Проповідь Блаженнішого Святослава у п’яту неділю Великого посту
Хто з-між вас хоче стати великим,
хай буде вам слугою (Мр. 10, 43).
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Боже слово, яке ми чуємо цієї неділі, відкриває і підсумовує нам зміст усього земного шляху нашого Спасителя і того служіння, який Він прийшов здійснити. Для того щоб яскравіше представити природу Божого служіння людині, Марко використовує певні топографічні символи. Можливо, нам вони не вповні зрозумілі, але за їх допомогою євангелист, наче підкреслюючи рух Ісуса Христа по Святій землі, малює нам Його земний шлях, його початок і кінець, та відкриває його зміст.
«Оце йдемо в Єрусалим» (Мр. 10, 33), — каже Христос. Ми бачимо Божественного Вчителя з учнями, які не просто ідуть до цього міста. Відомо, що в ті часи навіть прості люди, вирушаючи до Єрусалиму, казали, що «піднімаються» до нього. Це місто розташоване досить високо порівняно з північчю Ізраїлю. Отож учні з Христом, прямуючи до Єрусалиму, піднімаються. Той топографічний рух вверх контрастує з тим, що каже Господь про причину того, чого вони туди йдуть: «Син Чоловічий буде виданий первосвященникам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам… й уб’ють, Він же по трьох днях воскресне» (Мр. 10, 33–34).
Отже, підіймаючись до Єрусалиму, Христос говорить про своє низходження. Божий рух, який Він уособлює на тому завершальному відрізку свого земного шляху, є рухом згори вниз. Це упокорення Господа перед людиною, Його служіння людині, яку Він прийшов шукати, підняти і спасти, є змістом Божої влади, якою наділений Спаситель.
Христос низходить щоразу нижче. Він іде шукати людину так далеко, як вона впала, точніше відпала від Бога. Він іде для того, щоб бути піднесеним на хрест, але зійти в глибини підземні. У день Пасхи ми будемо співати: «Зійшов Ти, Христе, в глибини підземні і розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених» (Канон Пасхи, пісня 6).
Боже служіння є Божим низходженням, упокоренням перед людиною. Ми знаємо, що коли хтось служить іншій людині, то в певний спосіб показує, що ця людина важливіша за нього. Усе служіння, яке ми можемо здійснити іншому, буде меншим за його гідність. Бог служить людині! Це таїнство Його упокорення. У тогочасних обставинах людина повинна була служити Богові, показуючи Його вищість. А тут Христос іде для того, щоб упокоритися і спасти людей, кажучи, що прийшов не щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати своє життя як викуп за багатьох (пор. Мр. 10, 45).
Те Божественне упокорення, низходження і є тією чашею, яку йде Христос пити, і тим хрещенням, яким Він іде хреститися. Чаша і хрещення означають місію, завдання, волю Отця. Апостол Павло пише від імені Христа: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло Мені… Тоді Я сказав: Ось іду… учинити Твою волю, Боже» (Євр. 10, 5–7). Цей діалог між Отцем і Сином сьогодні втілюється, звершується, досягає своєї кульмінації.
Христос іде впокорюватися. Він говорить про це своїм учням, які, дослівно, слідують за Ним. Господь розкриває їм всі свої секрети перед власним розп’яттям. Він наче хоче стрепехнути їх, питаючи: «Чи ви розумієте, куди йдете, що означає іти за Мною?». Як з’ясувалося, вони цілком не розуміють. У їхньому уявленні Вчитель іде до Єрусалиму, щоб вознестися, щоб, як очікуваний володар, прийняти своє земне царство. Ми знаємо, що, відповідно до класифікації соціальних груп тогочасного суспільства, Христос і Його учні перебували на найнижчому соціальному рівні. Книжники, фарисеї посідали середній клас, а садукеї, законовчителі, члени синедріону стояли майже на верхівці суспільства. Тож апостоли сподівалися, що рух до Єрусалиму буде висхідним, що вони піднімуться щаблями соціальної драбини із низів на верхівку. У розумінні учнів Христос мав воцаритися, верховодити (цікаве слово — «водити наверху»).
Ці уявлення про мету і зміст подорожі до Єрусалиму, як бачимо, кардинально відрізнялися від того, що Ісус говорить про власну чашу і своє хрещення. Слухаючи учнів, відповідаючи на їхні питання, Він ламає їхні ілюзії та розкриває суть того служіння, яке вони отримають потім, коли будуть наділені апостольською владою. Христос каже: «Князі верховодять, а між вами хай не буде так. Хто хоче бути великим, нехай буде вам слугою. Хто хоче бути першим, нехай буде вам рабом» (пор. Мр. 10, 42–45). Той, хто захоче бути великим, має бути першим на дорозі низходження, упокорення перед людиною, яка чекає Божого порятунку.
