Проповідь Блаженнішого Святослава у сьому неділю після Зіслання Святого Духа
Христос є між нами! Він — наша сила, перемога, бо знаємо, що все те, про що сьогодні мріємо, за що боремося, вмираємо, саме завдяки нашій вірі в Бога зможемо здійснити. Переконані, що саме завдяки їй Христос учинить нам те, про що кожний із нас, можливо в цій Божественній Літургії, хоче Його попросити.
Чи віруєте, що я можу це зробити? (Мт. 9,28)
Всечесні і преподобні отці!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України, світу, які зараз моляться з нами при помочі нашого Живого телебачення!
Дорогі київські парафіяни нашого Патріаршого Собору!
Дорогі діти! Дорога молоде!
Слава Ісусу Христу!
Могутнє Боже слово, яке щойно прозвучало, яке Господь Бог промовив до нас у контексті цієї Божественної Літургії, об’являє нам Ісуса Христа, який є Богом, що приходить до свого народу, який є довгожданим Месією, що сповняє очікування, прагнення тисячолітньої старозавітної історії ізраїльського народу.
Матей, описуючи все, що Христос робить і каже, начебто має перед собою книгу месіанських знаків, яку свого часу написав для ізраїльтян ще пророк Ісая. Для того, щоби старозавітній народ міг впізнати Месію, Ісая вирахував певні Його прикмети, за якими це ставало можливим. У книзі пророка Ісаї читаємо: «Скажіть тим, у кого серце полохливе: „Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш! Помста надходить, відплата Божа: він прийде й спасе нас“. Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься» (35, 4–6).
Все те, що ми чуємо у пророка Ісаї як прикмети, за якими можна впізнати присутність Месії, Богом даного Спасителя, здійснюється у сьогоднішньому Євангелії. Христос перебуває у Капернаумі. До Нього приходять двоє сліпих і просять: «Помилуй нас, сину Давидів!» (Мт. 9, 27).
У тій короткій фразі міститься ісповідь віри, про яку чуємо у пророка Ісаї. Хоча вони були незрячі тілесними очима, але серед великої кількості розпізнали в Ісусі сина Давида, того довгоочікуваного царя Божого народу. Цікаво, що Христос непросто зцілює їх — Він спілкується з ними. Матей описує, що Христос не вчинив чуда на дворі, але, коли прийшов до дому, там до нього приступили двоє сліпців. Він продовжив спілкування з ними, питаючи: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» (Мт. 9, 28).
Тобто здатність до живого богоспілкування, здатність спілкуватися і бачити живого та присутнього Бога, відкривається нам як зміст віри. Хто вірить, той бачить набагато глибше, ніж тілесні очі. Хто вірить, той може зануритися своїм серцем і розумом у глибини тої дійсності, яка оточує людину. Хто вірить, відчуває і бачить Бога навіть там, де інші зрячі Його не зауважують.
Цікаво, що ті зцілення, про які чуємо в сьогоднішньому Євангелії, стосуються саме здатності людини спілкуватися. Сучасна культура, в якій ми живемо, інколи позначена культурою крайнього індивідуалізму. Сучасна людина зранена у здатності творити глибокі та справжні людські стосунки, але саме у них може пізнавати себе і світ, рости і розвиватися, дозрівати і зростати. Вона зранена гріхом, засліплена собою, обділена у здатності спілкуватися, входити у глибокі справжні стосуноки з іншими людьми і Господом Богом. Часом ми дивимося, але не бачимо. Слухаємо, а не чуємо. Інколи, коли потрібно сказати правду, німий дух нам не дозволяє цього зробити.
У сьогоднішньому Євангеліє Христос із закритості людини в самій собі, відкриває її очі, вуха і уста — зціляє її здатність спілкуватися, бо стосунки, наче ті невидимі сили, розкривають, переорієнтовують людину до Бога, навколишнього світу й іншої людини. Уздоровлюючи та наповняючи людину Божим світлом, Христос повертає їй здатність дивитись і бачити, стухати, а відтак чути і говорити, подібно, як сонячне проміння, що дає можливість квітці розкритися, розквітнути і показати всю свою красу. Якщо цього не буде, то квітка, сама по собі закрита, не дасть плоду й помре.
Тому Христос звертається до нас, тут присутніх. Ви, мабуть, багато про що нині прийшли просити. Можливо, подібно, як ці два євангельські сліпці, але чи вірите, що саме Христос може вам вчинити те, про що просите? (Пор. Мт. 9, 28). Просімо сьогодні, щоби Він до нас промовив оті життєдайні слова: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» (Мт. 9, 29). Просімо, щоб ми пережили оздоровлення нашої життєдайної здатності спілкуватися з Богом. А тоді у світлі наших стосунків із Ним побачимо правду того, що діється довкола. Тоді німого духа буде вигнано з нашого серця і ми більше не боятимемося чути правду та свідчити про неї.
Дорогі у Христі!
Сьогодні німий дух по-особливому опановує людину. Ми часто спостерігаємо, як багато люди говорять, але при цьому нічого не скажуть: хоча говорять, але стають німими. Ті слова втрачають свій зміст і значення. А з іншого боку, люди втікають від дійсності й бояться почути або побачити щось, окрім того, що їм показали чи сказали по телевізору або інших пропагандивних ЗМІ. Тому так легко стають жертвою різного роду медійних маніпуляцій і пропаганди. Людина боїться сама бачити, чути й говорити правду!
Як боляче чути дискусії у західній Європі щодо того, наскільки потрібно бути толерантними до злочинного ворога, який напав на Україну. Нас вбивають щодня, а там осліплені та занімілі від московської пропаганди деякі політикани дискутують, скільки разів на день можна приймати душ: один чи три? Чи через економічні санкції можна, щоб в їхніх домівках на два градуси була нижча температура у зв’язку з відмовою від російського газу? … Воістину в таких обставинах хочеться просити: «Помилуй нас, сину Давидів!» (Мт. 9, 27). Тому сьогодні ми особливо вдячні всім людям доброї волі, які не бояться бачити і чути біль України, усім християнам, які з нами співстраждають, солідаризуються та силою віри у Христа виганяють зі своїх сердець злого духа німоти і сліпоти національних та політичних егоїзмів.
Христос є між нами! Він — наша сила, перемога, бо знаємо, що все те, про що сьогодні мріємо, за що боремося, вмираємо, саме завдяки нашій вірі в Бога зможемо здійснити. Переконані, що саме завдяки їй Христос учинить нам те, про що кожний із нас, можливо в цій Божественній Літургії, хоче Його попросити.
Сьогодні відновлятимемо наші хресні обіти. Зазвичай ми це робимо з нагоди дня Хрещення Руси-України. Особливо хочу звернутися до української молоді й запросити її скласти присягу на вірність Христові. Саме відповісти на це запитання: чи ви вірите, що Христос може вам учинити те, про що Його просите?
Подібну присягу українська молодь склала весною 1933 року на заклик митрополита Андрея Шептицького. Сила, яка походила з тої вірності Христові, була внутрішнім стержнем борців за волю Церкви й України, який не міг ніхто зламати: ні сталінський режим, ні його концтабори, ані лиха Другої світової війни і все повоєнне лихоліття, яке пережив наш народ та Церква.
Нехай милостивий Господь вислухає наші молитви! Нехай відкриє наші очі, розв’яже наш язик і дасть нам силу промовити на цілий світ, що те, що сьогодні Україна живе і чим свідчить, вартує того, щоб віддати навіть своє власне життя.
Господи, Ісусу Христе, Сину Божий, Сину Давидів, помилуй нас грішних. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
