами Святої землі, навіть між чоловіком і жінкою. Просить її: «Дай Мені напитися» (Ів. 4, 7).
Що означає ця подія і слова та жести Ісуса Христа? Якщо ми вслухаємося у священні книги Старого Завіту, то побачимо, що Спаситель здійснює якийсь дивний містичний подружній ритуал. Пригадаймо собі, як слуги Авраама знайшли дружину для його сина Ісаака. Авраам посилає слуг у свій край, до рідні. Ті приходять до криниці. І ось надходить Ревека. Тоді слуга звертається до неї такими самими словами: «Дай мені, за ласки твоєї, трохи напитися з твого жбану» (Бут. 24, 17). І коли дівчина напоює його, він знаходить для Ісаака дружину.
Щось подібне зробив і Яків, який викопав цю криницю. Коли він пішов шукати собі дружину в землі Лавана, то прибув до криниці (Бут. 29). До цього місця приходить Рахиль. Яків відвалив камінь, напоїв її та її овець, і там, біля криниці, уперше поцілував свою майбутню дружину. Такий дивний жест, який зберіг нам священний автор книги Буття!
Христос приходить до свого народу як наречений, який шукає собі наречену. Цікаво, що старозавітні пророки, для того щоб описати взаємини між Богом і Його народом, обирають мову подружнього стосунку. Господь представляє себе нареченим, чоловіком, який шукає свою наречену. А жінка тут означає Божий народ.
Недаремно пророки говорять про дочку Сіонську, дочку Єрусалиму, яка чекає на Месію так, як наречена чекає на свого нареченого. Ми не знаємо імені самарянки, Іван говорить про неї як про жінку. Кажучи: «Дай мені напитися», Христос начебто входить в її особисте життя. Євангелист вказує, що самарянка мала шістьох чоловіків. Як відомо, число «6» є знаком чогось неповного, фальшивого. Натомість справжнім, сьомим, тим, на кого чекала жінка, є саме Він — Месія, Христос-Спаситель. Та спрага, про яку ми сьогодні чуємо і яка начебто означає пошук за єдиним коханим, описана в цьому Євангелії як спрага за живою водою, що б’є ключем із справжньої криниці. Цією криницею є сам Ісус Христос, джерелом — Отець, а водою — Дух Святий.
Знайшовши того єдиного, справжнього, самарянка кидає свій дзбан і несе живу воду вже не в якомусь посуді, а в собі. Вона вертається до свого міста і стає справжньою місіонеркою, посередницею зустрічі. Жінка вже не може поводитися по-іншому. Вона хоче, щоб всі знайшли того, кого знайшла вона, хто сказав про неї всю правду, ба більше, хто втамував її спрагу за Богом, за вічним життям, щастям, для якого створена і до якого покликана людина. Цікаво, що самаряни в кінці кажуть: «Віруємо не з-за самого твого оповідання — самі бо чули й знаємо, що направду Він — світу Спаситель» (Ів. 4, 42).
Дорогі в Христі брати і сестри! Це історія про нас, про кожну людину, про нашу Церкву, про наш народ. Це історія про цей храм. Бо із цього святого престолу пульсує джерело вічного життя, у ньому спочиває Христос — той самий, якого зустріла жінка-самарянка. Якби в цій церкві не було живої води вічного життя, то, мабуть, вас усіх тут не було б, зокрема цих дітей, які сьогодні слухають Боже слово. Якби тут була духовна посуха, ви шукали б живої води деінде.
Те слово про вічне життя скероване до кожного з нас. Це тобі й мені каже Христос: «Дай мені свою спрагу. Прийдіть до Мене всі, втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Я дам воду, яка у вас стане джерелом, що б’є ключем у життя вічне. Зроблю вас здатними поклонятися Богові в дусі та істині, бо саме за тими, хто шанує Бога, сьогодні шукає Небесний Отець».
Поклонятися Богові в дусі та істині означає насамперед шанувати Бога не з примусу, а з любові до Нього. Поклонятися Йому в істині може не той, хто Його боїться і своїми жертвами намагається задобрити Його, щоб Він, бува, не покарав його — так шанують Бога погани, ті, що Його не знають. Ті ж, що напилися живої води, не бояться, а люблять Його, лише вони є справжніми поклонниками Отця Небесного. Бог каже кожному з нас: «Я тебе люблю — люби Мене так само». Якщо ми відгукнемося на Боже запрошення, тоді будемо в тому Дусі Святому, який у нас кличе «Авва, Отче» (пор. Гал. 4, 6), як каже нам Святий Павло, по-справжньому до Нього молитися і так промовляти в любові, як наречена промовляє до свого коханого. Це глибоко описав Григорій Ніський, коментуючи славну старозавітну книгу Пісня пісень.
Це історія про тих, що навчилися поклонятися Отцеві в дусі та істині, знайшли свого єдиного Нареченого і стали Його місіонерками. Це історія про вас, дорогі сестри!