Слова про Христове упокорення, про зміст Його служіння контрастують з усім тим, що ми сьогодні вкладаємо в поняття влади. У людському розумінні «влада» означає панування, примус.
Божа влада кардинально відрізняється від тієї, яку прагне здобути людина. Її змістом є давати, а не забирати, визволяти до життя, а не примушувати — Господь сам стає даром життя. Бог царює, даруючи людині себе, даруючи життя та умови для того, щоб воно могло розвиватися. Боже, Небесне Царство — це Царство любові, повноти життя, до якого Господь покликає людину.
Натомість людська влада завжди забирає і примушує. Отці Церкви вчили, що така влада потрібна в цьому світі, але, як наслідок гріхопадіння, вона примушує людину до добра. Адже, щоб забезпечувати в суспільстві спільне благо, соціальний мир, справедливі стосунки між людьми, потрібно до них змушувати, а за порушення — карати.
Отже, зміст і природа людської влади цілком відрізняються від того Божественного служіння, яке прийшов звершити Христос. Він іде в Єрусалим, щоб бути розп’ятим і здійснити найвище жертвоприношення самого себе як викуп за багатьох.
Заклик до служіння для сучасних християн є викликом. Сьогодні Христос нам каже, що бути християнином означає йти за Ним туди, куди рухається Він сам у сучасній людській історії. Коли хтось стає християнином лише задля власної вигоди і суспільних привілеїв, щоб якнайбільше собі брати, а якнайменше від себе давати, щоб піднятися по соціальній драбині, немовби Церква була «соціальним ліфтом», за допомогою якого можна виїхати, щоб верховодити наверху, той розминається із християнським покликанням, не п’є чаші Христової і зраджує те хрещення, що ним Він і ми в Ньому хрестилися.
Ми сьогодні бачимо, скільки в історії Церкви було драматичних моментів саме тоді, коли вона хотіла верховодити в суспільстві через підняття по соціальних щаблях. Ми бачимо, яке велике лихо російський окупант приніс на українську землю через те, що відбулося злиття трону і престолу в потворного двоголового орла, який забирає життя і свободу, і той, хто вважає себе першим у Церкві, використовує державну владу, щоб принизити інших. Та врешті-решт він сам стає інструментом приниження в руках тієї цивільної влади. Ми бачимо, що ця вбивча ідеологія «русского міра» є нічим іншим, як викривленням, зрадою тих головних принципів Христового служіння, яке Він передав апостолам у своїй Церкві.
Ми ж прямуємо за Христом до Єрусалиму, до Пасхи Господньої. Наступної неділі побачимо, як Він входить до цього міста не як великий верховодець, сидячи не на коні, а на покірному осляті. Спаситель іде до Єрусалиму, щоб зійти у смерть, але відтак підняти людство до воскресіння, до прослави, до Божого життя.
Що потрібно для того, щоб сидіти праворуч чи ліворуч біля Христа у воскресінні? Сини Заведея кажуть: «Дай нам те, що попросимо». Проте Господь відповідає: «Ви не знаєте, що просите, не розумієте, про що йдеться. Це дано бути лише тим, кому Отець Небесний призначив» (пор. Мр. 10, 38). Для того щоб мати силу і відвагу вийти на хрест за Христом, зійти разом із Ним у смерть, а відтак увійти у воскресіння, потрібна якась особлива Божа сила.
Сьогодні ми вшановуємо матір Марію Єгипетську. Вона є для нас учителькою правильного руху за Христом. Її постать, глибина покаяння, яку ми нині оспівуємо в наших храмах, показує: для того щоб мати силу йти за Ним щодня туди, куди Він нас поведе, щоб мати надію на участь у Небесному Царстві, щоб мати здатність здійснювати Його служіння в Церкві в цьому світі — потрібне покаяння. Це покаяння посадить нас праворуч або ліворуч від нашого Спасителя в Його славі, зробить нас здатними служити тим, хто є біля нас. Те наше упокорення перед Богом, самим собою і ближнім робить нас здатними до Христового служіння.
Просімо Господа, який прямує до Єрусалиму, щоб Він вів нас за собою, тримав нас за руку в тій дорозі, якою тепер іде Україна. Просімо Його, щоб Христова Церква в сучасному українському суспільстві наслідувала свого стражденного Спасителя. Бо горе нам, коли ми навіть у побутовому житті чи звичках будемо наслідувати тих, які верховодять. Який великий скандал зчинився цими днями в українському суспільстві через те, що дехто з високих церковних сановників поводиться як олігарх з усіма ганебними наслідками!
Просімо в Господа Бога сили і відваги пити ту чашу, яку Він п’є, жити тим хрещенням, яке Він прийняв. Він каже нам сьогодні: «Ту чашу, яку я п’ю, будете пити, і тим хрещенням, яким я хрещуся, будете хреститися» (Мр. 10, 39). Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
фото з архіву
