Проповідь Блаженнішого Святослава у шосту неділю після Пасхи, Сліпородженого
Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім (Ді. 16, 31).
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі наші київські парафіяни!
Дорогі вірні нашої Церкви в різних куточках України і світу,
які моляться разом із нами за допомогою цієї живої трансляції!
Дорогі діти!
Христос воскрес!
Слово Христового Євангелія, яке ми щойно чули, змальовує нам нашого Бога — Творця і Спасителя — як промінь світла. Ми багато разів чуємо в різних книгах Священного Писання про Бога як світло, як джерело життя, знання, добробуту, миру та любові. Сьогодні євангелист підкреслює, що це джерело з особливою силою скероване до нас.
Ця довга історія про оздоровлення сліпородженого (Ів. 9, 1–38), починається ключовою фразою: «Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого» (9, 1). Ця фраза наголошує, що не чоловік побачив Ісуса — він не був на це здатний — а навпаки, Христос побачив його. Начебто висвітлив його в натовпі, звернув на нього увагу. Нарешті й учні побачили незрячого і поставили дивне запитання: «Учителю, хто згрішив — він чи батьки його, що сліпим він уродився?» (Ів. 9, 2).
Коли ми бачимо чиюсь біду, то насамперед питаємо себе: хто винний і що робити? Ісус не дає прямої відповіді на це запитання, можливо, дивуючи всіх, хто слухає. Його увага до сліпородженого, погляд на нього започатковують цілий ланцюжок подій, які закінчуються ще однією зустріччю — того самого чоловіка, але вже зрячого, із Ним, нашим Господом Ісусом Христом.
Пригляньмося до дійових осіб, яких сьогодні змальовує євангелист, бо кожен із них, мабуть, вказує на нас, що зібралися тут, у Патріаршому соборі, на молитву і слухають це Боже слово, яке до нас скероване. Очевидно, що насамперед ми дивимося на Ісуса — того, хто бачить і діє.
Христос каже про себе: «І поки Я у світі — Я світло світу» (Ів. 9, 5). Саме через те, що Він побачив, сліпий стає зрячим. Цікавий обмін поглядами. Мабуть, цей чоловік мав вроджену ваду зору. Зцілити його не могло жодне лікарське мистецтво. Бо в деяких випадках, коли хтось народився зрячим і втратив зір, медицина здатна допомогти. Цей же чоловік ніколи не бачив світла, тож навіть не міг цього хотіти. Він був приречений назавжди жити в темряві.
Проте Ісус його бачить, кличе. Виконує над ним дивний обряд оздоровлення: бере грязь із землі, своєю слиною робить глей і намащує йому очі. Каже: «Іди, вмийся в купелі Силоамській» (Ів. 9, 7). У такий спосіб Христос вказує нам на Таїнство Хрещення, на Таїнства Церкви, у яких ми сьогодні можемо не тільки відчути на собі погляд нашого Бога, а й досвідчити Його великі діла, які Він продовжує чинити в тілі своєї Церкви.
Цей обряд нагадує нам створення людини на початку історії людства. Сьогодні ми бачимо образ Христа як Бога, Творця і Спасителя, який лікує гріх і кличе людину знову до повноти життя у світлі, у небесному щасті.
Погляньмо на книжників, законовчителів, які в нинішньому Євангелії описані як ті, що мають щось засвідчити, потвердити. Чуємо сьогодні про тогочасне судочинство, про розслідування якоїсь дивної справи. В образі тих книжників євангелист зображає освічених людей, які знають багато, але не є просвіченими. Саме вони — справжні сліпці, не здатні побачити великого Божого діла, яке Він на їхніх очах чинить серед свого народу.
Цікаво, що довгий монолог між суддями і підсудним закінчується висловом цих вчених, який свідчить про їхнє незнання: «Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він» (Ів. 9, 29). Вивчаючи Святе Письмо, вони знали про минуле, про великі Божі діла, які Він чинив колись, визволяючи свій народ з єгипетського рабства через Мойсея. Але це знання стало для них пасткою, перешкодою, що закрила їм очі. Вони не змогли побачити великого Божого діла, яке сталося сьогодні, зараз, перед їхніми очима.
