Проповідь Блаженнішого Святослава у п’яту неділю після Зіслання Святого Духа
Острах Господній — початок мудрости (Прип. 1, 7).
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогоднішнє Святе Євангеліє (Мт. 8, 28–9, 1) відкриває перед нами цікавий образ. Ісус Христос перепливає на протилежний бік Галилейського моря та прибуває в Гадаринський край. Те, як Матей описує цю подію, дещо відрізняється від розповідей інших євангелистів.
Передусім створюється враження, що Христос просто стоїть — наче зупинився на роздоріжжі. А довкола Нього — рух: події, обличчя, голоси. Ось до Христа наближаються двоє біснуватих — настільки люті, що ніхто не наважувався перейти тією дорогою. Вони кричать: «Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?» (Мт. 8, 29). Пастухи, які стали свідками оздоровлення біснуватих і загибелі стада свиней, втікають і розповідають про пережите. Тоді приходять мешканці міста. Побачивши все, що сталося, вони просять Ісуса піти. У цій драматичній історії Господь промовляє тільки одне слово. І каже його не до людей, а до бісів — чи, радше, до біснуватих, голосом яких промовляв злий дух: «Ідіть…» (Мт. 8, 32).
Що означає ця подія? Який глибокий зміст Божого слова, що звернене до нас сьогодні? За провідника дорогами цього євангельського тексту візьмімо книгу Приповідок Соломонових. У ній знаходимо образ, подібний до того, що змальовує Матей: персоніфіковану Божественну Премудрість, яка, коли приходить до людей, сповіщає, з одного боку, спасіння, а з іншого — руїну. У пролозі до цієї книги читаємо: «Мудрість по вулицях голосить, свій голос по майданах піднімає, на роздоріжжях гомінливих кличе, при входах у браму в місті виголошує… Верніться на мою дорогу; ось зіллю на вас мій дух, слова мої звіщу вам» (Прип. 1, 20–23). Цей образ Премудрості, яка стоїть на роздоріжжі й кличе на свою дорогу, глибше розкриває сенс зцілення біснуватих. Господь Бог приходить до людини, щоб дарувати їй свого Духа, покликаючи її на свою дорогу — і цим чинить спасіння.
Але разом із цим ми бачимо, що завершення цієї події несе в собі образ нещастя і знищення. Пастухи налякалися, проте не мали остраху Господнього, що дає змогу відчути присутність Божої сили, самого Бога, який у своїй Премудрості та своєму Дусі приходить, щоб дарувати спасіння. Мешканці, які прибувають, щоб подивитися на те, що сталося, просять Христа піти від них.
Далі книга Премудрості звертається до тих, хто не приймає Божого Духа, не приймає діла спасіння і, як наслідок, потрапляє під руїну і загибель. Мудрість говорить до тих, хто її не слухає: «За те, що вони зненавиділи науку, страху Господнього не прийняли, поради моєї не бажали, знехтували всі мої докори, — тому плоди своїх учинків їстимуть, наситяться задумами своїми. Бо відступництво невігласів їх убиває, і безтурботність дурнів губить їх. Хто ж слухає мене, той житиме безпечно, і буде спокійний, не боявшися лиха» (Прип. 1, 29–33).
Змістом цієї притчі є прихід до людини Сина Божого, який несе спасіння. Саме Він є вічною Божественною Премудрістю Отця. Через Нього і з огляду на Нього все постало, як ми ісповідуємо у «Символі віри». Хто приймає Його Духа Премудрості — той звільняється від злого, отримує мир, оновлення, визволення, можливість будувати. Хто ж Його не приймає — той буде споживати плід власних учинків. Недаремно біси просили Христа ввійти в стадо свиней — тварин, які в релігійній та суспільній свідомості були символом нечистоти. Це стадо виявляє нечисті рішення та задуми мешканців цього краю. Тому сповнюються слова Писання: «Поради моєї не бажали, знехтували всі мої докори, — тому плоди своїх учинків їстимуть, наситяться задумами своїми» (Прип. 1, 30–31). Усе це показує велику руйнівну силу злого духа і небезпеку самознищення для того, хто відкидає Бога.
Цими днями тут, у Римі, ми стали свідками й учасниками цікавої міжнародної події — Форуму відновлення і відбудови України. Певною мірою ми були співтворцями цих історичних моментів. Важливо й те, що навіть італійський уряд побачив у нашій Церкві партнера у справі відбудови України. Але сьогодні ми прагнемо внести в саму ідею відновлення щось Боже, християнське. Бо справжнім джерелом віднови, сили і будівництва є Господь наш Ісус Христос — воплочена Божественна Премудрість. Там, де Його відкидають, — настає руїна, а де Його приймають — приходить мир і процвітання.
Насамперед ми просимо Господа Бога дару Його Духа Премудрості, тієї сили, якою Він вигнав духа-нищителя, духа-руйнівника з біснуватих у сьогоднішньому Євангелії. Молимо, щоб Він вигнав того духа з усіх, хто сьогодні нищить Україну, і дарував свого Святого Духа — єдиного Духа, що відновлює, будує та зцілює.
Кожен, хто є з Україною або проти неї, хто брав участь у Форумі відновлення або не був на цьому заході, — у майбутньому споживатиме плід своїх учинків, їстиме те, що принесуть йому власні задуми.
Господи, прийди до нас, принеси нам своє життєдайне слово! Каже святий Єфрем: «Божественна Премудрість, Боже слово, є деревом життя, яке подає нам благословенні плоди» (Comm. De Diatessaron 1, 18–19).
Сьогодні всі хочуть, з одного боку, зупинити руйнівника України, а з іншого — взяти участь у відбудові нашої Батьківщини. Проте Церква, зокрема наша, в обставинах цієї війни говорить не так про відновлення зруйнованих будинків, інфраструктури, хоч і це важливо, як про необхідність відбудови людини, зцілення ран цієї війни, звільнення поневолених, віднайдення зниклих безвісти, повернення додому розсіяних, поновлення самої сили і здатності до відродження. Це можливо лише силою і благодаттю Святого Духа в Христі-Ісусі, Господі нашому!
Господи, подай нам свою Премудрість, яка сьогодні приходить і кличе. Не дай нам уподібнитися до Гадаринського краю і його мешканців! Прийди і зостанься з нами, як джерело відбудови України. Дай нам острах — не страх чи переляк, а глибоке відчуття Твоєї присутності серед нас, що є початком пізнання Премудрості та відбудови людини (пор. Прип. 1,7). Дай нам стати Твоїми учнями — тоді ми зможемо відбудувати Батьківщину і оновити лице української землі. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