Ми зійшлися сьогодні сюди, щоб приглянутися до того дивного діла, яке Бог вчинив із нашою Церквою 25 років тому. Мабуть, більшість із нас ще пам’ятає, як у 90-х роках минулого століття, коли наша Церква вийшла з підпілля і наш народ ламав замки храмів, співаючи: «Хочемо Бога — Він наш Батько, хочемо Бога — Він наш Цар». Це наша Церква, як улюблена Христова наречена, співала і шукала в тій спразі свого Нареченого. І ось ви, сестри, тут, у святому храмі, відповіли на це покликання. Це до ваших сердець промовив Христос такі дивні слова: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай Мені напитися, то попросила б сама в Нього, а Він дав би тобі води живої… [що] стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (пор. Ів. 4, 10–14).
Народження цієї східної гілки Згромадження сестер місіонерок Найсвятішого Ізбавителя відбулося в дивний спосіб. Зазвичай дівчата поодинці приходять до монастиря, а у вас сталося інакше. Саме тут, довкола цієї криниці, уже не Якова, а самого Христа, ви створили свою спільноту, почали разом жити і черпати живу воду з цієї криниці. Тоді приїхала ця спільнота сестер із Німеччини, щоб придивитися до вас, щоб з’ясувати, чого ви хочете: чи живої води Святого Духа, чи, може, тієї води, про яку спочатку просила самарянка, щоб не ходити далеко? Вони побачили, що мотивом пошуку богопосвяченого життя була ваша справжня спрага за Богом. І в цьому святому храмі сталося ваш небесний Наречений подарував вам містичний поцілунок. Згромадження сестер місіонерок Найсвятішого Ізбавителя почало існувати у новому вимірі.
Складаємо подяку тим, хто вам посвідчив Христа, зокрема отцям Чину Найсвятішого Ізбавителя, які вас тут прийняли, навіть більше, напоїли живою водою, втамовуючи вашу спрагу за Богом. Дякую сестрам цього місійного Згромадження з усього світу. Зокрема, висловлюю подяку матері Маргарет за те, що ваші сестри приголубили цих дівчаток. Ви їм повірили, ви про них подбали. Дарували їм не тільки чернечий одяг, а й виховання, яке ми звемо формацією. Як бачите, це джерело вічного життя Духа Святого дало свій плід. Так сталося, що більшу частину тих 25 років ми пройшли разом. Я пригадую, як ви приїжджали до мене до Києва, прийнявши сміливе рішення відкрити ще один місійний дім у Чернігові. Яким цікавим був цей місійний поклик! Бо лише той, хто сам знайшов Христа, може привести до своєї знахідки інших. Дякую вам за ті мудрі, мужні материнські моменти, які ви пережили разом із нашими сестрами, добре вивчивши українську мову. Не всі німці на таке здатні, але вам це вдалося, бо ви говорили мовою любові, благодаті Духа Святого.
Ця східна гілка Згромадження сестер місіонерок Найсвятішого Ізбавителя досягла такого розвитку, що сьогодні сестри редемптористки обрали генеральною настоятелькою одну з цих перших українських дівчаток. Мати Теодоро, ми так тішилися, що Україна дала першу в історії генеральну настоятельку цього Згромадження! Мені так приємно, що мої студентки, з якими ми разом вивчали богослов’я, слухали Боже слово, нині йдуть у світ, щоб познайомити з Христом кожну спраглу душу, яка на Нього чекає.
Я думаю, що сьогодні не буде достатньо ані часу, ані слів, щоб перерахувати ті всі ознаки особливої благодаті дару життя вічного, що пульсує з криниці Отця Небесного, яким є наш Господь-Спаситель, присутній між вами, дорогі сестри! Якщо Він сьогодні може так зворушити серце дівчини, що вона готова Йому єдиному, як своєму небесному Нареченому, життя віддати, значить Він живий! Той Христос, у якого ми віримо, є не ідеєю, а живою особою. Він об’єднав у собі Бога і людину. Колись Лаван казав до Якова: «Ти є плоть від плоті моєї. Ти є кість від кості моєї» (Бут. 29, 14). А сьогодні ми можемо сказати до нашого Христа, померлого і воскреслого: Ти, Ісусе, узяв на себе всі мої страждання, прохання і потреби. Ти, Ісусе, мій воплочений Боже, є плоть від плоті моєї, кість від кості моєї!
Під час цієї тяжкої війни ми бачимо спрагу нашого народу. У деяких наших парафіях на Сході України склад парафіян повністю змінився: попередні наші вірні виїхали, але жоден наш храм не є порожнім. Бо там, де є наша Церква, б’є ключем джерело вічного життя.
Нині український народ шукає свого Спасителя, питає: Боже, де Ти? Кому ми маємо виявити нашу спрагу за справедливістю, за миром, за перемогою добра над злом? Христос знає про неї, перш ніж ми розтуляємо свої вуста. Він готовий її втамувати благодаттю Святого і Животворного Духа, якого ми очікуємо на закінчення П’ятдесятниці.
Хай Господь Бог буде благословенний за всі ті дари, які Він нам дав. Знайте, який великий дар спочиває в цьому храмі. Будьте свідомі, що тут пульсує джерело вічного життя. Не шукайте іншого. Хай Мати Божа Неустанної Помочі, ікону якої свого часу я подарував Військово-морському флотові, а останню — командувачеві Сухопутних військ України, повсякчас вам допомагає, а через вас зробить місійною нашу Церкву в тілі нашого багатостраждального українського народу. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