У відповідь чоловік їм каже: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля Він, а Він мені очі відкрив» (Ів. 9, 30). Оздоровлений і зрячий свідчить освіченим, але сліпим. Чоловік свідчить про Бога, Творця і Спасителя, який сьогодні прийшов і хоче вилити велич своєї любові на людину. Господь виявляє на тому синові, якого навіть батьки почали боятися, дар Божого синівства. Зцілений знає про Бога не з прочитаних книжок, навіть не зі Священного Писання — чоловік пізнав Його з особистого досвіду, з того, що Бог для нього зробив.
Завершується ця історія потвердженням особливої зустрічі з Богом. Знову Христос першим знаходить чоловіка — вже зрячого. Цей оздоровлений вже бачить тілесними очима, але Господь хоче відкрити йому ще й духовні очі. Питає його: «Віруєш у Чоловічого Сина?». А той: «А хто Він, Господи, щоб я вірував у Нього?» Ісус же йому: «Ти бачив Його; Він — той, хто говорить з тобою» (Ів. 9, 35–37). Закінчується Євангеліє словами: «Вірую, Господи! — і поклонився Йому» (Ів. 9, 38). Тож віра — це не тільки здатність бачити видимі події, а й дар бачити живого Бога, діяльного у великих ділах, присутнього між нами.
Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні в Києві День міста. Київ і ми пережили ще одну страшну ніч, яка хотіла вкрасти в нас світло дня. Однак тим світлом, що нині сяє серед нас у цьому святому храмі, є наш воскреслий Господь Ісус Христос, який каже до нас: «На суд у цей світ прийшов Я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, — сліпими стали» (Ів. 9, 39).
Той, хто сіє ніч, хоче вкрасти в нас силу і світло життя. Проте ми нині зібралися на молитві в Патріаршому соборі на честь Воскресіння Христового. Кожен із нас чує запрошення в мандрівку до життя. Ми бачимо сьогодні, що наше життя — це мандрівка до світла. Святий Августин навчає, що це мандрівка, яка має свої кроки, а також власну остаточну мету, до якої ми наближаємося ритмом пасхального часу (пор. Comm. Psal 148, 1–2). Багато з тих, хто пережив клінічну смерть, розповідають: справді, там, за межею життя і фізичної смерті, нас очікує подорож із темного тунелю до світла. А цим світлом є ніхто інший, як Господь наш Ісус Христос. Ми покликані Його пізнати, зустріти й пережити на собі силу Його визвольної і спасенної любові. Бо не той знає Бога, хто багато про Нього чув або прочитав, а той, хто відчув на собі Його любов, світло Його погляду, бо Його увага до нас повертає нам світло нашого життя.
Сьогодні в Патріаршому соборі ми маємо особливу подію. Тішимося першими випускниками нашої Катехитичної школи, яка називається «Промінь світла», — онлайн-школи, що шість років вела наших діточок до світла зустрічі із живим Господом. Вони пройшли різні етапи цієї подорожі до повноти життя в Христі: спочатку готувалися до урочистого Святого Причастя, потім пізнавали літургійний рік життя Церкви, згодом мандрували книгами Старого та Нового Заповітів. Вітаю діточок, які нині отримають посвідку про закінчення школи.
Дорогі діти, ми тішимося, що ви можете сьогодні сказати так само, як євангельський юнак: «Вірую у Тебе, Господи», — можете разом із Церквою Христовою зустріти Його у Таїнстві Євхаристії на Божественній Літургії, разом з ангелами на небі поклонитися Йому. Це до вас і ваших батьків промовив Господь у читанні з книги Діянь апостолів: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім» (16, 31).
Господи, поглянь на нас, висвітли нас промінням Твоєї уваги. Ми сьогодні отримуємо світло надії, що Ти не забудеш про нас ніколи, хоч би якою густою темрявою було наше земне життя. Ти нам кажеш, що наше життя — це мандрівка до Тебе, а наше світло — це Ти. Прийди, Господи, просвіти нас світлом Твого слова, Твого Євангелія, Твого життя. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
